Яких же плодів чекає від нас наш Небесний Отець? “Милості хочу, а не жертви, і Богопізнання – більше від цілопалень”, – говорить Він (Книга пророка Осії, 6 розділ, 6 вірш). Діла милосердя й богопізнання – це і є ті плоди, та духовна десятина, яку чекає від нас Господь: “Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф, – чи Небесних отворів вам не відчиню та не виллю вам благословення аж надмір?” (Малахії, 3.10). А про яку десятину, про які справи милосердя могла б іти мова, коли б ми й самі нічого не мали? Ні, Бог не хоче, щоби Його сини по благодаті Христовій ходили голодні, роздягнені й не мали б притулку. Навпаки, як прорікає апостол Павло: “А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити, щоб ви, мавши завжди в усьому всілякий достаток, збагачувалися всяким добрим учинком…” (Друге до коринфян, 9.8).

Інколи сатана з’являється в образі ангела світла, а порушена сьогодні тема якраз і показує його саме в цій іпостасі. Господь наш Ісус Христос вказав нам дорогу спасіння та застеріг не збочувати з неї “ані ліворуч, ані праворуч” – іти “середнім шляхом”, як висловився преподобний старець Серафим Саровський. Коли ми піддаємося владі духа злоби піднебесного користолюбства то, відповідно, збочуємо з шляху спасіння “ліворуч”. Спроба ж узяти на себе більше аніж можемо понести, намагання “перескочити через поріг”, через декілька сходинок одразу, підняти вагу для нас поки що непосильну, – безперечно також є відхиленням з вірної путі, тільки відхиленням уже “праворуч”. Буває, що “бог віку цього”, сатана, підступно вказує нам на правдиву мету, проте шлях для досягнення її пропонує не Божий, а лукавий.

Слова Господні, на які посилається опонент нашого читача, вміщені в Євангелії від Матвія, 19-й розділ, 16 – 26 вірші (відома усім зустріч Ісуса Христа з багатим юнаком, який бажав мати життя вічне, але виявився занадто міцно прив’язаним до багатств своїх):

“Ісус каже йому: «Коли хочеш бути досконалим – піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на Небі”.

Безумовно, ці слова необхідно тлумачити у першу чергу духовно, як вказівку на необхідність поставити Бога на перше місце у своєму житті. Подібно до цього і інші слова Господні, наприклад: “Коли праве око твоє спокушує тебе, – його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене…” (див. Від Матвія, 5.29–30). І так само, як не слід поспішати буквально виконувати сказане в другому випадку (виймати собі око), – не треба квапитися й з розпродажем свого майна. Як вчить нас святий отець Церкви Григорій Богослов: “Крізь букву проникай у внутрішнє”… Втім, якщо остання євангельська цитата зовсім позбавлена буквального змісту і розуміється лише духовно, то з попередньою не все так просто, бо має вона й буквальне навантаження. Хоча буквальний її аспект стосується виключно тих віруючих і вірних, які отримали уже перемогу над дияволом в собі й піднімаються до найвищих щаблів досконалості, а також до тих християн, які свідомо обрали собі нелегкий шлях чернецтва. Проте і в тому випадку, коли людина стає уже не тільки духовно, а й буквально “не від світу цього”, вона повинна виважувати свої дії на терезах Закону Божого, пам’ятаючи про пріоритети нашого життя, що їх визначив Господь: на 1-му місці Господь Бог, на 2-му – сім’я, на 3-му – ближні, на 4-му – матеріальне. І не порушувати їх, роздавши все й залишивши осторонь рідних своїх, власну свою родину.

І нарешті, останнє. В книзі Діянь святих апостолів читаємо:

“А всі віруючі були вкупі, і мали все спільним.

І вони продавали маєтки та добра, і всім їх ділили, як кому чого треба було (безумовно ж, у першу чергу серед братів та сестер по вірі, за словом апостольським: “…усім робімо добро, а найбільш – одновірним!” (До галатів, 6.10))” (див. Дії святих апостолів, 2 розділ, 42–47 вірші). Проте сьогодні, як бачимо, часи змінилися. Християни уже не живуть комунами (общинами), і віруючі не мають все спільним. А отже, і “продавати маєтки та добра, і всім їх ділити” немає ні змоги, ані потреби. Тому-то і цей, останній аргумент на користь лжеревнителів християнської убогості, не має під собою підстави.

Бог є Премудрість. Людина ж сотворена на образ Божий, а одним із проявів цього образу є розум. Сенс життя полягає в тому, щоб піднятися до висоти богоєднання, піднести образ Божий в собі до вершини здобуття подоби Його. Господь не бажає від нас фанатичного служіння. Він хоче, аби ми були не лише віруючими, а й вірними; не просто розумними, але мудрими премудрістю Його. Щоб були “мужами з очима відкритими”, які вміють “розрізняти між святістю й між несвятістю, і між нечистим та між чистим” (Левит, 10.10).

Тож будьмо уважні, щоб не торкнулися й нас ці жорстокі та викривальні слова: “Вони мають ревність про Бога, але не за розумом” (До римлян, 10.2).

МЕД ПОЛЬОВИЙ

Запитання: Чи правда, що Іван Хреститель харчувався сараною?

Відповідь: В Євангелії від Матвія читаємо:

“Сам же Іван мав одежу собі з верблюжого волосу, і пояс ремінний на стегнах своїх; а пожива для нього була сарана та мед польовий” (Мф. 3.4).

Те слово, що його перекладено як “сарана”, у першоджерелі звучить “акриди”, і посідає подвійне значення. Перше – це рослини пустелі, які мають довге коріння, що досягає глибинних горизонтів ґрунтових вод. А друге – це їстівний вид сарани, яку на Сході сушили на сонці і вживали у їжу. До речі, цей звичай існує в багатьох східних країнах й донині. Те, що поживою Івана Хрестителя були лише акриди та мед вказує на граничну стриманість і суворий аскетизм Предтечі Господнього.

Втім, ми повинні завжди пам’ятати, що буквальні біблійні події є тінню духовних речей. Що таке “сарана” у біблійній мові? Сарана, як відомо, являється “бичем людства”. Хмари сарани нищать посіви, нівечать сади й виноградники, перетворюючи квітучу землю на мертву пустелю. В духовно-символічному значенні сарана – це символ ненажерливості й багаточисельності людських пристрастей та пожадливостей, що нищать, вбивають духовно й фізично людину, яка не захищена щитом віри. Згадаймо лишень полчища сарани, які були бичем Божим, одним із десяти покарань єгипетських, пам’ятаючи, що Єгипет біблійною мовою – то країна гріха.

“Сарана” – це той самий “легіон бісів” (біс – від латинського “бестія”, “звірина”), що воює проти людини, намагаючись опанувати душею й тілом її, щоби не вдягалась вона в одіж праведності, але “мешкала не в домі, а в гробах”, наповнених “трупними кістками” бездуховності, щоби “гнати по пустині її” (див. Лк. 8.27–33). “Сарана” – це знаряддя “князя світу цього”, сатани, яким знищує він зелені вруна віри, живу парость надії, благодатні плоди любові…

Як бачимо, сарана стає поживою для пророка Божого Івана. Що є поживою духовною, якою зміцняється воїн Христів? “Пожива Моя, – говорить Господь, – чинити волю Того, Хто послав Мене” (Ів. 4.34). “Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих (Мф. 4.4). Отже, пожива духовна полягає у виконанні Волі Божої, явленої в Слові Його! А воля ця: “Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, – то й утече він від вас” (Як. 4.7). Спротивляйтесь дияволові, спротивляйтесь сатані – і ненаситна сарана, легіон пристрастей та пожадань плоті вашої стане за поживу вам! Постійна, невтомна боротьба проти гріха буде поживою вашою, зміцнюватиме вас, піднімаючи на все вищий і вищий щабель досконалості, зрощуючи “від віри у віру, від слави в славу, від сили в силу ”, аж до повної перемоги духа над плоттю. “Кожного разу, коли ми говоримо собі «ні», ми робимося сильнішими. І кожного разу, коли ми віддаємось якомусь потягу, ми можемо ослабнути”, – навчає отець Олександр Мень.

А тепер щодо “меду польового”. Поле у біблійній мові – то серця людські (див. Мф. 13.38). І коли опущені руки, коли не очищуємо поле сердець своїх від “бур’янів”, то “тернина й осот” буйним цвітом розквітає у них. Терни та будяки – суть символи омани багатства світу цього, агресії та нелюбовності.