По той бік вулиці височіла шестиповерхова споруда з табличкою «Сторм і Кінг», вигляд якої оживив її надії. Це була оптова мануфактурна фірма, в якій працювали й жінки, — Керрі помітила їхні постаті у вікнах горішніх поверхів. І вона вирішила, що повинна ввійти сюди будь-що-будь. Знову перейшовши вулицю, вона попрямувала до входу. В цю мить двоє чоловіків вийшли звідти і спинилися на дверях. Рознощик телеграм у синій формі проскочив повз неї, збіг угору по східцях і зник усередині. Кільком перехожим з густого рухливого потоку, що швидко ринув по тротуарах, довелося обійти дівчину, яка нерішуче спинилась. Вона безпорадно оглянулась і, помітивши, що за нею стежать, відступила. Завдання виявилося понад її сили — вона не могла пройти повз тих людей на дверях.

Така тяжка поразка дуже її засмутила. Ноги машинально несли її вперед, і кожен крок віддаляв від мети, — це була добровільна втеча. Квартал за кварталом лишався позаду. На вуличних ліхтарях біля перехресть вона читала все нові пазви вулиць: Медісон-,- Монро, Ла-Салл, Кларк, Дірборн, Стейт, — і все йшла вперед, і ноги її починали вже стомлюватись від безупинного ходіння по великих кам’яних плитах тротуарів, хоч їй і подобались ці світлі й чисті вулиці. Ранішнє сонце пригрівало все дужче, але затінений бік вулиці віяв приємною прохолодою. Вона глянула на блакитне небо над головою і, як ніколи доти, раптом відчула його красу.

Керрі почала впадати в розпач від своєї боягузливості. Вона повернула назад і вирішила розшукати контору «Сторм і Кінг» і ввійти туди. По дорозі вона натрапила на велику оптову взуттєву фірму; крізь широкі дзеркальні вікна видно було кабінет управителя, відгороджений матовим склом, а перед цією перегородкою, біля самого входу з вулиці, за маленьким столиком сидів сивий добродій, і перед ним лежала велика розгорнута книга. Вона кілька разів нерішуче пройшла повз цей заклад і нарешті, переконавшись, що за нею ніхто не стежить, прослизнула в двері й несміливо зупинилась.

— Що скажете, панночко? — запитав старий добродій, досить привітно поглядаючи на неї.

— Я… тобто ви… я хочу сказати, чи у вас нема роботи? — затинаючись, мовила вона.

— Саме зараз нема, — відповів він, усміхаючись, — саме зараз нема. Зайдіть на тому тижні. Іноді нам бувають потрібні люди.

Керрі мовчки вислухала його і вийшла, незграбно задкуючи. Такий привітний прийом здивував її. Вона чекала чо-: гось значно гіршого, холодної, грубої відповіді — вона сама не знала чого. Вже те, що її не образили, не дали їй відчути принизливості її становища, здавалось надзвичайним.

Трохи підбадьорившись, вона відважилася зайти до іншого велетенського будинку. Тут містилася фірма готового одягу і людей було більше — за мідним бар’єром зібралися добре вдягнені чоловіки років сорока і більше.

До Керрі підійшов хлопчик-служник.

— Кого вам треба? — спитав він.

— Я б хотіла побачити управителя, — сказала вона.

Хлопчик підбіг до трьох чоловіків, що вели розмову, і звернувся до одного з них. Той підійшов до неї.

— Що таке? — промовив він холодно.

Це звертання одразу вбило всю її рішучість.

— Вам не потрібні люди? — пробелькотіла вона.

— Ні,— одрубав він і повернувся до неї спиною.

Зовсім розгубившись, вона вийшла крізь двері, шанобливо

розчинені хлопчиком, і прудко сховалася в натовпі. Це був тяжкий удар по тому піднесеному настрою, в якому вона тільки що перебувала.

Якийсь час вона блукала без ніякої мети, звертаючи то в той, то в інший бік, минаючи великі торговельні контори, але не насмілюючись зробити нову спробу.

Настав уже полудень, вона зголодніла. Знайшовши скромний ресторан, Керрі ввійшла туди, але ціни виявились надто високими для неї, і це її збентежило. Обмежившись тарілкою супу, який вона швиденько з’їла, вона пішла далі. Однак їжа трохи підкріпила її, і вона наважилась шукати далі.

Пройшовши кілька кварталів і не знаючи, на чому б спинити свій вибір, вона знову натрапила на фірму «Сторм і Кінг» і цього разу наважилася ввійти. Кілька чоловіків балакали коло самих дверей, але ніхто з них не звернув на неї уваги. Керрі стояла, нервуючись, втупивши очі в підлогу. Коли дівчину вже брав розпач, її гукнув один із численних службовців, що сиділи за бар’єром.

— Кого б ви хотіли бачити?

— О, кого-небудь, — відповіла вона, — я шукаю якої-небудь роботи.

— А, в такому разі вам треба поговорити з містером Мак-Манусом, — сказав він і додав, показуючи на стілець біля стіни: — Сідайте.

І знову почав неквапливо писати. Трохи згодом з вулиці ввійшов низенький огрядний чоловік.

— Містере Мак-Манус, — гукнув чоловік з-за стола, — ця панночка хоче з вами поговорити.

Низенький чоловік обернувся до Керрі, і вона підвелась і підійшла до нього.

— Чим можу служити, міс? — спитав він, з цікавістю оглядаючи її.

— Я б хотіла знати, чи немає у вас роботи?

— Якої?

— Та будь-якої,— пробелькотіла вона.

— У вас є якийсь досвід в оптовій торгівлі мануфактурою? — запитав він.

— Ні, сер, — відповіла вона.

— Ви стенографістка чи друкарка?

— Ні, сер.

— В такому разі у нас нічого для вас нема, — сказав він. — Ми приймаємо тільки кваліфікованих службовців.

Вона позадкувала до дверей, але жалібний вираз її обличчя зворушив його.

— Вам уже доводилось де-небудь працювати? — запитав він.

— Ні, сер.

— Тоді вам навряд чи вдасться знайти роботу в таких оптових фірмах, як наша. Ви не пробували заходити до універсальних магазинів?

Вона призналася, що не пробувала.

— Так от, на вашому місці я б спробував щастя саме в універсальних магазинах, — сказав він, поглядаючи на неї доброзичливо. — Там часто бувають потрібні молоденькі продавщиці.

— Дякую, — промовила вона, вся оживаючи від цієї іскри дружнього співчуття.

— Так, так, — повторив він, коли вона вже попрямувала до дверей, — обов’язково навідайтесь до універсальних магазинів, — і з цими словами він вийшов.

В ті часи універсальні магазини тільки починали входити в моду, і їх було ще небагато. Три перші універсальні магазини в Сполучених Штатах відкрилися в Чікаго десь у 1884 році. Назви деяких Керрі знала з об’яв у газеті «Дейлі ньюс» і тепер вирушила на розшуки. Слова містера Мак-Мануса повернули їй бадьорість, яка зовсім уже була зникла, і пробудили надію, що в цьому новому ділі для неї щось та знайдеться.

Якийсь час вона блукала туди й сюди, сподіваючись випадково натрапити на один з потрібних їй будинків, — адже людина, що вирушає у важкій, але важливій справі, так легко задовольняється тією самооманою, яка дає видимість шукання! Нарешті вона запитала полісмена і дізналась, що до «Ярмарку» треба пройти ще два квартали.

Опис цих величезних комбінатів роздрібної торгівлі, якщо вони коли-небудь зникнуть назавжди, становитиме цікавий розділ в історії економічного розвитку нашої країни. До того часу світ не знав такого розквіту на основі простого, по суті, принципу торгівлі. Організовані на основі найбільш раціонального способу роздрібної торгівлі ці сотні магазинів, поєднані в один, були солідними й вельми прибутковими підприємствами. Розкішні, гамірні крамниці, де йшла жвава торгівля, обслуговував цілий натовп продавців, за якими наглядало чимало начальників.

Керрі пробиралася залюдненими проходами; її зір вабили виставлені у вітринах речі: готовий одяг, письмове приладдя, коштовності і всілякі дрібнички. Кожний прилавок являв собою захоплююче і безмежно цікаве видовище. Керрі не могла не відчувати принадності кожної дрібнички, кожної оздоби, проте вона не спинялась. Все тут було їй потрібне, все хотілося б мати. Гарненькі черевички й панчохи, пишні плісировані спідниці, мереживо, стрічки, гребінці, гаманці — кожна річ будила в Керрі бажання володіти нею, і водночас дівчина гостро відчувала, що все це не для неї,— нічого з цього їй не купити. Вона знедолена, без роботи, без грошей, і кожен продавець з першого погляду може побачити, що вона бідна й шукає заробітку.