— Не забуду, — відповів сейсмолог, уклавши контейнер і вчіплюючись у крісло.

Павлиш вийшов з віража і пішов на максимальній швидкості так, щоб залишити ліворуч стовп рожевого й бурого диму, що встав над далекою від сховища стороною острова.

Через сім хвилин вони побачили самотнього білого птаха, що кружляв метрах у двохстах над хвилями.

Птах, помітивши флаєр, злетів вище і завмер у повітрі, немов показуючи точку, в якій знаходилася Сандра. Павлиш кинув флаєр униз і завис метрах у десяти над верхівками хвиль. Але навіть з цієї висоти він не відразу розгледів Сандру — її тіло губилося серед бризок, які вітер зривав з верхівок хвиль.

— Бачите? — запитав сейсмолог, виглядаючи назовні.

Вітер зносив флаєр, довелося ввімкнути двигун і маневрувати, щоб не загубити Сандру з поля зору. Павлиш випустив сходи. Вони м’яко розгорнулися й пішли у воду в метрі від Сандри.

— Що в тебе, Павлиш? Чому мовчиш? — заговорила рація.

— Нема часу. Ми її знайшли й підніматимемо.

Птах пролетів зовсім поряд із кабіною. На грудях у нього була видна чорна овальна коробка передавача. Птах піднявся трохи вище, і його тінь час від часу закривала від Павлиша сонце.

Сейсмолог, захопивши моток троса, спускався до води, і Павлиш усю увагу зосередив на тому, щоб не дати вітру знести флаєр убік. Сандра, розкинувши руки, погойдувалася на хвилях, немов у люльці, і здавалося, що її рухи осмислені.

Гогія вчепився однією рукою за сходи, інший намагався підвести під Сандру петлю. Це йому не вдавалося. Павлиш пошкодував, що не може залишити керування. Він зробив би все простіше й швидше. Видно, Гогія ніколи не займався альпінізмом. Трос знову зірвався, Павлишу показалося, що хвилі відчаю, що охопили сейсмолога, досягають кабіни флаєра.

І у цей момент птах-біоформ наважився на ризикований крок. Він м’яко і швидко спланував проти вітру і, знайшовши момент, коли Сандра ковзала по зовнішній стороні хвилі і її тіло виступило назовні, схопив дзьобом петлю троса у миттєво завів її за плечі Сандри.

— Тягни! — закричав Павлиш сейсмологові.

Той насилу утримував рівновагу на сходах, але відразу потягнув, петля рушила нижче й охопила Сандру за лікті. Птах насилу примудрився ухилитися від наступної хвилі. Коли він пролітав перед флаєром, Павлиш помітив, що передавач він усе ж скинув. Павлиш підняв вгору великий палець, і птах різко пішов у небо.

Удвох з Гогією вони втягнули Сандру в кабіну. Пройшло двадцять хвилин після вильоту.

— Говорить Павлиш, — увімкнув він передавач. — Сандру ми підняли на флаєр. Вона непритомна.

— Слухай, — сказав Дімов, — Сандру не чіпайте. Надіньте їй кисневу маску і накрийте її чимось теплим.

Сейсмолог дістав запасну маску й балон. Очі Сандри були закриті, обличчя здавалося блакитним. Сейсмолог прибрав з обличчя Сандри мокре волосся і став приладнувати кисневу маску. Його руки трохи тремтіли. Павлиш ішов до сховища на бриючому польоті. Попереду, як маяк, підіймався стовп диму. Птах летів угорі, майже не відстаючи від флаєра. Рація була ввімкнена, і Павлиш чув, як Дімов наказує катеру залишатися в тому ж районі й до острова не повертатися.

Пфлюґ чекав їх на самому березі затоки. Закутану Сандру обережно винесли з флаєра й бігом перенесли до куполу. Люк був відкритий, і через хвилину Сандра вже лежала на столі. Дімов чекав їх у хірургічному халаті й рукавичках. Діагност був увімкнений, і його щупи ледь тремтіли, погойдуючись над столом.

— Мені асистуватимете, — велів Дімов Павлишу.

Біля рації стояв Нільс.

— Все гаразд, — говорив він, — не хвилюйся, Ерик, ти ж знаєш, якщо Дімов сказав…

Сандра спала. Дихання її стало рівнішим. Обличчя почервоніло, крапельки поту блищали на скронях.

— Що з нею сталося? — запитав Павлиш.

— Спрацювала запобіжна система. Якщо організм на межі і створюється небезпека для життя, вона впадає в стан, схожий на летаргічний сон. Поки ми можемо лише припускати, що підводники потрапили в землетрус на глибині. Сандра змогла вирватися назовні, хоч і була поранена. У неї зламано три ребра, великий внутрішній крововилив. Вона пливла до бази, але її сили вичерпалися. Отже, їй залишалося лише піднятися на поверхню. Потонути Сандра не могла: коли вона на зябровому диханні, легені служать повітряним пухирем. Метаболізм сповільнюється у кілька разів. Як тільки вона втратила свідомість, її винесло на поверхню океану.

Сандра опритомніла відразу, болю вона не відчувала.

— Дімов, — вимовила вона важко, — хлопців завалило…

— Спокійно, не хвилюйся, дівчинко, — відповів Дімов.

— Ми були в Синьому гроті… почало трясти… Я була осторонь… Стас сказав, що поранений… Пробач, Дімов, Ерик знає?

Павлиш протягнув Дімову кульку-ампулу. Дімов приклав її до руки Сандри, і рідина увійшла до шкіри.

— Ти можеш дати координати?

— Так, звичайно, я поспішала… мене, напевно, віднесло вбік… двадцять миль на південний захід від острова, група рифів, два піднімаються над поверхнею…

— Знаю, — сказав Пфлюґ, — місяць тому ми з Ваном туди літали.

Сандра заснула.

— Нільсе, виклич Вана. Він має пам’ятати про ці скелі.

Але спочатку в динаміці виник голос Єрихонського:

— Як Сандра?

— Сандра спить, — відповів Нільс. — Чого ти турбуєшся? Дімов сказав, що все гаразд, а ти турбуєшся…

Купол здригнувся, земля на мить пішла з-під ніг, і діагност відкотився від столу, натягнувши дроти й щупи. Сандра застогнала. Дімов кинувся до столу, повертаючи діагност на місце та прикриваючи тілом Сандру, ніби побоювався, що згори посиплються камені.

— Що? Що там у вас? — крикнув Єрихонський тонким голосом.

— Нічого особливого, землетрус триває, — відгукнувся Нільс. — Де Ван?

Єрихонський, передаючи мікрофон Вану, сказав:

— Вони не уявляють, як мені тут, коли нічого не можеш зробити.

І його голос пропав, розчинився в тиші куполу.

— Ване, — вимовив Нільс, — ти знаєш дві скелі в двадцяти милях на південний захід від сховища?

— Щось не пригадаю. Ми приблизно в цьому квадраті. Але не пам’ятаю. На карті їх нема?

— Ми ж місяць тому туди з тобою літали! — вигукнув Пфлюґ.

— Пробач, Гансе, — спокійно відповів Ван. — Місяць тому ми з тобою літали на північ від сховища. Ти збирав своїх черепашок.

— Але приблизно ти ту точку уявляєш? — спитав Нільс.

— Двадцять миль?.. У межах десяти миль від нас. Я підніму катер вище, вони мають бути на локаторі… Може, хтось із птахів знає?

— Виклич птахів, — запропонував Дімов. Він звільняв Сандру від приладів.

— Навіщо їх викликати, — сказав Нільс, — птахи тут.

— Вони тут, — підтвердив Павлиш. — Один біоформ зі мною прилетів. Той, який Сандру знайшов. А рацію він викинув.

— Павлиш, ви зараз вільні? Вийдіть назовні, запитайте у них про скелі.

Павлиш натягнув маску.

Усі три птахи сиділи на великій пласкій скелі недалеко від куполу і тихо переговорювалися, повертаючи витончені голівки. Над ними підіймалася чорна крива гора, оповита димом і облямована помаранчевим сяйвом. Давно Павлишу не доводилося бачити такого казкового видовища. Схоже було на скандинавську сагу — величезні білі птахи, вулкан і голий холодний берег.

Побачивши Павлиша, птахи поспішили назустріч.

— Як Сандра? — спитав один із них.

— Сандра опритомніла, — відповів Павлиш, — і повідомила Дімову, що підводників завалило в якомусь гроті в двадцяти милях звідси до південного заходу. Там мають бути скелі. Дві з них піднімаються над водою. Але Ван таких скель не пам’ятає.

— Там немає скель, — підтвердив другий птах. — Ми весь цей район облітали. Ти не бачив там скель, Сен-Венане?

— Ні, Алане, — відповів другий птах. — Ніколи не бачив.

Алан обернувся до третього птаха.

— А ти?

Третій птах сказав:

— Здається, я бачила там два рифи. Вони з’являються тільки під час відпливу. Самі верхівки між хвиль.

— Дякую, Марино, — сказав Алан.

— Марина? — повторив Павлиш. — Марина?