– Як я пiдiймусь? – запитав пошепки Алi, бо знав – Джарiя його одначе почує.

– Вiдiмкни он тi дверi кривим товстим ключем i давай нагору. Тiльки обережно, бо там схiдцi крутi й поламанi…

Так хлопець i зробив. Щоправда, добре забруднився порохом i кiлька разiв навiть чхнув, але за хвилю вже був на даху.

– Я сюди залiзла, – шепотiла Джарiя, – щоб краще чути спiвака. Тут таке мiсце, що крiзь вiкно звуки краще чутнi, нiж пiд дверима слухати! – А тодi тихiше зашепотiла: – Вони обидвi прийшли – i донька, i жiнка! Хочеш на них подивитись?!

Алi аж в ротi пересохло вiд хвилювання – вiн ще нiколи не бачив жiнок багатiїв. Кивнув негритяночцi головою.

– Тодi тихо повзи за мною, – шепотiла на вухо йому Джарiя. – Вони вилiзли через стелю до покинутої голуб'ятнi. I тепер схованi з усiх бокiв. Сидять собi i слухають крiзь стiну, що в нас дiється. От зараз побачиш, як вони голову в щiлину мiж стовпами встромили…

Негритяночка i хлопець проповзли весь дах i зазирнули вниз через невисокий парапет.

I все було так, як сказала рабиня. Злам стiни сараю i великої голуб'ятнi створювали затишний закапелок. От у цьому закапелку й примостилися двi простоволосi жiночi постатi i зазирали кудись межи двох грубих тикових болонкiв.

Почулися голоснi, дзвiнкi акорди аль-ута, i голос спiвака заволав на найвищiй нотi пiсню славетного Абу Рабiя.

Голос спiвака був високий, майже жiночий, чистий-пречистий. Але чомусь тої млостi, що вiд голосу Нiссо, хлопчина не вiдчув.

Вiн поповз назад до ляди в даху, а Джарiя поспiшила до своєї схованки над вiкном…

По головному каналу пливли човни, переповненi людьми, освiтленi лiхтарями i свiтильниками. Та порожнього човна довелося все ж почекати.

А в садибi Бен Сахла дiйсно не спали. Ворота були наполовину розчиненi. Чорнi мiсячнi тiнi на першому подвiр'ї розривало червоне свiтло нафтового лiхтаря. Пiд лiхтарем, за довгим столом сидiв Бен Сахл i продавав якимсь багато вбраним молодикам запечатанi глеки та трояндовi пагони з блiдорожевими, дуже запашними квiтами.

Коли молодики пiшли з двору, Алi пiдступив до торговця i, не знаючи як вiтати iудея в його садибi, побажав миру цьому дому i його господаревi.

Мiцний пишнобородий чоловiк схилив голову до лiвого плеча, примружив праве око i спитав:

– Вiд кого ти, хлопчику? Я тебе вперше бачу.

– Я слуга мосульського купця Абу Амара.

– А сам ти не мосулець?

– Я зi славної оселi халiфiв, з Мiста Миру i Спокою, – кланяючись i притискаючи руку до грудей, вiдповiв Алi.

– I чого ж бажає твiй мосулець? – Хазяїн посмiхнувся такою посмiшкою, в якiй була i повага до Абу Амара, i сумнiв наче в тому, що вiн, Абу Амар – «мосулець», i готовнiсть задовольнити всi побажання цього «мосульця».

Алi виклав усi побажання Абу Амара. Хазяїн ляснув у долонi. З дверей вийшла висока дiвчина з вiдкритим лицем i розпущеним, пухнастим, як пiна, волоссям.

– Збери з дiвчатами квiти. Та зачекай, не йди! – А тодi знову схилив голову до Алi, тiльки до правого плеча, але око примружив лiве. – А хто прийшов до твого хазяїна? Це не таємниця?

Алi розповiв i про мужiв, i про спiвака. Тiльки ж, звичайно, не сказав жодного слова про сни Абу Амара i про люстро Аллаха. Iновiрцю негоже про це знати. Та й багато злого розповiдали базарнi люди про iудеїв.

Тодi Бен Сахл, вислухавши, повернувся до дiвчини.

– З ромашок сплетiть п'ять вiнкiв! Жасмин i гвоздики зв'яжiть пучками. Iди!

Бен Сахл, випитуючи в Алi про закуски на учтi в Абу Амара, посунув по дошках три запечатанi глеки.

– Вино. Ось бачиш – на печатцi моє iм'я та позначка, що це вино з моєї крамницi. А ось тобi, – вiн пiдсунув до хлопця найбiльший глек, – глек з вином. Але я ставлю на ньому свою печатку i пишу на восковi, що це пальмовий сiк. Його поставиш перед тим шейхом, в якого родимка на щоцi. I скажи голосно, що це пальмовий сiк. Побачиш, той шейх нагородить тебе за цей глек.

– Але для чого обдурювати?.. –Хлопець не встиг договорити, бо його перебив Бен Сахл:

– Знаю як облуплених тих мудрецiв-шейхiв! I вподобання кожного з них добре знаю. Побачиш – вони вп'ються i захочуть одягти вiнки. А вiнки в тебе вже будуть готовi. I знов же-тебе нагородять… А тепер давай грошi!

Алi припечатав на липкi вiд вина дошки столу ваговитi динари.

– Якщо тебе винагородять за вино i вiнки, то прийдеш i подiлишся прибутком зi мною, згода?

Алi хотiв сказати, що Абу Амар йому особисто не давав нi фалса i нiчого не обiцяв навiть.

Побачивши, що хлопець завагався, Бен Сахл посмiхнувся.

– Що, шкода подiлитися з iншим своїм прибутком?

– Клянусь Аллахом, нi! – заприсягся Алi.

– Дивись, ти поклявся iм'ям Отверзаючого Браму…– задоволено засмiявся торговець.

Пишноволоса все щось не приносила квiтiв, i Алi спостерiгав, як над глеком з трояндами зависли зразу три нiчних метелики-бражники… А Бен Сахл з любов'ю роздивлявся на кожну монету, що вторгував за сьогоднiшнiй вечiр. I хлопцевi зовсiм не хотiлося покидати подвiр'я з таким яскравим нафтовим лiхтарем. I ще – так хотiлося побачити бiло-рожеву троянду! Аж калатало серце i пересохло в ротi.

– Господине! Я чув, що ти володар надзвичайного дива… Червоно-бiлої троянди…

– Де ти про це чув?

– У Багдадi, в кварталi золотарiв. Казали на тому базарi, що один торговець вином у Басрi має таку троянду…– збрехав Алi.

– А ти хiба бував у тому кварталi?

– Я по всiх кварталах, по всiх ханах i суках бував.

– А ти, часом, не багдадський базарний злодюжка?

– Аллах менi свiдок – нi! Я носив їм рибу.

– Яка ж риба найкраща? Яка найгiрша?

– Сазан – окраса святкової трапези, вусач дає мiць i вбиває недосвiдчених, сом – аль-кармут – їжа бiдняка.

– Знаєш…

– Господине мiй! благаю тебе – дай поглянути лише раз на червоно-бiлу троянду!..

Торговець випростався за столом i зразу став наче бiльший удвiчi.

Голос його забринiв холодно й неприязно:

– Для чого тобi зазирати на диво? Ти слуга, i знай своє мiсце!

– Я слуга випадком. Дочекаюсь щастя i попливу до Iндiї. Я ж полишив домiвку, щоб побачити дива свiту, про якi чув у Багдадi. Твоя троянда – перше диво.

– Нi, це неможливо! Ми рiзної вiри, а в моїм саду жоден чужий чоловiк не бував.

I Алi зрозумiв, що прохати i молити про ласку – зайве.

Пишноволоса принесла квiти, й Алi поскладав їх до корзини, поверх глечикiв.

Човняр лаявся, що Алi змусив його стiльки чекати.

Та зайва монета заткнула йому пельку, i вiн в одну мить пригнав човна до садиби Айшi.

Коли Алi вiдчинив потаємну хвiртку i зайшов на подвiр'я, то почув, як з розчиненого вiкна неслися пiсня i ляскання в долонi.

Джарiя покликала його згори, але хлопець не спинився i не пiднявся до неї на дах, а поспiшив до бенкетуючих.

У кiмнатi чадiли свiтильники, пахло розлитим вином i розкритими, розлущеними помаранчами…

Всi були пiдпилi i то добре – i спiвак, i Абу Амар, i обидва шейхи. Третiй же, похмурий, мов хворий крук, сидiв i жував стеблину цукрової тростини.

Алi полiз до корзини i доставив перед ним великий глек.

– Що ти менi ставиш? Я виконую всi заповiти Магомета i вина не вживаю!

– О достославний i найшановнiший! Тут ось печаткою вiдтиснуто на восковi, що ще сiк, пальмовий сiк.

– Ну наливай, побачимо, чи не шахраї нашi торговцi!

Алi стало страшно – раптом Бен Сахл жорстоко над ним посмiявся? Що тодi буде?!