Одна-однісінька! Та­кий

Талан твій ла­та­ний, не­бо­го!

Брати йо­го, уче­ни­ки,

Нетвердії, ду­ше­убогі,

Катам на му­ку не да­лись,

Сховались, потім розійшлись,

І ти їх му­си­ла зби­ра­ти…

Отож во­ни якось зійшлись

Вночі круг те­бе су­мо­ва­ти.

І ти, ве­ли­кая в же­нах!

І їх униніє, і страх

Розвіяла, мов ту по­ло­ву,

Своїм свя­тим ог­нен­ним сло­вом!

Ти дух свя­тий свій про­нес­ла

В їх душі вбогії! Хва­ла!

І пох­ва­ла тобі, Маріє!

Мужі восп­ря­ну­ли свя­тиє,

По всьому світу розійшлись.

І іме­нем твой­ого си­на,

Твоєї скорб­ної ди­ти­ни,

Любов і прав­ду роз­нес­ли

По всьому світу. Ти ж під ти­ном,

Сумуючи, у бур'яні

Умерла з го­ло­ду. Амінь.

А потім ченці одяг­ли

Тебе в порфіру. І вінча­ли,

Як ту ца­ри­цю… Розп'яли

Й те­бе, як си­на. Нап­лю­ва­ли

На те­бе, чис­тую, ка­ти;

Розтлили крот­кую! а ти…

Мов зо­ло­то в то­му гор­нилі,

В людській душі во­зоб­но­ви­лась,

В душі не­вольничій, малій,

В душі скор­бя­щей і убогій.

[27 жовт­ня - 11 лис­то­па­да 1859, С.-Пе­тер­бург]