Другий. Вольний, се правда: бо куди ні поволочешся, несеш усе своє надбаннє на спині, як той вовк-сіромаха - шкуру. Про вольного, правдивого козака проложено й пісню:

Козак, душа правдивая,

Сорочки не має,

Коли не п'є, дак воші б'є,

А все не гуляє...

Турецький Святий. Не одні воші ми б'ємо, пане брате. (Співає).

До нього пристають інші

Ой у лузі над водою

Калина цвіте:

Ой то ж наша голотонька

Мед-горілку п'є.

Іде козак, іде дукач,

Насміхається:

"За що тая голотонька

Напивається?"

"Ой не смійся із голоти,

Превражий дуко,

Щоб не була із душею

Тобі розлука!"

Один бере за чуприну,

Другий дула б'є: [41]

"Ой не ходи, песький сину,

Де голота п'є!"

"Ой прошу ж вас, миле браттє,

Прошу, не бийте:

Ой куплю вам цебер меду,

Нахильця пийте!"

"Що ж нам, браттє, з того меду,

Що ми нап'ємось?

Лучче вволю натщесерце

Дуки наб'ємось".

Третій дука. Заспівайте ж, братчики, тепер ще про козацьку хату. Як-бо той Шерешир співа?

Ой знати, каже, козацьку хату

Через десяту:

Вона соломою не вкривана,

Вона приспою [42] не обсипана:

Кругом двора

Нема ні кола,

На дровітні дров ні поліна,-

Сидить в ній козацька жінка, околіла.

Турецький Святий. Щоб ви самі так околіли, превражі дуки, з своїми жінками і з усім наплодом! Хіба забули, що було Шереширові за зневагу козацтва? Те й вам, дукачам, буде. Йому потовкли вдрузки кобзу, а ви й зубів не позбираєте.

Четвертий. Чого цей Турецький Святий зробивсь таким злющим? Грима на нас, наче той печорський скимник. А колись я знав його веселим.

Третій. І одягним.

Четвертий. Не що ж бо й що. І досі козаки співають стишок, що проложив цей спасенник, танцюючи круг Пазини. Гарний стишок! І бакаляр такого не зложить. Агов, козаки небожата! Хто заспіва про Пазину стишок, іди, випий із нами корячок меду-п'яного-чола.

Один з нетяг. Хто скомпонував, хай той і співа: хай за свою кебету й нагороду здобува.

Четвертий дука. А заспівай справді, твоя Турецька Святине!

Один з нетяг. Не весело йому без кобзи співати: нічим, мовляв той Шерешир, угору духа підняти. Тим і на печерського скимника закандзюбивсь, що кобза лежить із штаньми в шинкарки в закладі.

Четвертий дука. То скиньмось по людській денежці та викупім. Чи так, панове браттє?

Інші дуки. А чом же? Нехай козак себе розважить.

Четвертий. Еге ж, еге, як той січовий нетяга мовляв:

Струни мої, струни,

Струни золотії!

Грайте мені стиха:

Ачей козак-гольтяпака

Збуде трохи лиха.

Третій. Агов, дівчата! кете лишень сюди кобзу того козака, що штани заставив.

Наймичка приносить кобзу.

Турецький Святий. Бач! так і вродилась. А я вже з тиждень коло диявольської паплюги [43] панькаю, що неживий ходю без кобзи. Дак ні приступу! Ще, ка, і в потилицю виштовхаю. На тобі, ка, більш накарбовано, ніж у тебе волосся на голові. Така диявольська халява! Щоб її душа в пеклі рачки стояла!

Третій. Співай уже, співай.

Турецький Святий. Чуєте, миле браттє? Чи брязнули капшуком, чи ні, уже й запрягли козака в ярмо. Отакі вони всі, ці дуки-срібляники. Такі вони й тут, на Русі, такі й за Порогами. Та вже ж мушу відбути панщину.

(Співає під кобзу).

Ой хто попа й попадю,

А я Пазину люблю.

Люблю і вдень, і вночі,

Ясне світло гасючи.

На Пазині коралі -

Сто злотих давали. [44]

Ані батько купив,

Ані мати дала:

Сама добра була,

З козаками здобула:

Бо хороша була!

Четвертий дука. Бачте, як він її вславив! Ми помремо, то нас і позабувають, а Пазину довго ще пам'ятатимуть.

Третій. Іди ж, козаче, скріпи живота на похміллє: випий михалок [45] меду.

Турецький Святий. Нехай з вас, розпревражих дуків, п'явки кров повипивають.

Первий. Сіль тобі на язик, печина в зуби!

Другий. Не кажи-бо так на його, брате: з його буде колись преподобний скимник.

Третій. А що ти думаєш? Турецькі скимники сердитіші й од наших.

Четвертий. Он іще один такий преподобник до шинку тягне.

Третій. Сей, мабуть, ще святіший.

Четвертий. Та й розумніший: бо змудрував собі штани з жінчиної плахти. [46]

Третій. А справді! Попристібував плахту між ногами, та й є штани.

Увіходить Хома Пиндюр.

Четвертий. Недурно зложив сам про себе пісню. Як-бо вона співається? (Співає).

Троє інших дуків підтягують.

Іде козак з шинку п'яний,

За собою штани тягне.

Бо козак, бо козак, бо козацька дитина...

На те мати породила,

Щоб дівчина любила.

Хома Пиндюр. І полюбила-таки. Бач, оддала й материнську плахту на штани.

Четвертий. Ох, не вона це оддала, козаче. Ддала її лиха година. Не вподобала, мабуть, карбача на спині, а синього синила [47] попід очима. Як-бо той Шерешир про козацьку жінку виспівував?

Третій. Я влюбив цього козака, братчики, за його вдачу козачу. Випий, друже, чарку доброї оковитої горілки за здоров'є Турецького Святого. Тут у нас проявився святий, та ще й не простий, а турецький.

Хома Пиндюр. Та вже лучче тут випити, ніж у тих прощальників. Щоб їм ні одного гріха не прощено в чернецтві!

Третій. А хіба що?

Хома Пиндюр. Наливай уже, коли наливаєш, вразький дуко!

Третій. Чим же я тобі дука, та ще й вразький?

Хома Пиндюр(випивши). Не ти один, усі ви - бісова худоба. Ви з нашого брата козака-нетяги насміхаєтесь так само, як і ті низові дуки, ті, мовляв, прощальники. Заразом і горілкою вітають, і прізвище прокладають, як той казав: "Ложкою корме, а стеблом очі поре".

Турецький Святий. Сказано, дуки-срібляники. Бодай їм добра не було ні в раю, ні в пеклі!

Перший дука. Та годі-бо тобі, преподобний скимнику, лаятись! Ми ж тобі й кобзу викупили.

Турецький Святий. Ще й не так вас повилаюю. Правду співав той січовий кобзар:

Ой ви, каже, дуки, дуки!

За ваші всі луги й луки:

Ніде козакові-нетязі стати

І коня попасти.

Ви думаєте, я тілько про Пазину зложив пісню? Не забудуть люде й про вас, дерії українські. (Співає).

Та все пани, та все дуки,

Позаїдали наші поля, луги й луки...

Другий. Тю на твою дурну голову! Ти ж і сам колись був таким, як ми, дукою. Хто тобі, пеському синові, звелів гайнувати батьківщину? У тебе ж так само були й коні, й воли, і всякий інший добуток.