Поиск
SI
(S e t t i n a)[6]
Сiм струн я торкаю, струна по струнi,
Нехай мої струни лунають,
Нехай мої спiви лiтають
По рiднiй коханiй моїй сторонi.
I, може, де кобза найдеться,
Що гучно на струни озветься,
На струни, на спiви мої негучнi.
I, може, заграє та кобза вiльнiше,
Нiж тихiї струни мої.
I вiльнiї гуки її
Знайдуть послухання у свiтi пильнiше;
I буде та кобза - гучна,
Та тiльки не може вона
Лунати вiд струн моїх тихих щирiше.
[1890]
ЗОРЯНЕ НЕБО
***
Зорi, очi весняної ночi!
Зорi, очi весняної ночi!
Зорi, темряви погляди яснi!
То лагiднi, як очi дiвочi,
То палкiї, мов свiтла прекраснi.
Одна зiрка палає, мов пломiнь,
Бiлi хмари круг неї, мов гори,
Не до нас посила вона промiнь,
Вона дивиться в iншi простори…
Iнша зiронька личко ховає
В покривало прозореє срiбне,
Соромливо на дiл поглядає,
Сипле блiдеє промiння дрiбне.
Ти, прекрасна вечiрняя зоре!
Урочисто й лагiдно ти сяєш,
Ти на людське не дивишся горе,
Тiльки щастя й кохання ти знаєш.
Як горить i мигтить iнша зiрка!
Срiблом мiниться iскра чудесна…
Он зоря покотилась, - то гiрка
Покотилась сльозина небесна.
Так, сльозина то впала. То плаче
Небо зорями-слiзьми над нами.
Як тремтить теє свiтло! Неначе
Промовля до нас небо вогнями.
Горда, ясна, огнистая мова!
Ллється промiнням рiч та велична!
Та ми прагнем лиш людського слова,
I нiма для нас книга одвiчна…
***
Єсть у мене одна...
Єсть у мене одна
Розпачлива, сумна,
Одинокая зiрка ясная;
Сеї ж ночi дарма
Її кличу, - нема!
Я стою у журбi самотная.
I шукаю вгорi
Я тiєї зорi:
"Ох, зiйди, моя зiрко лагiдна!"
Але зорi менi
Шлють промiння сумнi:
"Не шукай її, дiвчино бiдна!"
***
Моя люба зоря ронить в серце менi...
Моя люба зоря ронить в серце менi,
Наче сльози, промiння тремтяче,
Рвуть серденько моє тi промiння страшнi…
Ох, чого моя зiронька плаче!
***
Я сьогоднi в тузi, в горi...
Я сьогоднi в тузi, в горi,
Мов у тяжкiм снi, -
Отруїли яснi зорi
Серденько менi.
***
В небi мiсяць зiходить смутний...
В небi мiсяць зiходить смутний,
Помiж хмарами вид свiй ховає,
Його промiнь червоний, сумний
Поза хмарами свiтить-палає.
Мов пожежа на небi горить,
Землю ж темнiї тiнi вкривають,
Ледве промiнь прорветься на мить,
Знову хмари, мов дим, застилають.
Крiзь темноту самотно зорить
Одинокая зiрка ясная,
Її промiнь так гордо горить,
Не страшна їй темнота нiчная!
Гордий промiнь в тiєї зорi,
Та в нiм туга палає огниста,
I сiяє та зiрка вгорi,
Мов велика сльоза промениста.
Чи над людьми та зiрка сумна
Променистими слiзьми ридає?
Чи того, що самотна вона
По безмiрнiм просторi блукає?..
КОНВАЛIЯ
Росла в гаю конвалiя
Пiд дубом високим,
Захищалась вiд негоди
Пiд вiттям широким.
Та недовго навтiшалась
Конвалiя бiла, -
I їй рука чоловiча
Вiку вкоротила.
Ой понесли конвалiю
У високу залу,
Понесла її з собою
Панночка до балу.
Ой на балi веселая
Музиченька грає,
Конвалiї та музика
Бiдне серце крає.
То ж панночка в веселому
Вальсi закрутилась,
А в конвалiї головка
Пов'яла, схилилась.
Промовила конвалiя:
"Прощай, гаю милий!
I ти, дубе мiй високий,
Друже мiй єдиний!"
Та й замовкла. Байдужою
Панночка рукою
Тую квiточку зiв'ялу
Кинула додолу.
Може, й тобi, моя паяно.
Колись доведеться
Згадать тую конвалiю,
Як щастя минеться.
Недовго й ти, моя панно,
Будеш утiшатись
Та по балах у веселих
Таночках звиватись.
Може, колись оцей милий,
Що так любить дуже,
Тебе, квiточку зiв'ялу,
Залишить байдуже!..
вернуться
6
(6) - Назва строфи на сiм рядкiв (iтал.)
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: