Поиск
XXVII
Матір божа тогді спала
На горі Оливній,
І над нею сни снувались
І страшні, і дивні.
І прийшов до неї господь,
Став її питати:
«Ой чи спиш ти, чи ти чуєш,
Рідна моя мати?»
«Ой, спала я, милий сину,
Спала, та збудилась,
І о тобі, все о тобі
Річ страшная снилась.
Виділа я, що ти, сину,
У саду молився,
Що опівночі з жидами
Іуда явився.
І зв’язали тобі, сину,
Пречистії руки
І повели до Кайяфи
На страшнії муки.
Тебе збили, ісплювали,
К стовпу прикували
І вінок терновий сплели
І коронували.
І із голови твоєї
Страшно кров спливала,
І плоть твоя пресвятая,
Як кора, спадала.
«Все те правда, - господь каже, -
Все те живо буде:
Все те маю я терпіти
За мир і за люди!»
XXVІІІ
І зійшлися всі дванадцять.
Просить господь сісти
І зачав вечерю тайну
З ними разом їсти.
Повечеряв разом з ними,
Зо всіма простився
І пішов від них до саду,
І в саду молився.
І молився... і кровавий
З него піт котився.
Аж опівночі з жидами
Іуда явився.
І невірнії зв'язали
Христу-богу руки,
І повели до Кайафи
На страшнії муки.
Стали бити і плювати,
До стовпа кували
І на голову пречисту
Тернину наклали.
І струями по всім тілі
Кров його спливала,
І плоть його пресвятая,
Як кора, спадала...
Аж приходить і Іуда,
Як глянув на муки -
Грішми в землю, а сам плаче,
Ходить, ломить руки.
Наостаток з того жалю
Прибігає к лісу,
І у лісі на осиці
Віддав душу бісу.
XXIX
А тим часом на Голгофу,
Стали бога вести
І звалили хрест на него
І казали нести.
І іде він, і несе хрест,
Силоньки немає:
Що пройде їднії гони -
Да й із ніг спадає.
І за брамою звалився,
І не може встати.
Аж несе їден убогий
Яйця продавати.
І кладе він їх під браму,
Бога підіймає.
Підіймає і хрест тяжкий
Нести помагає.
От і сама Гологофа,
Вбогий повернувся...
Коли гляне... його кошик
Злотом нагорнувся.
Да і яйця межи злотом
Були - не пропали,
Ще й, на диво,- крашанками
Й писанками стали.
І відтогді стали й люде
Писанки писати.
І в Великдень всіх знайомих
Ними дарувати.
А тим часом на Голгофі
Хрест уґрунтували
І на нему Христа-бога
Страшно розіпняли.
Розіпняли... руки й ноги
Цвяхами прибили
І ребро його святеє
Копієм пробили.
XXX
Тяжко мучиться наш господь,
Тяжко умирає,
І із жалю все замовкло,
Голосу не має.
Тілько горобці погані
Понад хрест літали,
І літали, і скакали,
І «жив-жив» кричали.
Терпів господь милосердний,
Далі став казати:
«Всяку птицю я приймаю,
Буду доглядати.
Горобця лиш не догляну
І не нагодую.
І нечистому на волю
Погань ту дарую».
Міряє їх в очереті
І мірчук збирає,
І дну міру зоставляє,
Дев'ять мір пускає.
І від Семена до весни,
То і діти знають,
Горобці всі табунами
По світі літають.
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: