Іваненко Оксана

ПЕРЕДМОВА

ЧАСТИНА ПЕРША

ЧОРНИЙ ШЛЯХ

МАНДРІВКА ДО МОНАСТИРЯ

ПЕРШИЙ ДЯК

НА ПАНСЬКІЙ ГУЛЯНЦІ. ВЕСІЛЛЯ

СМЕРТЬ МАТЕРІ

МАЧУХА

СПАДЩИНА

ПО ДЯКАХ

ЧАБАН, МАЛЯР, КУХАР

«МІЙ ВЛАСНИЙ ХУДОЖНИК»

ЧАСТИНА ДРУГА

У ВІЛЬНО, ГОРОДІ ПРЕСЛАВНІМ...

У ЦЕХОВОГО МАЙСТРА ЖИВОПИСНИХ ТА МАЛЯРНИХ СПРАВ

БІЛА НІЧ. СВЯТО

БІЛА НІЧ. ЗУСТРІЧ

ЗМОВА ДРУЗІВ

ВОДА КАМІНЬ ТОЧИТЬ

ДРУЗІ З ОЛІМПУ

ВІН ПОБАЧИВ ПУШКІНА

ЦІНА ПОРТРЕТА

«ЧАС ПРОВОДИЛИ КОНЦЕРТОМ І АКЦЮНОМ»

АКАДЕМІЯ!

КОБЗАР

Спасибо, что скачали книгу в бесплатной электронной библиотеке OwnLib.ru

Эта же книга в других форматах

Приятного чтения!

Іваненко Оксана

Тарасові шляхи

ПЕРЕДМОВА

Вільний радянський народ став єдиним спадкоємцем усієї передової, прогресивної культури минулих століть. Ось чому народи Радянського Союзу з величезною любов'ю і пошаною ставляться до полум'яних борців, які в темні роки царизму здіймали свій голос на захист трудового знедоленого народу, боролися проти кріпосників, жорстоких царських деспотів.

Таким полум'яним борцем революціонером-демократом був великий поет українського народу Тарас Григорович Шевченко.

Маленький хлопчик, син кріпака, у рідній Кирилівці день у день бачив тільки неволю, тяжку працю. Багато знущань довелося зазнати поетові у поміщика Енгельгардта, та ні загрози, ні різки конюхів, які шмагали його за наказом поміщика, — ніщо не могло зломити непокірну вдачу молодого Тараса.

Воля, щасливе сонячне життя, про яке мріяли мільйони трудового народу, про яке мріяв Шевченко, стали нашим здобутком тільки після Великої Жовтневої соціалістичної революції, здійсненої під керівництвом геніальних вождів — Володимира Ілліча Леніна і Йосифа Віссаріоновича Сталіна.

Уся величезна спадщина Тараса Григоровича Шевченка — поезія, проза, щоденник, — все насичене великою любов'ю до знедолених.

Це був великий народний поет і мислитель. Природа, жива людина, жива реальність були основою творчості Шевченка. Невичерпним джерелом його сюжетів було життя трудового народу.

Уся творчість Шевченка показує, що він стояв на вершині тодішньої передової культури. Шевченко, як Пушкін у російській літературі, є основоположником нової української літератури.

Братерська дружба з передовими представниками великого російського народу окриляла Тараса Шевченка, загартовувала його в боротьбі з царизмом, формувала його свідомість.

Передові люди російського народу бачили в ньому геніального художника, виразника народних дум і сподівань.

Горький говорив про Шевченка:

«...он заслуживает высокой оценки, именно как первый и воистину народный поэт, не искажавший субъективными добавлениями народных дум и чувств... В его жалобах на личную судьбу — слышна жалоба всей Малороссии, в его воспоминаниях о казацкой воле — вы почувствуете воспоминания всего народа».

Шевченко глибоко любив і цінив Пушкіна, Лєрмонтова, Щедріна, Гоголя. Так само тепло і любовно ставився він до декабристів.

Шевченко був близький до гуртка «Современник», що об'єднував кращих представників російської революційної демократії — Чернишевського, Добролюбова, Салтикова-Щедріна та інших.

Ми не можемо не згадати тепер про те, як видатні російські літератори допомагали Тарасові Григоровичу викупити його рідних з неволі. «Комитет общества для пособия нуждающимся литераторам и ученыим» звернувся до поміщика, кріпаками якого були два брати й сестра великого українського поета, з листом про викуп. Листа цього підписали Тургенєв, Чернишевський та інші.

Тільки в 1917 році у кривавій боротьбі, під керівництвом великої партії Леніна — Сталіна, знищена була тюрма народів — царська Росія. Український народ з допомогою великого російського народу завоював собі свободу і право на щасливе життя.

У перший рік революції, 30 липня 1918 року, голова Раднаркому Володимир Ілліч Ленін підписує декрет про встановлення в Москві й Петрограді пам'ятників найвидатнішим діячам минулого. Поряд з іменами відомих діячів революції, письменників, філософів стоїть ім'я Тараса Григоровича Шевченка.

Зараз твори Шевченка виходять величезними тиражами не тільки українською мовою, а й мовами всіх народів нашої вітчизни.

Ім'я Шевченка було й буде дорогим не лише українцям, а й усім народам нашого великого Радянського Союзу.

О. Корнійчук

ЧАСТИНА ПЕРША

ЧОРНИЙ ШЛЯХ

Скільки тих шляхів на світі і куди вони всі ведуть! Увечері сяде дід на призьбі, малий Тарас коло нього, показує дід на темне небо, на чисті зорі і каже:

- Ото Чумацький шлях!

Дивно, шо й на небі шляхи, тільки хто ж ходив ними, невже чумаки?

- Ото їдуть, їдуть мажами, навколо самий степ та тиша і ковила не шелесне. Глянуть на зорі — ото їм і дорога,— показує дід.

- А вони ж, чумаки, коло нас Чорним шляхом їдуть?— питає малий Тарас.

- Еге ж, Чорним, — покивує головою дід, і довгі сиві вуса аж до грудей звисають.

Чорний шлях Тарас добре знає. Він проходить повз їхнє село, повз самісіньку хату, бо хата їхня саме край села стоїть, кособока, старенька, як бабуся з підсліпуватими очима. Цим шляхом ходять і тато і мати на панське поле, як його не знати!

- А чого він Чорний, тому що чумаки чорні? — І дивно Тарасові. Ідуть, їдуть чумаки, чорні, засмаглі, своїм Чорним шляхом, степами, селами, такими, як їхня Кирилівка, а потім шлях цей аж на небо веде, і на небі його вже Чумацьким звуть, бо там зорі світять, і від них, звичайно, дуже видно і ясно, як удень.

Та дід сміється і хитає головою: - А того він Чорний, що страшний.

Тільки хотів Тарас розпитати, чому ж він страшний, як покликала Катруся, що спати вже час. Ех, шкода, що дід не доказав.

Удень нікого розпитатися. Матінку і тата, тільки на світ займається, вже на панщину женуть. Удома хазяйнує старша сестра Катруся, а їх же, дітей, п'ятеро, за всіма доглянь, усіх нагодуй, а самій ще тільки чотирнадцять років.

Хоча й кажуть люди: «година вам щаслива, щоб ви бачили сонце, і світ, і діти перед собою», та невелика радість оті діти у кріпака, бо й не бачиш їх перед очима. Ростуть, як бур'ян — ні їх нагодувати, ні їх приголубити. А там виростуть — підуть поневірятися по наймах, та це ще й добре; а то як заберуть до панського двору або в москалі (Москалями в ті часи називали солдатів) хлопців віддадуть, тоді вже прощайтеся!

Катруся, дарма що невеличка, бігає, порається, турбується про всіх, ще час знайде квіти коло хати полити та прополоти. Хоч і стара хата і покрівля вже почорніла, та як зацвітуть Катрусині чорнобривчики та маки — веселіше стане на серці, і Катрусі вже й не шкода, що не бігала вона з дівчатами гуляти, а все коло роботи, все ніколи їй.

Ніколи Катрусі. Тарас народився — його няньчила, потім Яринку, потім Марійку, Йосипа...

Ніколи. Коли її розпитувати?

Та воно, правда, і в Тараса справ чимало. — У ставку викупатися треба? - Треба! — 3 хлопцями в поросі вивалятися треба?—Треба! А потім знову викупатися, їсти схочеться, та однаково нічого додому бігти — нема нічого. Може, якусь шкоринку Катруся суне або він щось сам знайде v садку. Потім до кузні забігти, як коваль працює - подивитися. Гупає він молотищем, іскри летять, а сам сміється. Кажуть, у них такий коваль, що й у Вільшаній нема. Еге ж, у Тараса також справ багато, незчуєшся, як і літній довгий день мине.

Оце вже він утік від свого товариства, заховався в густих кущах калини і замріявся. Він любить отак — заховатися десь у бур'яні чи в калині, задивитися на небо і мріяти, мріяти... Зараз воно синє-синє—небо над головою, і здається йому, що це великий високий дах, а там, удалині, десь, на обоії, дах цей спускається до землі.


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: