Поиск
1858.
ГУСИ
День за горою погасав;
Затихло все в гаю густому;
Гусятник-хлопець заганяв
Од берега Гусей додому;
Гукав їм: «Гайда!» - і свистав,
Лозиною лінивих підганяв.
- Отак ми дожились з дурною головою!
Отак нас стали шанувать! -
Гелгочуть Гуси між собою.-
Нам тільки й світа - мандрувать
Від хліва до болота,
Та ще к тому така голота
Лозиною тебе жене -
Я, мов, отаман - бійсь мене!
Де ж вона в світі, правда тая,
Коли такеє діється з Гусьми?
Забула, мабуть, доля злая,
Відкіль наш рід і що за птиці ми.
Учені та розумні люде
Усюди славу рознесли,
Що наші прадіди - нехай їм легко буде -
Великий город Рим од ворога спасли…-
А хлопець слуха і сміється:
- Тривайте, прийдуть празники -
І ваша славонька минеться:
Хазяйка побере за вас коповики;
Поопадають ваші роги
Наперекір старовині,
Лежатимете ви на черені
Між стравою, задравши ноги.
Сказав би байку ще не так,
Та мій язик примовкнуть мусить:
Буває, вискочить Гусак,
Почне сичать та ще й укусить.
1892.
ПАЛЯНИЦЯ Й КНИШ
Сиділа у печі хороша Паляниця;
На господиню стала гомоніть:
- А щоб їй так і сяк! І докіль тут сидіть?
У очі вилаю, бо невелика птиця!.
- Мовчи та диш! -
Озвався у куточку Книш.
Коли не людям байка пригодиться,-
Не всяка стежечка без спориша,-
То, може, знайдеться такая Паляниця,
Що іноді послухає Книша.
1891.
ОСЕЛ І ХАЗЯЇН
Один Хазяїн мав леваду.
Самому ніколи левади стерегти,
Бо треба дать у полі раду,
Щоб діла не звести,
А тут ще нікого й наймати:
Робочий час - пильнує всяк.
Знайшовсь Осел-мастак -
Його й найняв левади доглядати,
Проклятих горобців та гав ганяти.
Осел був чесний неборак,-
Не гріх сказать, що слід би й людям так,-
Не то щоб що - листка займать боявся.
Одна біда - що недотепний вдався:
Шкодливих горобців та гав
Він щиро так ганяв,
Що витоптав всі кавуни і дині,
Неначе буря рознесла.
Як глянув господар - і зо зла аж посинів,
Вхопив рубель та й ну гатить по спині
Сердешного Осла.
А люди, сміючись, піддакують ще збоку:
- Отак йому, отак, щоб знав,
Як з баштана робить толоку!
А я б їм те сказав,
Що нічого Ослові дорікати,
Що лучче б розуму спитати
У того, хто наймав.
1864-1872.
ДВА КУМА
- Здоров, Василю, пане-брате!
- Здоров, кумасю мій Кіндрате!
- Чи ти ще там здоров та жив?
- Ох, братику! - Василь завив,-
Мого ти лишенька не знаєш,
Що так питавші
Бог покарав мене: я погорів;
Уся худібонька пропала,
Неначе язиком корова ізлизала…
- Оце бак лихо! Глянь… Коли ж воно
і як?
- А так!
Неділь вже, мабуть, з вісім буде -
Святками до мене зібрались добрі люде.
На бесіді вже, звісно, попились…
От як усі вже розійшлись,-
Пішов я з каганцем до коней у повітку…
Бодай би й не ходить!.
Я, бачся, каганець усе ховав під свитку,
Та якось теє… Зирк - горить!
І, батечку! Як обхопило -
Усе до цурочки згоріло;
Сам трохи-трохи не пропав…
Та се й тужу вже восьмую неділю…
Бодай би я був не діждав!.
Ти ж, куме, як? - Ох, не питай, Василю!
І я чимсь бога прогнівив…
Колись я, братику, правесенько ходив,-
Теперечки, дивись, до чого вже дожився!
Зовсім калікою зробився!.
До мене на святках наїхало гостей:
Дядьки, брати та дехто із людей…
Як милим гостям не радіти?.
Уся кумпанія гарненько підпила…
Поліз у погріб я дулівки ще вточити
(Дулівочка-первак - така смачна була!)…
Щоб іноді з вогнем біди не наробити,
Поліз я поночі, хоча й п’яненький був…
Що ж, пане-брате! Біс мене як пхнув -
Я й покотивсь… Ще як не вбивсь -
не знаю.
Теперечки хоч плач не плач,
Отак, як бач,
На дерев’янці шкандибаю.
- Дурні! - озвавсь до них Трохим,-
Жалкуйте на себе, бо що за диво в тім,
Що в Василя все погоріло,
А в тебе ногу ізломило!
Погано п’яному і поночі, й з вогнем.
- Так що ж його робити?
Не все ж ходить із ліхтарем!.
- О, бити б вас обох та бити!
Горілочки не треба вельми пити.
1853.
ВІВЦІ ТА СОБАКИ
Один заможний господар
Надумався Вовків злякати.
«Що,- каже,- той вівчар
Собак дві сотні назбирати!»
Здається б, і гаразд було:
Вовки полохать перестали,-
Так друге лихо підросло:
Свої Собаки шкодить стали.
Аж жаль бере, як розказать:
З Овечок перше вовну драли,
А далі м’яса забажали
Та й ну щодня Овець качать.
До осені звели отару…
Зосталось, може, з пару,
Та й тих упорали під темну ніч,
Щоб більше не кортіло.
На се коротка річ:
Дурний порядок - дурне й діло.
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: