Поиск
Руданський С. В.
ІГОР - КНЯЗЬ СІВЕРСЬКИЙ
1
Чи ж не гоже ж то нам буде
Словом давнім, брате,
Словом трудних оповідок
Пісню надпочати,
Пісню тому Ігореві,
Святослава сину,
Що водив колись на бійку
Храбрую дружину?
Та й почати тую пісню,
Як билина бає,
А не з думки, не з замислу,
Як Боян співає.
Бо Боян той, як кому лиш
За пісню береться,
То мислею по дереві
Так і розтечеться.
І ганяє сірим вовком
Через гори, яри,
І літає орлом сивим
Під самії хмари.
І лиш було усобиці
Давні спогадає,
Десять соколів на стадо
Лебедів пускає.
І которую лебідку
Сокіл дотикає,
Та лебідка попереду
Пісню і співає
То старому Ярославу,
То тому Мстиславу,
Що касозького Редедю
Зарізав на славу.
Або коли спогадає
Недавню годину,
То й Красному Романові,
Святослава сину.
Не соколів на лебідок
Той Боян пускає:
То він пальці свої віщі
На струни спускає.
І на живі тії струни
Лиш пальці наскочуть,
То вони вже самі славу
Князям і бренькочуть.
Так пічнемо ж собі, брате,
Пісню ту співати
Від Владимира старого
До Ігоря того,
Що закріпив собі розум
На буйнії волі,
Що наострив своє серце
Одвагою в полі;
Що з одваги і дружину
Повів молодецьку
За рідную землю руську
В землю половецьку.
2
Глянув Ігор против сонця -
Сонце померкало,
І од него ціле військо
Тьмою прикривало.
А він каже до дружини:
"Браття і дружино!
Лучче ж нам потятим бути
Ніж в полоні гинуть!
А сядемо, милі браття,
На бистрії коні,
Подивимся, погуляєм
По синьому Доні!"
Спала князеві охота
Дону скуштувати;
І в запалі забув знам'я
І став промовляти:
"Хочу з вами, русинами,
Військом молодецьким,
Коп'є своє приломити
В полі половецькім
Хочу в полі половецькім
Голову зложити
Або Дону великого
Шеломом попити!.."
О Бояне мій, Бояне!
Старий соловію!
Пощебечи полки тії,
Бо я не умію.
Ти по дереві мисленнім
Соловейком граєш,
Ти до хмари і до неба
Думкою літаєш.
Ти споїв би враз і славу,
І тодішнє горе,
Ти слідив би за Трояном
Через ліса-гори.
Скажи ж мені, як почати,
Подай мені руку!..
Може, було так співати
Олегову внуку:
Не соколи через поле
Од вітру несуться,
Галичі стада до Дону
Великого б'ються.
Або, може, мій Бояне,
Велесовий внуче,
Може, мені так почати,
Може, буде лучче:
Іржуть коні за Сулою;
В Києві весілля;
Трублять труби в Новограді,
Стяги край Потивля.
Ігор тілько Всеволода
Милого чекає.
Аж Всеволод прибуває,
Брата і вітає:
"Один ти, мій брате-світе!
Одна моя слава!
Таж обидва ми, Ігорю,
Сини Святослава!
Сідлай, брате, свої коні,
А мої готові,
Там, у Курська, осідлані
Стоять наготові.
А мої куряни - жваві
І свідомі діти:
Вони в мене під трубами
Змаленьку вповиті,
Кінцем коп'я годовані,
Зросли у шеломі,
Путь-дороги їм відомі,
Яри їм знакомі.
У них луки натягнуті,
А тули одкриті,
У них шаблі наострені
Ще й крівлею злиті.
Самі скачуть серед поля,
Як вовки кроваві,
Шукаючи собі честі,
А князеві слави!"
І вступив могучий Ігор
В стремено ногою.
І поїхав з своїм військом
По чистому полю.
Сонце йому путь-дорогу
Тьмою заступає,
І ніч стогне і грізьбою
Птахів розбуджає,
І звірина серед степу
Свище, завиває
І на дереві високім
Диво викликає.
І шле чутку на Помор'є,
Сулу і Суроже,
Волгу, Корсунь і до тебе,
Тьмуторканський боже.
І половці неготові
Дороги обрали
І до Дону великого
Степом пробігали.
І скрипіли їх теліжки
В опівнічну пору,
Як лебеді розпущені
По синьому морю.
Веде Ігор своє військо,
К Дону поспішає,
А біда його без часу
Птахів попасає.
Та й вовки в ярах подобно
Лиха виглядають,
І орли на кості клектом
Звірину скликають.
На червоні щити брешуть
Степові лисиці…
О Руськая земле, земле!
Ти вже на границі!
Довго-довго ніч смеркає,
Зоря-світ запала,
Мла по полю розкотилась,
Поля повкривала.
Заснув щебет соловійний,
Галки починають,
А русини серед поля
Міцно спочивають.
І все поле згородили
Своїми щитами,
Шукаючи собі честі,
А князеві слави.
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: