АЗБУКА ВІРИ

З листа читача: Люди різних конфесій вірять у різні догмати. Це, безумовно, роз’єднує їх, але разом з тим і дозволяє кожному чіткіше зрозуміти основні положення та принципи своєї віри.

Для одних догмати – дорожні знаки на шляху до Бога. Для інших – ідоли. Нарешті, треті висмикують догмати-знаки і починають лупити ними по голові усіх інших: ах ти, такий-сякий єретик!..

Відповідь: Догмат (грецькою dogma, dogmatoV – “думка”, “вчення”, “визначення істини”) є азбукою віри. Важко навчитись читати, не вивчивши раніше букв та складів. Та біда, коли людина вивчила буквицю, але читати, бачити за буквами приховане, власне зміст написаного, так і не навчилася! Про це дуже гарно сказав отець Церкви святий Кирило Єрусалимський. Він мовить, що існують два ступені віри: “віра догматична, погодження душі” (Тобто згода розуму й волі новонаверненого з конкретними визначеннями істини Церкви), – вона від людей. Але це тільки засіб щоб здобути іншу віру, “дар благодаті, який дається Христом”. Ця віра вища за людську міру, вона просвічує душу і дає їй споглядання Бога, та передчуття небесної винагороди.

Пам’ятайте про жінку Лотову… – попереджає нас Христос. – Вона зупинилася на шляху виходу із Содому, і перетворилася на “стовп соляний”! Не зупиняйтеся на шляху богопізнання: не “консервуйтеся”, не перетворюйтеся на соляні колони (сіль тут – консервант, символ духовної стагнації, зупинки розвитку). Чи не бачите, що на пропозицію Петра (згадаймо гору Преображення) збудувати догматичні намети для Закону (Мойсея), Пророків (Іллі) та й Новозавітного Вчення (власне для Христа) Господь навіть не відповів?! Чи не розумієте, що для того, аби зцілити паралізовану, мертву віру нашу (уздоровлення розслабленого) необхідно розібрати “покрівлю”, зламати дах цього “намету”, відокремлюючого нас від Бога? Бо ні через “двері” (офіційним шляхом простого виконання традицій та обрядів номінальної церкви, що є суть обрядовірство), ні через “вікна” (вікна догматичного бачення, світогляд різних релігійних деномінацій, мертва буква теорії, власне догматизм) неможливо прийти до Ісуса, а значить і до спасіння (Ісус – “Ягве спасає”). Чи ж забули, що “Буква вбиває, а Дух животворить”?

“Якби ви знали, що то є: Милості хочу, а не жертви!”, – мовив Господь до фарисеїв старозавітної церкви. “Якби ви знали!..”, – промовляє Він до фарисеїв від релігії і сьогоднішнього дня. Тоді б ви зрозуміли, що істина не в формі, але в суті; не в букві, але в дусі. І суть ця надзвичайно проста. Вона в одному слові: ВОЗЛЮБИ! А для цього першим ділом – ЗМИРИСЬ. Тобто прийми ближнього свого (смирення перед ближнім) і обставини свого життя (перед Богом – усе приймати, як із Божої руки) такими, якими вони є: без страху й тривоги, без гніву й роздратування, без гордості та образи. З миром! Зречися себе, і йди цим “суворим та ясним шляхом віри”, підіймайся цією “ліствицею смирення” до висоти досконалої любові – до висоти істинного богопізнання, богоспоглядання, до висоти обоження.

“Не слід прив’язуватися до старих форм: боротьба за форми безплідна, смішна… Форма як зовнішність є випадковість, а випадковість минає, сама лише Істина пробуває навіки… А Істина є Христос (Смирення – ось духовне вчення Христове! – “Навчіться від Мене…”): зодягніться во Христа, і ви виявитеся у найкращому, найдавнішому і, разом із тим, у найсучаснішому одязі” (Святитель Ігнатій Брянчанінов).

Догмат – знак на шляху. Догматизм – ідол і тупик…

СВЯТА ВОДА

З листа читача: Чи можете ви чітко сказати, що сам е православна догматика ( а не народна думка) розуміє під терміном «свята вода»? Чим вода, яка пройшла чин освячення, відрізняється від звичайної води? Чи є відомості про те, коли саме виник чин освячення води? Бажано у відповіді посилатись на джерела в літературі...

Відповідь: Одразу скажу, що догмати Церкви відносяться до питань теорії. Містичні ж моменти християнського життя – до практики віри. І значною мірою вони є плодом саме емпіричного (тобто досвідного) пізнання. А це якраз і є тим, що Церква називає Переданням. Тому не шукайте в канонах православ’я чітких визначень стосовно освячення матеріальних предметів, і води зокрема.

Думка матеріальна за своєю природою. Бо все в ній (у природі, в творінні) є матеріалізацією Ідеї Творця. І коли ми говоримо про освячення – то мова тут іде власне про акумулювання (накопичення у тому чи іншому предметі, у тій чи іншій речовині) високочастотної “вселенської енергії любові” (за висловом архієпископа Луки – в миру професора Войно-Ясенецького).

E = mc² – відома усім із шкільної парти формула. Енергія дорівнює масі (власне, матерії), помноженій на константу (квадрат швидкості світла, де швидкість світла постійна абсолютна величина у всіх системах відліку, – 300 000 км/с). Опустивши константу як деякий коефіцієнт, отримуємо математично оформлений принцип: E @ m. Звідси m @ E, тобто матерія (маса) це прихована енергія, і вона є тотожною енергії (теоретично наближено, звичайно). Точніше m @ ET, – матерія є енергія, помножена на Волю Творця!Отже, перш за все нам необхідно засвоїти для себе ту просту істину, що ми живемо в світі енергій. А творцем цих енергій являється Господь. Тому Він і Бог (від слова “Багатий”), тому і Творець. Бог – Творець енергій! І все, що ми звикли вважати матерією, насправді є ніщо інше, як енергія. Так би мовити “сконденсована” енергія!Груба матерія (стіл, земля, наше з вами біологічне тіло), – це грубо сконденсована енергія, схожа на кригу в природі. Електромагнітне поле – теж одна з форм існування матерії, але уже більш тонка (як, наприклад, вода). Думка ж, інформативне поле, – також одна із форм існування матерії, вона теж матеріальна! По аналогії вона подібна до пари... Але як і крига, і вода, і пара насправді є одне і те саме, – так і груба матерія, і електромагнітне поле, і думка суть одне: матеріалізована воля Творця.

Що відбувається підчас молитви? Слово “молитва” насправді означає “зв’язок”. Зв’язок між людиною і Богом – містичний, “таємний” зв’язок. Молитва відкриває невидимі канали для перетікання Божественної, вселенської енергії Любові зі сфери Духу (власне з тої таємничої Сфери, яку ми звикли називати Небом – згадаймо вислів “прихилити Небо”). А точкою концентрації цієї Енергії може бути як серце людське (і це в першу чергу, бо саме це є метою будь-якої молитви: безпосередній контакт, сполучення з Творцем “у дусі та істині”), так і предмети-посередники Божественної дії: освячені предмети (хрест, чаша євхаристії, сам “намолений” храм) або речовини (святе причастя, артос, свята вода).

Насправді усі предмети здатні акумулювати в собі як високочастотні, так і тонкі низькочастотні енергії, накопичувати інформацію. І свята вода в даному випадку відіграє роль такого собі “рідкого кристалу”, служачи свого роду “милицями”, підпорами для немічних духовно (я не кажу уже про чисто емоційний аспект дії культових предметів і речовин як певних “каталізаторів” молитовного стану суто психологічного плану. Усім відомий благотворний вплив ікон, тих чи інших священнодій, а також роль слова в молитовній практиці Церкви).

Віруючі люди давно зрозуміли і використовують ці надприродні (а насправді – цілком природні, просто іще багатьом недовідомі) властивості освячених предметів та речовин у своїй церковній практиці. Я не історик, а богослов, і тому залишу дослідникам церковної історії пошук витоків застосування святої води. Скажу лишень, що знаю священика, який зберігає вдома святу воду, освячену ним на Богоявлення у перший рік його пресвітерства (а це без малого 35 років!). І вода ця чиста й свіжа, як у перший день освячення (і, повірте, срібло тут ні при чому). Знаю й тих, у кого свята вода втрачає свої чудодійні властивості уже за тиждень після її освячення…