Настрашена Андруся щосили торсає мене за праве плече — «та прокинься ж ти нарешті, благаю тебе, прокинься, я коло тебе, тут, ось я!» — розплющую очі, проводжу рукою по лиці, воно мокре. «Ти знову кричав, як страшно, ти гукав мене і плакав, що з тобою, любий мій, мій коханий, котику мій єдиний?» — Андруся гладить мене по голові, хустинкою витирає обличчя, цілує, і тільки тоді я зводжуся на лікоть, дивлюся за вікно, де падає нудна львівська злива і кажу не своїм голосом: «Мені снилося, що тебе нема; і якісь дітлахи, ти ж знаєш, що демони завжди сняться мені під виглядом дітлахів, таких безцеремонних і вульгарних, вони питали в мене, де ти, а я не знав, що відповісти, бо тебе дійсно не було в тій зимі, ніколи не було». — «Я є, — тихо і переконливо каже Андруся, — я є, направду, можеш мене поторкати, а краще поцілуй; Господи, який же ти ще хлопчисько! Я є, я люблю тебе, я люблю, люблю, люблю тебе, задля того, щоб мені самій бути, я є, щоб мені любити тебе, рідний мій, коханий, єдиний, мене не буде тільки тоді, коли й тебе не стане, ми помремо в один день, і того ж таки дня зустрінемося в небі, віриш?»

VI

Яскравого липневого дня навпроти каплиці Боїмів стоїть Господь Крішна, продаючи «Бхагавадгіту як вона є», «Джерело вічної насолоди» та календарики.

Аж тут іде  г о т о в и й  Троцький.

— Гаре, Крішна! — дуже ґречно і дуже голосно вітається Троцький, спираючись на столик із книгами. Втома.

— Іди, Троцький, іди, не заважай працювати, — тихо каже Господь Крішна.

Але Троцький уже прийшов.

— Ти коли виставиш  к і р  за гуму? — грізно питає Троцький.

— Приходь увечері під «Нектар» і я тобі виставлю  м о р е  к і р у, а тепер  л и н я й.

— Завіруха, м'єтєль, завіруха, — співає Троцький чистісінькою білоруською мовою.

Оцінивши ситуацію, Господь Крішна хутко складає книжки в торбу, виходить із-за столика і каже:

— Р и є м о. Ти мені все  п е р е с р а в.

І тут до них  п і д в а л ю є  готовий Бампер.

— Прив'єт, бухарі! — життєрадісно кричить готовий Бампер. — Троцький, ти коли прийдеш вікна малювати?

— Пішли вже! — спалахує готовністю готовий Троцький.

— Нє, не вже. Хочеш бухнути? Я ставлю. Ще не вечір. Ще не вже. Завтра зранку.

— Ти здурів, Бампер, — скрушно хитає головою Троцький. — Скільки разів я тобі казав: не пий так багато. І ось ти здурів.

— Чого це я раптом здурів? — замислюється Бампер.

— А того, що завтра зранку ми будемо лікуватися в лікарні, яка називається «Українські справи». Там стоятимуть крапельниці з пивом і ампули з  п о р т ю ш е ю.

— Нє, я завтра не бухаю. Крішна, ти чогго такий смурний? — непокоїться Бампер.

— Тогго, що мені вас уже не наздогнати сьогодні, — меланхолійно пояснює Крішна.

— Не переживай, у нас всьо спЕреді! — горлає Бампер.

І тут перед ними зненацька виникає або ж таки утворюється «Нектар», під яким сидять дуже блідий Дем і дуже червоний Бєлов.

— Дем, здорів! — кричить Бампер. — Хочеш бухнути? Я ставлю.

Дем мовчить.

— Йому необхідно бухнути, — спокійно пояснює Бєлов. — Йому  п е р е м к н у л о  і він уже три години поспіль мовчить.

— Хто поспіль піде в гастронім?! — кричить Бампер. — Ми будемо поспіль рятувати Дема чи ні, поспіль я вас?

— Бампер, не кричи, — тихо каже Господь Крішна. — Я сходжу, хіба не кричи.

— Малчать, я вас поспіль спрашиваю! — несамовитіє Бампер.

— Давай  б а б к и, — зітхає Крішна.

Бампер дістає  б а б к и  і починає рахувати. Бабок дуже багато, виходить по три фляшки п о р т ю ш і  на писок. Бєлов і навіть Троцький перезираються — це занадто, але вже пізно.

— Дем, не журись! — вимахує руками Бампер. — Ти талановитий митець, тобі не можна багато поспіль смуріти. Твої картини висять у музеї українського мистецтва у Нью-Йорку, шляк би його трафив, поруч із Далі і Пікассо, ти геній, Дем, ти не те, що якісь там троцькі, які вже два тижні поспіль обіцяють повалювати мені мікна, ти неймовірний талант, хочеш, я поспіль стану перед тобою на коліна, жеби ти тіко не смурів? Поспіль?

— Я мушу зауважити, що Пікассо і Далі поспіль не були українцями, — втручається Бєлов.

— Як то поспіль: не були? — спантеличено перепитує Бампер. — То будуть! Усі поспіль будуть українцями, рано чи пізно, в тім числі й ти, москалю франсуватий, хоч ти того й не хочеш поспіль!

— І всі будуть поспіль висіти, — додає Троцький.

— Нє, Троцький, ти мене дістав, мовчи, ти ні   х е р а  не розумієш, хіба пистиш як Троцький, — іритується Бампер.

До них підходить Ромко.

— Вітаю добірне товариство, — каже Ромко. — Хто тут ображає Бампера?

Ромкові зробили операцію і він тепер не бухає, але під «Нектар» навідується регулярно.

— Ромку, от ти не  б у х а є ш  поспіль, скажи: Дем геній чи ні? — благально звертається до нього Бампер.

— Звісно, що геній, — стенає плечима Ромко. — А хто в цьому сумнівається?

— Поняв, Троцький? Поняв, щенок? — гордовито питає Бампер, піднявши палець до неба.

І тут до них підходить Господь Крішна, який встиг віднести книги додому, перебратися, і купити десять «ф а в с т - п а т р о н і в» «Слов'янського», паляницю і п'ять плавлених сирків.

— Їдемо на Зелене Око, — несподівано вирішує Бампер. — Чого ми будемо тут  ж у х А т и с я  кожного недоношеного мента? Ромку, їдеш?

Ромко залишається, а решта прямує до тролейбуса, хоча, крім Бампера нікому не хочеться покидати заповідні нектарні угіддя. Але до вечора ще далеко, господар «Слов'янського» — Бампер, у найближчому майбутньому не світить більше нічого, отож Троцький, Дем, Бєлов, Господь Крішна і Бампер зникають у нетрях Зеленого Ока задля спілкування з природою і вином, задля героїчного збереження немеркнучих свободотворчих ідеалів львівської циганерії, задля співів і танців у густій, високій траві, задля декламування чудових віршів, співання батярських і ще якихось там пісень, задля стояння на голові, блювання в кущах, освідчень у досмертній і посмертній дружбі, задля перманентної гикавки і суперечок про те, як належить вимовляти трансцендентальний склад: «ОМ», «ОУМ», «ЕОМ» чи «ОУН», — що переходять у бійку між Господом Крішною і Бампером; задля примирення, в якому найактивнішу участь беруть Бєлов, Троцький і восьмий «ф а в с т - п а т р о н», у той час, коли Дем продовжує мовчати, незважаючи на те, що вже закінчується дев'ятий «ф а в с т - п а т р о н», вичерпуються всі можливі припаси цигарок, сутеніє, спалахують вікна і зорі, фари тролейбусів і авто, хтось пригадує, що незабаром зачиняється і «Нектар», і гастронім, а тоді доведеться переплачувати Нюсьці або Франеку, або ще якій прояві, яка безжурно наживається на сутінках, на вечорах і ночах, отож товариство дружно зривається з насиджених місць, забувши про Бєлова, що заснув мирним і злагідним сном, але не забувши останньої фляшки «Слов'янського», яку Троцький фатально розбиває об спинку тролейбусної сідушки; гурт шалено проклинає Троцького, не менш шалено заспокоюючи вкрай обурену старшу пані, на спину якої вилився напій з ароматом степу, лиману, Дністра, золотої осені, долини нарцисів, долини смерті; нарешті всі благополучно приземляються перед «Нектаром» і заходжуються зосереджено рахувати рештки Бамперових  б а б о к; вистарчає на якусь мізерію, на три «ф а в с т - п а т р о н и», але тут втручається Господь Крішна і питає, спрямовуючи вказівного пальця у груди Дема:

— Ти будеш нині говорити чи ти не будеш? Якщо будеш, я додам ще на три фляшки, а якщо ні, то я пішов додому, веселих свят, па-па. Ти бі чи ти дебіл, вот іст зе квещенс!

Перед такою альтернативою товариство здригається і мовкне, і всі погляди звертаються до Дема.

Дем поправляє окуляри і вагається.

— Дем, — тоскно каже Троцький. — Ну, нехай я, імбецил, розтовк фляшку; але ж три ф а в с т - п а т р о н и  не лежать на дорозі, як ти гадаєш, Дем?

Дем знімає окуляри і починає ретельно протирати їх хустинкою.