Дмитро

Невільник я... Невільникові ж важко

І бачити, і розуміти все:

Хоть бачить він,- боїться помилитись.

Боїться він сягнути далі, ніж

Дозволено. Хоч візьметься у нього

Вогнем палким уся душа й згорить,--

Мовчати все ж він буде й те ховати.

Аміна

Примушуєш мене казати -хай!

Це зараз той пішов, кого найбільше

Ненавиджу тепер.

Дмитро

За віщо ж то?

Аміна

За те, що я людина й хочу жити

По-людському, не так, як тут живуть,

А він мені насмілився казати,

Що забавка я, іграшка, йому

Сотворена на панську втіху тільки,

На те, щоб він зо мною граться міг,

Як схочеться йому, як заманеться,

А далі і забув на час якийсь,

Аж поки знов ще заманеться гратись!

За це його ненавиджу тепер.

Іще за те, що іншим почуванням

Тепер мені всю душу обніма,

А він, як пан, порядкувати хоче

В моїй душі. То і за це його

Ненавиджу!..

Ти кажеш,- ти невільник...

Не хочу я щоб ти мені й зоставсь

Невільником...

Дмитро

А чим же можу бути?..

Аміна

Надією і сонечком ясним,

Моїм очам єдиним світом-сянням,

Моїй душі єдиним сподіванням,

Утіхою, коханням, щастям - всім!..

Дмитро

(кидається до неї)

Ні, годі вже!., мовчать немає сили!..

Моя красо, мій квіте запашний!

Чиї б уста мовчати тут здоліли?..

Люблю тебе безмірно, раю мій!

(Пригорта її)

Аміна

Коханий мій!.. Люби, єдиний, милий!.

З тобою рай, мій світоньку ясний!..

Схиляється йому на плече.

Завіса

ТРЕТЯ ДІЯ

Сад. Інше місце, ніж у першій дії.

 ВИХІД І

Панас з Молодим Невільником.

Панас

Ні, я його побачивши ще спершу,

Послухавши його, вже догадавсь,

Що січовик із нього недотепний.

Невільник

Чому?

Панас

Тому, що надто вже жінок

Він полюбля та казна-що верзяка:

Рівня красу жіночу до небес

І там іще таке він докладає,

Що доладу й не розбереш його...

Невільник

А цитьте! он він сам іде.

Панас

Іди вже

Підгонити,- доглядачем зробивсь!..

Схотілося турецької розкоші,

Про те й забув, як верещав колись:

«Утечемо! вас визволю на волю!»

Тепер йому вже те не в голові,

Уже ніяк не згадує про втеки.

 ВИХІД ІІ

Дмитро

(підходить до них)

От Богові хвала,- сьогодні день

Удався не душний, робити легше.

Панас

А що тобі?.. Адже не робиш сам!

Бо ти тепер уже, бач, пан, доглядач!

Дмитро

Воно і я, сказати так, роблю...

А хоч би й ні, дак і не в тім же сила,

Не сам же я - он роблять люди скрізь,

То й носила Господь людям полегкість,-

Чому ж за це не дякувать йому?

Панас

Пророкові подякувати треба,

Аллахові тому, чи кат їх зна,

Як звуться ще вони - ті, бусурменські!..

Дмитро

Бог, діду, скрізь один.

Панас

Який же Бог?

Дмитро

Той Бог, що цю багату землю й небо

Високе блакитне сотворив,

Той, що вдихнув живую душу в тіло.

Панас

То це й Аллах по-твоєму - він Бог?

Дмитро

Ми кажем: Бог по-своєму про Бога,

Вони про те ж по-своєму: Аллах.

Панас

О, ба! о, ба!.. Оце тебе послухать,

То все одно, що наш, що бусурмен.

То це одна, по-твоєму, і віра

Що в нас, що в них?

Дмитро

Ні, віра не одна:

Бо ми отак про Бога розумієм,

Вони ж про це по-своєму.

Панас

А ти ж

Пророка - як, чи добре розумієш?

Дмитро

Даремне це говорите ви так.

Я не зробив вам, діду, зла й нікому

Із наших тут ще не зробив, а ви

Так кривдите мене. За віщо ж, діду?

Панас

За те, що ти у зрадники пошивсь!

Всіх присягавсь ти вивести з неволі,

Тепер же сам батіг у руки взяв.

Дмитро

(збентежений )

Час не прийшов... Ви ж знаєте, що змоги

В нас не було... Казали ж ви самі,

Щоб підождать,- хай куди-небудь з дому

На час який поїде цей баша.

Панас

Та це то так... Та тільки бачу добре,

Що якби він поїхав, то й тоді б

Не поспішавсь ти, хлопче, до утеку...

Догадуюсь, куди ти стежку топчеш,

Це видно вже!

Дмитро

Нікуди не топчу,

А думаю, що й віри не ламавши

Доглянути тут можна саду.

Панас

Так!..

Говориш ти це гарно!.. Добре діло,

Коли б воно й зробилось так усе.

Та тільки щось, нема на те надії.

То я скажу: гей, Дмитре, бережись!

Не попускай отруті бусурменській,

Розкошам тим та ласощам гидким,

Залазити в твою козацьку душу.

На те тебе і садівничим тут

Ізроблено, щоб ти порядкувати

Звикав, привчавсь над братом-козаком.

Невільником ти з примусу робив,

Тепер же ти годити будеш туркам.

Оце й вона, ота страшна отрута,

Що душу вб'є твою і призведе,

Що станеш ти потурнаком потроху.

Держись гаразд, бо впасти дуже легко

Оце й усе, а більше вже й нема.

Дмитро

Не хочу я, не думаю я впасти,

Та й падати нема чого мені:

Нічого я не зрікся і тепер

Зоставсь такий, який я був і перше,

Зостануся таким і далі.

Панас

Добре!

Дай, Боже, щоб справдилося воно!.

А що, чи вже обідати іти?

Дмитро

Я кликати прийшов вас до обіду.

Панас

(до невільника)

Покинь! ходім, бо підживитись час.

Невільник

Та так, бо щось воно вже трохи теє...

 ВИХІД ІІІ

Дмитро

(сам, дивлячись у слід Панасові та молодому невільникові)

Цураєтесь мене? За віщо ж це?

Не зрадник я і зла вам не зробив...

А важко так на серці, мов би й справді

Я винен чимсь... та й дуже... Боже, правий!

(Мовчить.)

А може, й так? А може, й є провина?

Хіба ж не гріх робити так, як я?

Свій рідний край і жінку, і дитину

Покинув я, я відцурався їх...

Якби раніш хто смів мені сказати,

Що так зроблю,- кривавим боєм я

Напасника скарав би за образу!..

А от тепер і сталось... Боже мій!

Я бачу - гріх.. Мовчить. Але ж яка краса!

Так і сліпить!.. Чи можна ж не кохати?

Оленочко, моя дружино вірна,

Прости мене! Я не цуравсь тебе,

А це мене страшна нелюдська сила

Безмірная вхопила й затягла.

І добра ти, і гарна, і голубка,

І зіркою мені сіяєш ти,-

Дак тут краса така ясна, як сонце,

Як позирнеш, то й сили вже нема:

Душа горить, а розум туманіє,

І гріх тоді здається не гріхом.

 ВИХІД ІV

Фатима

(ввіходить)

Ти тут, а я тебе шукала всюди,

Мене вона послала: ти приходь

На ввечері, а по обіді завтра

Ізнов у ту ж альтану й жди.

Хоче йти.

Дмитро

Стривай!

Чого ти так тікаєш?

Чи здорова Вона? Скажи!

А робить що вона?

Чи ще чого до мене не казала?

Ти, може, що забула, то згадай!

Фатима

Здорова, вже ж... недьгує за тобою...

Що казано - тобі сказала я:

Щоб ти її в альтані дожидався,-

Хіба тобі ще мало і цього?

Дмитро

То певно вже баша не їде нині?

Фатима

Зоставсь на день, а завтра виїздить

Уранці він... Коли ж одміна буде

То знов тоді я прибіжу й скажу.

(Виходить.)

 ВИХІД V

Дмитро

(сам)

Уранці він поїде - це вже певне...

Колись я ждав як щастя дня цього,-

А що ж тепер?.. Я кривсь од товариства,

Їм не казав, що від'їздить баша,

Але ж вони довідаються завтра,

Зберуться всі і скажуть: час прийшов,