Доктор Синапс пишався своїм колективом. Періодично поновлювані психоаналітичні картки час від часу пропускалися через модель. Ця профілактика давала змогу вчасно помітити найменші невідповідності, узагальнювати їх і подавати на розгляд Ради десятьох.

Останнім часом ці невідповідності ніби й не зростали, а от ельдорадців, що втратили рівновагу, більшало й більшало. Щоправда, модель замкнена, як і Ельдорадо, вона не зважує на існування потойбічного світу. Та невже потойбічний світ щось важить для ельдорадця? Припустімо… Але ж такого ще не було — відмовлятися від регенерації! Очевидно, в інтимному житті Тау сталися малопомітні і воднораз разючі зрушення, які жодний апарат не зареєструє. А лаборантам, звісно, не все під силу. Яку довгу анкету не складай — всього не передбачиш.

На черговій зупинці у вагон з шумом увійшла група інженерів. Їхні блузи і шорти з цупкої тканини, білі берети були припорошені дрібним золотим пилом.

...Невже 35-а зупинка?

Синапс глянув у вікно. Так і є. Ліворуч височать надбудови глибинної шахти, легкі корпуси гірничозбагачувального комбінату. Синапс мимоволі уявив, як там, на десятикілометровій глибині, вгризаються в породу автокроти. За всіма геологічними законами вони мали б подавати на транспортери і ліфти залізну руду, граніт, базальти, та до комбінату надходила порода, половина вмісту якої — чисте золото. Доводиться збагачувати породу. Від комбінату в бік океану простяглися дві широкі стрічки транспортерів, яскраво виблискуючи на сонці. Вони безперервно зсипали у воду відходи — чисте золото. Збагачена порода в невеличких контейнерах подавалася до металургійного комбінату, розташованого неподалік шахти. Пробували бурити дно океану поблизу острова — те ж саме. До базальтів не добратися — клята золота порода залягла тут на величезну глибину.

Інженери, продовжуючи давно почату розмову, гаряче сперечалися про наступні змагання з плавання на південному узбережжі, у бухті Дельфінів, наперед визначали ймовірних призерів. Їхні обличчя випромінювали бадьорість, незахмарену радість.

Ці — в першому періоді, подумки відзначив Синапс, кожному притаманний комплекс повноцінності. Чомусь ускладнення, сумніви виникають лише в тих, хто вступив у другий, у третій період.

Чому?

За дві хвилини він вийшов на 38-у платформу. Спека надворі особливо відчутна після герметизованого вагона. Аж дихання перехопило. Доктор щільніше притис до носа захисні окуляри, розстебнув блузу і спустився синтетичними східцями з естакади вниз. Якби не сандалі з товстими підошвами, навряд чи наважився б ступити на утрамбовану жовту стежку. Вона аж пашіла під ногами. Обабіч стежки тяглися посухостійкі чагарники. Колись Рада десятьох планувала озеленити увесь острів. Але тепер більшість ельдорадців живе під водою, потреба в тому віддала. Скільки родин залишилося на поверхні? Крім цих диваків Тау, ще три чи чотири сім’ї колишніх космонавтів.

Стежка звернула ліворуч, у невеликому вибалку стояла садиба Тау. Одноповерховий будинок і допоміжні служби з усіх боків прикривали від пекучих вітрів густі гостролисті дерева і кущі. З-поміж них стриміла лише башта домашньої обсерваторії.

Синапс на хвильку зупинився, передихнув і поволі спустився до садиби. Стежка петляла між деревами і кущами. Густо натикані розбризкувачі безперервно зволожували густу зелену траву, пишні квіти.

Синапс зайшов до передпокою і полегшено вдихнув прохолодне кондиціоноване повітря. Назустріч йому підвелася з тахти Міс-і-Сіпі.

— Гарного вам настрою! — привітався Синапс.

— Того ж і вам… Душ?

— Не відмовлюся. Після океанаріума у вас таки жаркувато.

Стоячи під душем, Синапс з жахом усвідомив: він не знає, як почати розмову з Міс-і-Сіпі. Чи, може, відразу йти до Тау? Гм, досить делікатна ситуація. Розсилати анкети, зашифровувати відповіді — набагато простіше. Так і не надумавши нічого, він вийшов у передпокій.

— Тонізону чи чого — небудь міцнішого, докторе? — перепитала господиня.

Синапс зупинив свій вибір на тонізоні, з чемності Міс-і-Сіпі приєдналася до нього. Вони сиділи удвох в напівзатемненому передпокої за низеньким столиком, смоктали через трубочки терпкий темно-вишневий напій і мовчали. Синапс притискував соломинкою кубик льоду до дна з таким удавано зосередженим виглядом, ніби був зайнятий екстраважливим лабораторним експериментом.

— Де він? — не підводячи очей від фужера, мовив нарешті Синапс.

— Де ж йому бути… В обсерваторії. Останнім часом він всі вільні години там… Навіть до своїх рибок не навідується.

— Коли це все почалося, добродійко Міс-і-Сіпі?

— Знаєте, докторе, ще з осені я помітила, якийсь сумний він став. Я бачила: йому доводиться докладати зусиль, аби прогнати зажуру. Точніше, вдавати, ніби нічого не сталося. Признаюся: спершу подумала, що набридла йому… Але ж… Хоч і живемо разом ось уже два періоди, можна було б зрештою розлучитися. Ні, його невідступно точать якісь думки… І ось учора повідомив: “Не буду регенеруватися”. І — жодних пояснень. Ну, нічого не лишалось, як повідомити вам.

— А яка в нього зараз робота?

— Докторе, я не зовсім добре розуміюся на цих справах, “Проблеми виходу в космос без допомоги штучних супутників” — тему його теперішньої роботи тільки й можу назвати. Але працює регулярно, щодня. А от від розваг відмовляється. Сьогодні, до речі, не поїде на південне узбережжя — каже, змагання його більше не цікавлять. Ви, може, помітили — на День сміху я була в океанаріумі сама. Залишився вдома.

— Але ж, Міс-і-Сіпі, згодьтеся, це ще не підстава…

— Так, але раніше він не пропускав жодної нагоди повеселитися, відпочити… Я мушу повідомити вам, докторе, ще одну важливу подробицю. Але, цілком природно, це лишиться поміж нас… Як не прикро, але факт: Тау потай від мене вживає космопігулки із свого старого запасу. Звісно, я могла б стурбуватися насамперед як жінка. Якщо він хоче прискорити біг часу поруч зі мною, то я йому, виходить, байдужа і… Але, повірте мені, не я тому причиною. Як помітила? Та він частенько плутає… Про давні події згадує, як про вчорашні. Я просто змушена вдавати, що не помічаю того.

Вони надовго замовкли. Знадвору долинало дзюрчання водограю, пташиний щебет. В будинку панувала глибока тиша. Синапс допив тонізон, кубик льоду розтав.

— Ще?

Доктор заперечливо хитнув головою.

— Проведіть мене, будьте ласкаві.

Вони поминули кілька кімнат, вийшли в напівкруглий просторий кабінет Т ау, стіни якого були заставлені — один до одного впритул — стелажами з мікрокнигами. На робочому столі лежали лише окуляри для читання мікрокниг. Спіральними сходинками піднялися до обсерваторії.

Тау погойдувався у глибокому кріслі, підперши підборіддя рукою. Це був ельдорадець похилого віку. Щоправда, про вік промовляли тільки ледь помітні зморшки на чолі та сивина в русявому волоссі. А взагалі — жодних ознак якоїсь недуги ніхто б не помітив. Тільки в очах вгніздилася туга, і вона прозирала навіть тепер, коли Тау привітно усміхнувся і піднявся, вітаючись з гостем.

— Що там новенького в космосі, добродію Тау? — роблено байдуже запитав Синапс.

Йому стало моторошно. Очі Тау не могли збити доктора з пантелику. Він одразу помітив, що Тау і зараз перебуває під дією космопігулок, що він і зараз у розслаблено-споглядальному настрої. Біда зайшла надто далеко, якщо вже й такий чоловік, як Т ау, вдається до цих клятих прискорювачів часу!

— Сьогодні на орбіту вони вивели ще один супутник. У космосі, докторе, щодня щось новеньке… А що нового у нас, на Ельдорадо? Та ви сідайте, сідайте…

— У нас… у нас теж… — Синапс не знав, що його й розповісти. — От Інформаційний центр стеження повідомив… До нас ніби вирушило двоє сміливців.

— Так і це теж їхні новини, докторе, — іронічно посміхнувся Т ау. — Вони вирушили, а не ми.

— Згодьтеся, добродію Тау, — зауважив по хвилі Синапс, — ваша думка… Я хотів сказати, ваша заява, бо впевнений, що ви ще передумаєте. Так от, ваша заява — теж неабияка новина!