Присвячується

вельмишановній артистці

Марії Костянтинівні Заньковецькій

Марія Іванівна Лучицька - молода драматична актриса; говорить по-українському чисто, а по-руськи де-не-де помиляється.

Палажка - стара бабуся, її няня; убирається по-міщанськи.

Антон Павлович  Квітка - панич з багатої фамілії в Малоросії.

Олена Миколаївна  Квітка - його мати, стара уже пані.

Степан Іванович Безродний - середніх літ пан; спочатку антрепренер; а далі помічник режисера.

Юрій Савич Котенко - теж середніх літ; драматичний актор; спочатку режисер, а далі антрепренер.

Марко Карпович Жалівницький - середніх літ актор.

Роман Михайлович Лемішка - старий суфлер.

Маринка - дочка його, 17 літ, годованка Лучицької.

Катерина Григорівна Квятковська - молода актриса, теж на перші ролі, більше співочі.

Кир Іванович Гирявий - помічник режисера.

Ганна Михайлівна Кулішевич - молода актриса на ролі молодиць і жвавих баб.

Рябкова,

Богданиха - молоді дівчата, хористки.

Романчук - лікар із земських, старий уже, з сивими бачками.

Андрій Віталійович Антипов - редактор газети.

Аврам Семенович Юркович - репортер, молодий хлопець. В розмові трошечки чути єврейське.

Гаша - ключниця при дворі в пані Квітки. Придзигльована, молода ще. 

Парикмахер, машиніст, робочий, лакей при гостиниці, хорист 1-й і 2-й, студент 1-й і 2-й, молодь, хористка 1-а і 2-а і хор.

Діється в наші часи. [1] Між другою і третьою дією проходить півроку; між третьою і четвертою - шість місяців, між четвертою і п'ятою - три тижні.

Чорна сторона за коном. З лівого боку від актора йде навкоси ряд уборних; видко тільки двері, а першої уборної й середину, що пишно обставлена: килими, дорога мебель, свічадо. З правого боку - кінці лаштунків. Середина - вільний для акторів і їх виступів прохід. Вдалині йдуть сходи вгору. Усюди награмсано купи приставок, декорацій і іншого. Самий кін іде поза лаштунками вправо; туди виступають актори і тудою ж надходить в антрактах і публіка. При піднятті завіси темнувато, а потім ясно.

Гирявий, машиніст, двоє робочих, хористка перша і друга, хорист перший, а потім Маринка. Метушня на кону. Робочі тягнуть приставки. Газовщики засвічують рампу, софіти. Хор мовчки піднімається по сходах. Друга уборна відчинена. Парикмахер то вбіга, то вибіга. До третьої уборної надходить Квятковська і зачиняється.

Машиніст (вгору). Оддай! Ще! Правіше трохи! (Робочому). А ти куди?

Робочий. За пригорком.

Машиніст. Чого ж ти річку поцупив? Он дубка отого тягни та підіпри осокою.

Гирявий (мечеться то за лаштунки, то в уборні). Проворніш! Ламповщик!! Софіти світи! Не повисипалися, чи що? (За лаштунки). К бісу те небо, село спускай!

Хорист  перший (кричить згори). Гар-де-робщик! Го-го!!

Гирявий. Чи ти не сказився? Публіка вже йде!

Хорист  перший. Такі чоботи отой всучив, що й палець не влазить.

Гирявий. Гукни мені ірода! А!! (Побіг і знов стріча парикмахера). А що, сьогодні вночі устругнемо стукалку?

Парикмахер. Та в мене і гуде, і стріля...

Гирявий. Пусте! А я з реквізиту прихвачу та, може, й управляючого.

Парикмахер. Ото б діло! (Входить у 2-у уборну).

Котенко (голос з 2-ї уборної). Готово?

Гирявий. Зараз. (Робочим). Гей, гав не ловіть! (До хористок, що йдуть поуз). Проворніш!

Хористка перша  (підходить).  Одпустіть мене!

Гирявий (назад руку), Оправдательні документи?

Хористка кладе бумажку.

Гм! На три дні! (Голосно). Швидше! Швидше! Дзвоню! (Біжить і деяким хористкам щось шепче).

Маринка (підбіга до 1-ї уборної). От, замок!

Гирявий (до неї). А пані Лучицька скоро?

Маринка. Зараз, тільки ось принесу... (Ввійшла в 1-у уборну і почала діставати речі).

Ті ж і Котенко.

Котенко. Що? Готово?

Гирявий. Ту ж мить; дзвоню! (Робочим на бігу). Духом! (Дзвонить).

Котенко (стука в 3-ю уборну). Пустіть!

Квятковська (голос). Я в льолі...

Котенко. Хе-хе-хе! Розчудеснійше!

Квятковська (голос). Одійдіть-бо! Гетьте!

Котенко (підгляда). Гм-гм!.. (Тре руки). Так швидше ж, пора! (Підходить до кону). Чого баряться?

Гирявий. Готово! Дай третій! (Дзвонить). 

Музика починає за лаштунками тихо грати. 

Котенко. А як збор?

Гирявий. З приставними...

Котенко. А... (Чуха потилицю). Своєю шкурою чужі боки латаємо! Сказано, багатому чорт і дітей колише.

Гирявий. Він має втрати...

Котенко. Брехня!

Гирявий. Сам підраховував книги, - вірте!

Котенко. Певно, той одбира, таранкуватий?

Гирявий. Хто його зна? По книгах чисто, а все втрати, збитки... Страшенні розходи!

Котенко. Скажіть!

Гирявий. Управляючий претендує, що первий персонаж бере по чотири свічки при газі і що коньяк та закуски на реквізит ставляться...

Котенко. Скажи тому чорту рябому, щоб він до сцени не плутавсь, бо я його і з паном ковтну!

Ті ж і Юркович.

Юркович (здоровкається на ходу з Гирявим). Здоров! Ну? Що? Як? Папіроски нема? Яка, братику, наклюнулась!

Гирявий. Ну?

Юркович (шепоче на вухо). Найвища школа! (До Котенка). Славнійшому й шановнійшому до самої землі!

Котенко (жме руку). Здоровенькі, здоровенькі!

Юркович. І слава, і честь і хвала! Коло каси бійка, в дверях давка, на гальорці галас... Хороше?? Помічаєте, як мене ваші панії нашрубували, -  балакаю!

Котенко. І гаразд.

Юркович (кланяється комусь за лаштунки). Барон!.. Князь... І його превосходительство... ого-го! Браво! Браво!

Котенко. Пора б; перше гребали...

Юркович. І се чудо зробила ваша чудова Маруся Лучицька!

Котенко. Хто? Як? І це ви кажете щиро?

Юркович. Саме щиро.

Котенко. Лучицька б то світ перевернула?

Юркович. Вона, своїм талантом надзвичайним...

Котенко. Коли отаке провадить який-небудь дурноголовий плахітник, то йому і бог простить; а коли нісенітницю торочить все ж таки чоловік освічений, який орудує і пером, -  так мене злість бере... Лучицька! Що вона одна варт? Обставлю я її штурпаками, то й не пізнаєте! Комік і ансамбль - всьому голова, всьому сила!..

Юркович. А-а! По-ні-маю: ансамбль, комік - вірно! Ансамблева дружня гра... чудо... прелість! Звичайно, розуміється... Коли кругом талани... такого багато... Цілий квітник таланів...

Котенко. Та ви чоловік розумний... Завважте ще й те: хто зробив актрису з Лучицької? Я!! Адже як прибилась вона, то всі кричали: де це ви таку дохлятину вискіпали?.. А я пробачив, що в тім дранті є вогник. Скільки серця порвав, скільки душі потратив, а таки розворушив жар і видув вогонь! Тепер-то всі тішаться, а нікому і в голову не спаде, кому треба кланятись? Нашої праці світові не видко, ми, як кроти, під землею риємось та добуваємо камінь блискучий... І спасибі ніхто не скаже...