Поиск
ДУМА ТРЕТЯ
І
Ревуть ба­си кон­дак, не­на­че з боч­ки,
І тру­ситься в ста­ро­го гай­да­бу­ри
На голім тілі риззє без со­роч­ки,
Як дикі стру­ни на п'яній бан­дурі,
П'яний він без горілки, по на­турі,
Палкий, зав­зя­тий, лю­то-вих­рю­ва­тий,
Мов під сьома пе­чатьми де­мон бурі
Ненависті дра­кон ог­нек­ри­ла­тий,
Жадібний день у день па­ли­ти й руй­но­ва­ти.
II
Сам бог пе­кельний, він боїться Бо­га,
Лютійшого й по­туж­но­го над нього.
В душі й надія в нього, і три­во­га…
Жадає раю ти­хо­го, свя­то­го,
Боїться пек­ла, пе­чи­ща страш­но­го,
Де жизні черв ніко­ли не вми­рає,
Де огнь сірча­ний вічно не вга­сає,
Де Всеб­ла­гий вовіки не про­щає
І са­та­на лю­дей о Гос­поді тер­зає.
ІІІ
«Так, не сум­нись! - ре­че архіманд­ри­та
Чудовного Ус­пен­ня Пле­те­нецький. -
Тепер нам во­ля Вишнього відкри­та:
За те, що ти пус­то­шив край ту­рецький,
Що пліндру­вав на­род невірний шведський,
До те­бе глас Ус­пен­ня про­мов­ляє:
Не сни­деш в пек­ло, де тіла мерт­вецькі
І грішні душі са­та­на тер­зає,
Як суд Все­вишнього бла­гий оп­реділяє.
IV
Теци ще й ко Мов­чальни­ку свя­то­му,
Одкрий йо­му гріхи твої сми­рен­но
І при­об­щи­ся світу не­зем­но­му
В оби­телі йо­го бла­гос­ло­вен­ной.
Во бла­гості своєй неізре­чен­ной
Успеніє те­бе землі да­ра­ми,
Сріблом і зла­том угоб­зить пре­зельно.
І па­ки воз­ли­куєш куп­но з на­ми,
Всечудотвірного Ус­пенія ра­ба­ми».
V
І грішник бо­со­но­гий притікає
До схо­ви­ща Мов­чальни­ка свя­то­го
І, ниць по­верг­нув­шись над ним, віщає,
Благаючи те­пер уже німо­го:
«Угодниче Твор­ця землі бла­го­го!
Ти, що своє за­му­чив мовч­ки тіло
Для вічно­го бла­женст­ва не­зем­но­го!
Тепер во­но, як сон­це, просвітліло
І вірним чу­де­са прем­ногі сот­во­ри­ло.
VI
До те­бе притікаю з упо­ва­ниєм:
Рятуй ме­не від прок­лят­тя страш­но­го,
Що я своїм бе­зум­ним во­юваннєм
Од патріарха зас­лу­жив свя­то­го.
Набравшись в Січі ду­ху ог­ня­но­го,
Москву ру­бав я в пень, мов лях невірні;
Не раз по­па в огонь ме­тав жи­во­го,
Паливши церк­ву, на­че бе­зувірний
Татарин, тур­чи­на-по­ган­ця раб покірний.
VII
Накинь на ме­не яку хоч по­ку­ту:
Бо патріарха, з Моск­ви по­вер­нув­ши,
Рече до ме­не в привітну ми­ну­ту,
На ме­не якось див­но по­зир­нув­ши:
«Петро-гетьмане! Хрис­ти­янські душі
На те­бе вопіють за кров без­вин­ну,
Що про­ли­вав єси, на все за­був­ши:
На пра­вос­лав­ну зем­лю Ук­раїну
І на Мос­ковську Русь, по пра­от­цях ро­ди­ну.
VIII
Се на тобі, - ре­че, - пе­чать я вид­жу
Того вла­ди­ки, що сми­рен­ним ду­хом
Однаково стра­шусь і не­на­вид­жу…
Ісполнь, - ре­че, - зем­ля про те­бе слу­хом,
Но внем­лю славі сій сму­щен­ним ухом:
За не…» Тут сло­во пра­вед­не пор­ва­лось.
Мене мов по го­лові хто обу­хом
Заїхав. Все кру­гом за­ко­ли­ха­лось
І сам не тям­лю, що тогді зо мною ста­лось.
IX
«Рятуй!» -
І глас із гли­би­ни пе­че­ри,
Небесний глас таїнствен­но-по­ну­рий
Воззвав, і мов­би про­чи­ни­лись двері
У ти­хий рай для сер­ця гай­да­бу­ри:
«О гетьма­не наш прес­лав­ний,
Воїне ве­ли­кий!
Да восх­ва­лить пра­вос­лав­ний
Мир те­бе вовіки!
Ти гріхи з се­бе мос­ковські
Здіймеш мов ру­кою,
Як по­ту­ги за­по­розькі
Поведеш до бою.
З ага­ря­на­ми ли­хи­ми,
З де­мо­ном Ос­ма­ном,
Що за­ду­мав над свя­ти­ми
Землями буть па­ном.
І на Дністер нас­ту­пає
Лютим фа­ра­оном,
Православний мир ля­кає
Демонським за­ко­ном.
Проливав єси річка­ми
В Москві кров без­вин­ну:
Розливай те­пер мо­ря­ми
Пасоку невірну.
Як Дніпро за­чер­воніє
Рівен з бе­ре­га­ми,
З раю на те­бе повіє
Дух свя­тий кри­ла­ми.
Як на морі піна кров'ю
Зашумить-заграє,
Узриш, як те­бе ру­кою
Божий Син вітає.
Як зап­ла­чуть над Бос­фо­ром
Старці, же­ни й діти,
Бог Отець з не­бес­ним хо­ром
Славу бу­де пи­ти.
І вся Трой­ця цілих три дні
Буде ли­ку­ва­ти,
Як зіллєш в Стам­булі слізьми
І ха­ти, й па­ла­ти».
Тут, мов по манію волх­ва, заг­ра­ли
Під ворітьми свя­ти­ми жо­ломійки,
Козацькі коні го­лос­но зар­жа­ли,
Заголосили сур­мові сопілки.
Перед гетьма­ном ко­за­ки з'яви­лись,
Гетьманські ша­ти у ру­ках світи­лись.
На стар­цеві бла­ва­ти вже сіяють,
Турецька шаль аж трийчі стан об­хо­дить;
Штани ши­рокі жа­ром чер­воніють,
Немов ко­зак в крові по по­яс бро­дить,
Підкова срібна об підко­ву б'ється;
По шапці пір'є стра­усо­ве в'ється.
На пле­чах лук з са­гай­да­ком; при боці
Дамаський міч мо­ло­ди­ком сіяє,
Червона стьонжка в га­бовій со­рочці
З-під бо­ро­ди, з-під снігу ви­зи­рає.
Драконом кінь під ним гри­вас­тий в'ється.
Крилатим діду­ган те­пер здається.
Шугнув з вер­те­пу хит­рощів чер­не­чих;
За ним шуг­ну­ли ко­за­ки ор­ла­ми,
Мов де­мо­ни з ди­явольської печі,
З пе­че­ри мо­ро­ку, ол­жи, ома­ни.
Баби й діди з дітво­рою, хо­вай­тесь,
Під кінські ко­пи­ти не по­па­дай­тесь!
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: