Корабель президента Такароне затримався на одній із орбітальних митниць, що здалеку схожі на пласкі блискучі дошки. Зблизька було видно, що це прямокутні тедроли, та не дивлячись на оманливу необтічність тих великих платформ, при ввімкнених двигунах вони розвивали неабияку швидкість, навіть не зважаючи на розмір. Порушників ловлять силовою сіттю. Вирватись, кажуть, неможливо, та нічого неможливого у цьому світі немає, я це знаю. Хоча зайві клопоти мені зараз ні до чого.

Ракірлійці пильні і підозрілі, перевіряють усіх гостей, незважаючи на статус і походження. Виняток — туристи. Та туристичні фірми заздалегідь повідомляють про гостей і надсилають зазначені митницею документи. Нічого тут не зробиш, такий менталітет раси.

Президента копроконського перевірили і пропустили. Він у фаворі.

А я проходила догляд на іншій митній платформі. Митники звірили номер мого катеру, отримали через спеціальний передавач копію посвідчення і технічного паспорта. Побажали приємного дня. Добре, що я завжди маю декілька варіантів різних документів.

Космодром Ракірли зустрів мене першими шумовими перешкодами у ефірі: нав'язлива реклама, запрошення до готелів, запит про ціль мого візиту — злива звуків.

Летос відфільтрував всі сигнали і залишив тільки зв'язок з вежею. Я подала запит на місце посадки. Мені повідомили номер квадрата — три тисячі чотириста вісімдесят п'ять, це десь посередині нескінченного поля космодрому. Запропонували замінити контейнер з овірієм, я відмовилась. Пального у нас ще на пів Світу вистачить.

— Ціль мого прибуття? — я пошкрябала голову (…ціль мого прибуття на цю планету цілком ділова ціль, я (наприклад) комерсант).

І я повідомила в ефір:

— Облаштовую просування товарів… тканин. Сьогодні у мене зустріч з постачальником модного нині, яскравого ракірлійсьго шовку (добре, що я таки зазирнула у мережу інформаціï). Я мушу побачити зразки перед тим, як укладати договори щодо закупівлі великоï партіï.

Головне говорити впевнено і тобі повірять:

— Я — комерсант з планети (а з якоï я планети?..) — Віктори.

Я схожа на вікторіанців. Чому тут на кожному кроці цікавляться хто, чому, звідки і на який термін часу?

А робот знайшов моï черевики, виявилось, що вони були у трюмі. Гел зіпхнув ïх туди, коли ми повернулися з того мертвого міста.

Космодром Ракірли — наче відокремлена держава на територіï Коаліціï.

Тисячолітні звичаï. Середньовічні торгові закони. І торгові флотиліï на надшвидкісних, величних, могутніх, різноманітних космічних машинах.

Цей космодром побудований ще тоді, коли на планеті Ракірла не було жодного поверхневого міста. Цей космодром розпочав своє функціонування, коли розрізнені племена ракірлійців приносили на його територію своï цінні й примітивні вироби: шкіру морських хижаків, ïстівні водорості, різьблення на кістках величезних риб і все це заміняли на перші блага розвинених цивілізацій, думали, що отримували дивні речі, та з часом навчились цінувати своє і перевіряти чуже. А космодром продовжував працювати й рости.

Острів, де побудували космодром, колись зелений, вкритий вологими джунглями, став гігантським, високим, білим повітряним містом. А назву острова залишили, і тепер це була назва міста Паракана.

Я вдягнулась у еластичну майку і щось на зразок довгоï, до п'ят, спідниці з двох смуг темноï м'якоï тканини, шитоï ніби штани. Одяг був темним, вночі менш помітним. І саме це зараз було дуже модним у цьому районі Світу. Добре, що мода повторюється, бо це ж саме носили на Пайрі років п'ять тому. Я знайшла цей одяг у шафі на катері.

Летос побажав мені успіху. Додав, що готовий до всього і буде чекати сигналу. Звик… Я в свою чергу пообіцяла, що при потребі звернуся за допомогою і вийшла на прозорі плити космодрому.

Навколо було багато руху, шуму і металевих, велетенських космольотів. Космічні апарати сприймались, як гладкі, обтічні будинки, що стояли кривими лініями вздовж пішохідних доріг космодрому. Стабілізатори різноманітних форм стирчали увсебіч. Людей на космодромі, як на проспекті мегаполісу в час пік.

Головне правило для пішоходів — не ходити по вільних злітних квадратах, щоб корабель не сів на голову. А ще тут є «підземні» переходи, що за розмірами нагадують величезне місто-лабіринт, вдень вони майже безпечні й багатолюдні, зате вночі там можна зустріти кого завгодно.

Не хочу, аби мене бачили працівники космопорту, чи служба безпеки, тому спустилась вниз на швидкому ескалаторі.

Виявилось, що тепер у підземному містечку торгували, майже не криючись. Напевне, космічні торговці викупили підземний лабіринт, розширили його і платили податки Ракірлі. Як все змінюється у нашому світі, років п'ятдесят — і знайомі місця стають невпізнаними.

— Дівчинко, вас не цікавить найтонша білизна, що парфумами приваблює чоловіків? — м'ким голосом пропонував мені гладкий торговець, який сидів під стіною біля розкладених на килимі ледь помітних шматочків мережива.

Я посміхнулась. Ні, не потрібна мені така білизна.

— Найсмачніші фрукти з Ланрі! — тонкий, дуже високий, схожий на патик ланрієць пропонував покупцям свій товар.

Але ж на холодній Ланрі не ростуть такі фрукти. Ці плоди з радіоактивноï Домнеï.

— Дівчинко, у нас є прикраси з Леліллати, недорого.

Тихий голос низенького чоловічка з товстими білими косами був настільки чітким, що я зупинилась і подивилась на це півтораметрове створіння:

— З Леліллати? — перепитала.

— Так, — радісно, відкрито і чесно посміхався він, — ідіть за мною, це надзвичайні сережки і діадема з синіми сапфірами, прозорими, як вода нодійського океану, ви, я бачу, знаєте, про що я?

Дуже хотілось піти й розібратися і з лелілатськими сапфірами, чистими, як нодійський океан, і з цим хитрим работоргівцем, що заманює дівчат у пастку таким привабливим голосом, та, на жаль, часу обмаль, тому я взяла маленького білокосого чоловічка за його цупкий еластичний піджак, прикрашений хутром, і трохи відірвавши від підлоги, тихо промовила:

— Ювелірні вироби з Леліллати дешевими не бувають… — поставила на місце і поправила хутряний комірець його френча: — Зрозумів?

Так, він добре мене зрозумів, щез так швидко, як корабельний щур з освітленого камбуза. Тільки перелякано пискнув:

— Аджар…

На космодромі Такароне зустріли представники місцевоï влади. Його охороняли двадцять великих, кремезних чорношкірих лідіанців і білошкірих аросців. І ті, і інші на півметра вищі за копроконців, тільки у аросців є ще одна відмінність — чотири руки.

Я вийшла на поверхню досить несвоєчасно. Довелось чекати серед натовпу, поки закінчиться святкова зустріч майбутнього союзника.

Джарк повідомив, що пан Такароне зупиниться у дорогому престижному готелі в центрі міста. І буде чекати мене ввечері у ресторані, на другому поверсі того ж готелю. Можу не поспішати.

Зі мною зв'язався Рол, телепатичний наруч скрипів і я ледь його чула. Рол попередив, що я мушу відлітати з Ракірли негайно, бо то все може виявитись все ж таки пасткою, розповів про подіï на Копроконе. Я в свою чергу запевнила його, що мушу зустрітись з Такароне, тому що серед правління Ракірли є зрадник, котрий працює на братство, мушу знати його ім'я. Рол повідомив: «Зрадник, то перший радник як ти і припускала». А ще мій чоловік пообіцяв, що в разі чого розтрощіть Ракірлу і це буде на моєму сумлінні.

Такароне спробував вийти на зв'язок з Варко. Варко не відповідав. І міністр Корде Пантро теж не відповідав… Відповів ад'ютант Варко. Повідомив, що все спокійно і пан президент може не хвилюватись. А пан Варко не відповідає, бо він у Долині, а там вітер звалив антену, відремонтують, і пан Варко сам зв'яжеться. А пан міністр? Та він напевне знову п'яний.

Такароне відчував, що щось відбувається… Та не вірити ад'ютанту Варко не було підстав. Чи може він хвилюється перед зустріччю з калтокійським командармом?..