Поиск
ДУМА ТРЕТЯ
«Мамо, зіронько! Пречиста
Нас обороняє:
Люте серце азіатське
Кротостю сповняє». -
Так промовила небога,
І обидві впали,
І, мов діти, до німого
Лику промовляли:
«Чудотворная святине,
Божа благостине,
Нам прибіжище в невірній
Стороні єдине!
Сохрани нас, заслони вас,
Благодатна Мати!
Дай нам чудеса, мов крилас,
Дивні воспівати!
О Пречиста! Ти все можеш:
Можеш скелі-гори
Розкопати і дорогу
Проложити в морі;
Кам'яне, несите кров'ю
Серце обернути
І небесною любов'ю
До людей натхнути.
Ти вже чудо сотворила
Між чудес велике:
Несподівано зробила
Кротким серце дике.
Сотвори ж, да спасемося
З-між сього поганства,
В рідний перенесемося
Край до християнства!
Дай крилі нам. Божа Мати,
Крилі голубині,
Як витали, знов витати
В рідній Україні!
І нехай твій лик явленний
В край наш завітає
І народ благословенний
Навкруги збирає!
Нехай людські очищає
уші там од скверни
І від Росі одвертає
Нарід сей мерзенний.
І нехай усі трудящі,
Всі обремененні
Веселяться, мов гулящі,
О Твоїм спасенні!
І, забувши всі тривоги,
В молитвах зіллються,
І в божественні чертоги
Духом вознесуться!
Ти, свята, всепіта Мати,
Повна благодати;
Дай нам рідний край вбачати,
Бога прославляти!»

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА

ДУМА ПЕРВА
І
О Києве, оман­на прос­торік свя­ти­не,
Безодне мідяків дур­них мо­зольних!
В тобі ос­танній глузд на­ро­ду ги­не
По ка­пи­щах бе­зум­но-бо­го­мольних…
По ка­пи­щах твоїх мно­гоп­рес­тольних
Теряють ро­зум вкупі з мідя­ка­ми
Ті, що в своїх ро­бо­тах по­то­гон­них
Бідують-б'ються по ріллях з во­ла­ми
І хлібом діляться з по­па­ми-ту­ма­на­ми.
ІІ
О Києве! Ти іде­али віри
Старої нам в ділах но­вих яв­ляєш,
Що по­ночі сну­ва­ли суєвіри,
Ти по­вид­ну уто­ком за­ти­каєш:
Основину, що древні ізувіри
Тобі, мов ди­ку мрію, завіша­ли, -
Ту, що ченці й по­пи по­нап­ря­да­ли,
Мережиш зра­да­ми без­пут­но­го ко­зацт­ва
І бе­зо­щад­нос­тю ли­хо­го гай­да­мацт­ва.
ІІІ
Що поп'яну тобі в шин­ках співа­лось,
Ти по-тве­ре­зу книж­ним скла­дом пи­шеш
І, щоб ли­хе знов тліло та зай­ма­лось,
На по­пе­ли руїнним ду­хом ди­шеш.
Нам з Му­зою те­пер од­но зіста­лось:
Твоїм сліпим письменст­вом гор­ду­ва­ти
Твою наслідню мрію зне­ва­жа­ти,
І зло, що ти хотів би вих­ва­ля­ти,
Таким, яким во­но бу­ва­ло, зма­лю­ва­ти.
IV
Співай же. Му­зо, про ту лжу ве­ли­ку,
Що ва­го­нить над Схо­дом і За­хо­дом,
Збиває письмаків із пан­те­ли­ку
І ту­ма­ном ля­гає між на­ро­дом.
Нехай з святійшим тим, мов­ляв, си­но­дом
Та з па­пою безгрішним вер­хо­во­дять
І свій кукіль всіва­ють год за го­дом:
Твої посіви всі ко­лись пос­хо­дять:
Письмацькі ку­колі пше­ниці не заш­ко­дять.
ДУМА ДРУГА
І
Не чор­на хма­ра су­не-нас­ту­пає
На тем­но-си­ву неп­рог­ляд­ну хма­ру:
Чабан до­бутків папських при­ду­ває
У патріаршу київську ота­ру.
Отари сте­ре­жуть бров­ки куд­латі,
Гавкущі, злющі, хоть і не го­лодні:
Ченці, жерці ро­таті та пу­заті,
Умом сухі, мов ті сте­пи без­водні, -
Блукаючі огні бо­лот­ної бе­зодні.
ІІ
Сі пас­тирі кла­дуть за вівці душі,
Та не свої чер­нечі, а ко­зацькі:
Бо, по­чи­на­ючи від до­го­во­ру в Буші,
Благословляють ку­пи гай­да­мацькі;
Підучують за пра­вос­лав­ну віру
Стояти кріпко, сиріч пліндру­ва­ти
Ксьондза-уніта і ля­ха-невіру,
А жи­ду пільги й спус­ку не да­ва­ти:
Бо він од Гос­по­да і від лю­дей прок­ля­тий.
ІІІ
Релігія любві тут обер­ну­лась
В релігію не­на­висті гид­кої,
І в темнім бо­гомільстві злість прос­ну­лась
Варязької ста­ро­ви­ни страш­ної,
Як ми Бол­гарію в крові то­пи­ли, [75]
На кіллє по­ло­нян своїх стром­ля­ли,
А з на­ших че­репів ковші ро­би­ли
І на кос­тях кри­ва­вих пи­ру­ва­ли-
Герої, що се­бе ти­ранст­вом прос­лав­ля­ли.
вернуться

75

- Очевидно, йдеться про похід козаків у Болгарію в 1606 р., коли вони, зокрема, взяли Варну.

Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: