Поиск
Х
Так си­на сей са­ма­ря­нин [38] нав­чає,
Бистрого, як лег­ка стріла, Ах­ме­та,
І ми­ло­сер­де він, і злість яв­ляє
В ім'я сво­го про­ро­ка Ма­го­ме­та.
Сусід страш­ний для Польщі й Ук­раїни!
Бог та про­рок; не хо­че більш він зна­ти
Ніякої свя­щен­ної докт­ри­ни…
Світ, прав­да, честь - оце йо­го дог­ма­ти:
Світ у Ко­рані, честь і прав­да у бу­латі.
XI
«Мечем Кри­ва­вим я зо­вусь, мій си­ну,
В ім'я То­го, хто ми­ло­серд без міри,
Хто за­повідав нам ме­ту єди­ну -
Всю зем­лю по­ко­ри­ти правій вірі.
Тяжкі гріхи впи­ни­ли предків на­ших
Од нас­ту­пу на землі хрис­ти­янські:
За брехні на­ших гетьманів най­стар­ших
Аллах вер­нув їх під царів по­ганських,
І, мов об ске­лю, ми б'ємось об му­ри лядські.
XII
Колись дав­но, мій си­ну, на За­ході,
Де не­бо на­хи­ли­лось над зем­лею,
І мо­ре-оке­ан гу­ляє на сво­боді,
Облігши світ бе­зод­нею своєю, -
Ми всі царст­ва бу­ли за­во­юва­ли,
Розкішне Біле мо­ре, [39] мов ру­ка­ми,
З За­хо­ду і Вос­то­ку обійма­ли,
Під гор­дий Рим хо­ди­ли бай­да­ка­ми,
Із пиш­них ба­зи­лик прес­то­ли срібні бра­ли.
XIII
Тепер у тих царст­вах си­дять по­га­не,
І ко­ролі їх ли­жуть папі но­ги,
А пра­вовірні наші му­сульма­не
І від ко­зацт­ва доз­на­ють три­во­ги.
Но прий­де час, що, мов на морі хвилі,
Ми вста­не­мо страшні пе­ред джа­ву­ром.
Не обо­ро­няться по­ганці не­чес­тиві
Ні шаб­лею, ні по­ро­хом, ні му­ром…
На по­жа­рищі в них ми ста­не­мо аву­лом.
XIV
Осман, [40] ви­со­кий учень мій в ли­царстві,
В ко­го я ду­шу влив по­лом'яную,
Тепер си­дить, як бо­жест­во, на царстві
І на­го­то­вив їм вой­ну страш­ную.
Про се ж то ми й ру­шаєм до Ду­наю…
Я матір по­ве­зу до ро­ду в гості,
А ти з Доб­руджі [41] та з лісно­го краю
Отабориш во­юв­ників при мості.
Сю пра­цю я тобі з бра­та­ми по­ру­чаю.
XV
Вже наш ясир дійшов до Ца­рег­ра­да,
А всі до­бут­ки, пев­но, за Ду­наєм…
Жде від Ос­ма­на щед­ра нас наг­ра­да,
Та й по ба­за­рах гро­шей наз­би­раєм…
Простуй, Ах­ме­те, в юрт, щоб за­раз ма­ти
Відхаяла сю бідо­лаш­ну жінку,
А я проїду повіз наші ча­ти,
І бу­ду в юрті за ма­лу хви­лин­ку.
Всіх мурз із їх кошів ве­че­ря­ти поз­ва­ти.
XVI
Сьогодні по ве­чері бу­де ра­да
Про все, як нам до­ро­гу сю верс­та­ти.
Кликни по ча­ба­ну до нас із ста­да…
Та щоб відха­яла сю ба­бу ма­ти.
Нам сто й три­над­цять раз по­веліває
Святий Ко­ран на вбо­гих і не­щас­них
Дивитись так, як з не­ба по­зи­рає
Аллах на нас, ко­зя­вок бідо­лаш­них:
Він ми­ло­сердієм нам ду­шу на­ди­хає».

ПІСНЯ ТРЕТЯ

ДУМА ПЕРВА
Над сте­па­ми сон­це сяє,
Вітер по­ди­хає,
Подихає, мов у коб­зу
Тихострунну грає.
Поначіплювано гус­то
Струни зо­лотії
На сте­пи, бал­ки з річка­ми,
Байраки крутії.
Сяє сон­це, вітер віє,
Тирсу на­хи­ляє,
До стру­ни стру­на на кобзі
Стиха про­мов­ляє.
Бачиш оком, чуєш ухом,
Серцем ро­зумієш,
А ска­за­ти-заспіва­ти
Голосно не вмієш.
Несказанно, не­ви­мов­не
Кобза про­мов­ляє,
І свя­ти­ми по­чут­тя­ми
Серце на­ди­хає,
І воз­но­сить сер­це вго­ру
Від зем­но­го ло­на,
Мов кри­латі ду­хи-коні
Бога Апол­ло­на [42]
Щоб спог­ля­ну­ло з-під не­ба
На се жизні мо­ре,
Де, мов хви­ля го­нить хви­лю,
Віра віру бо­ре;
І ши­ро­кої наб­ра­лось
Правди та сво­бо­ди,
Що на­сильство витісняє
З людської при­ро­ди;
І по­езії спа­сен­ним
Надихом спов­ни­лось,
До всіх вір і всіх язиків
Рівно при­хи­ли­лось.
І по­езії, й бра­терст­ва
Праведним натх­неннєм
До всіх крот­ких ду­хом крот­ким
І бла­го­во­леннєм.
ДУМА ДРУГА
Рушив табір, і в концерті
Скрип коліс гарбових
Злився з копотом і ржаннєм
Коней табунових
І, мов стадо голубине
Замигтіло крильми,
Крутять в полі веремія
Делібаші кіньми.
Кругом табору танцюють
Той танець татарський,
Що не раз крутив-морочив
Голови лицарські.
На юнаків-делібашів
Старці позирають,
Про свою юнацьку славу
Любо споминають.
І холодне в грудях серце
Гріє кров гаряча,
І завзятість оживає
У душі козача.
На юнаків-делібашів
Дивляться дівчата,
І мов іскрами стріляють
Зорі-оченята.
Познають своїх летучих,
Що, мов блискавиця,
В степових пилах, у тучах
Зникне й загориться.
Про юнаків-делібашів
Кобзарі співають,
Дзвонять в струни, невмираків
Хвалять-прославляють.
Обгорнула юрт молодіж,
Мов густії тучі,
Що вітрами гонить-крутить
Гуррикан летючий.
Серед юрту гарби-будки
Стиха коливають;
Білі поли, мов лебіддє,
Крила надимають.
І кричать колеса в будках
Серед співу й дзвону,
Як колись в нас на Посуллі [43]
Заволоки з Дону.
Се доспівувалась пісня,
Що діди Бояни [44]
Древнім русичам, нам рідним,
Голосно співали.
Під перстами в них живії
Струни промовляли
І хоробрим золотії
Славу рокотали.
І, мов стадо лебедине,
Співи розлітались,
Не в одній вони людині
Любо відзивались.
І лицарське на Вкраїні
Серце залунало
І луну із серця в серце
Аж до нас дослало.
І ясним, незлобним оком
Світ ми обіймаєм,
Між Заходом і Востоком
Бучі споминаєм.
І вбачаємо в тих бучах
Спільну жизнь єдину:
Про Гординщину [45] сумуєм
І про Україну.
Лях, москаль, татарин, турчин
Проміж себе браттє:
Розлучило їх попівське
Нависне завзяттє,
Як любові й правди Бога
Без попа познаєм, -
Всіх братів ми до одного
Серцем привітаєм.
Як туман попівський зникне
В сяєві науки,
Міліонам по всім світі
Буде менше муки.
вернуться

38

- Самарянин - житель Самарії, спершу біблійного міста, а згодом області в Палестині

вернуться

39

- Білим морем звали турки море Средиземне з його Іонікою.

вернуться

40

- Осман - Йдеться про Османа II (1605-1622), турецького султана з 1618 р. За його правління турецькі війська зазнали поразки у Хотинській війні 1620-1621 pp. Уклав у 1621 р. Хотинський мир. Згодом був убитий яничарами.

вернуться

41

- Добруджа - історична область між нижньою течією Дунаю й узбережжям Чорного моря. Південна Добруджа тепер перебуває у складі Болгарії, Північна - Румунії.

вернуться

42

- Аполлон - у давньогрецькій міфології син Зевса і Лето, брат Артеміди. Був богом музики, проводирем муз. Згодом набув дару насилати хвороби й виліковувати їх, провіщати майбутнє.

вернуться

43

- Місцевість навколо ріки Сули, лівої притоки Дніпра (тепер у Сумській і Полтавській областях).

вернуться

44

- Боян - славетний давньоруський співець-гусляр другої половини XI - початку XII ст. Згадується у «Слові о полку Ігоревім». Тут Боян вживається у загальному значенні: співець, гусляр, кобзар.

вернуться

45

- Гординщина - Очевидно, йдеться про ординщину: період монголо-татарського іга - традиційну назву системи експлуатації руських земель, встановлену після нашестя орд Батия в середині XIII ст. Остаточно скасовано у 1480 р.

Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: