Подруги. Міліція. Лікарні. Морги. Звичайно дзвонять у такій послідовності. І не серед глупої ночі.

Людмила Сошенко, жінка тридцяти трьох років, мама шістнадцятилітньої Оксани, розгублено дивилася на чорну телефонну трубку.

У машині сержант закурив, струшуючи попіл з смердючої "примини" просто під ноги. Рибалка вирішив змовчати, попереду справді вимальовувалися більш серйозні проблеми, ніж власна обпаскуджена тачка, та від сержантового ока не приховався незадоволений вираз обличчя затриманого. Смітити не припинив, навпаки - змістив руку з цигаркою, попіл впав на ліве Олегове коліно.

-Слухай, ти не надто багато на себе береш?

-Напиваються, мордовороти, дітей на вулицях збивають, зброю носять у своїх барсетках, - це слово явно викликало в сержанта якісь особливі негативні асоціації, - а за штани переживають. Нові купиш. Або видадуть, казенні. Ти ж сядеш у мене по-любому.

-Сяду я, по-перше, не в тебе. По-друге, не сяду взагалі...

-А ти мені поговори, і точно сядеш за напад на працівника міліції під час виконання службових обов`язків, - він люто сплюнув коричневу слину. - У мене донька росте, по вулицях через вас не пройти.

Олег озирнувся на дівчину, що нерухомо лежала на задньому сидінні. З розбитого лоба ще цебеніла кров. Поглянув через вікно: патрульна машина і дядько на "вольво" виглядали як почесний нічний кортеж. Цей свідок однозначно налаштувався робити горе.

Заспана чергова медсестра не здивувалася, побігла по лікаря, навколо непритомної заметушилися. Тільки-но вона перейшла під опіку людей у білих халатах, сержант пристебнув Рибалку до себе наручником і подивився на всіх переможно. Спілкуватися з ним затриманому набридло.

-Як оформлювати будемо? Документи при ній є?

-Не було... наче...

-Товаришу сержанту видніше, - скривив Олег кутик рота.

-Бог з нею, якось оформляйте, нам ніколи, - сержант смикнув затриманого за прикуту руку. - З вами зв`яжуться. Зазначте - сержант міліції Григорян доставив.

-Слухай, а чому ти Григорян? - Рибалка запитав з чистою цікавістю, бо пика в його конвоїра була типово слов`янська.

-Не ваше собаче діло, пане затриманий!

Олег, прикутий до лівої кисті геройського сержанта Григоряна, раптово відчув, як вперше за останні години до нього повертається гарний настрій.

-Це колись повинно було статися. Догрався ти, колега.

-Ти теж, я бачу, догрався. До майора.

Чергового офіцера Олег Рибалка пам`ятав молоденьким рожевощоким старлеєм. Природна рожевість щік постійно бентежила офіцера міліції, потенційну загрозу злочинного світу. Про нього Олег не міг пригадати нічого поганого, так само я і чогось путнього.

Його співбесідник завжди лишався ніяким.

-Між іншим, мені потрібен адвокат. Я маю право розбудити його серед ночі і запросити сюди на розмову.

-Ти грамотний. Сам скільки разів не давав затриманому скористатися його правом? Так що нехай твій захисник поспить спокійно, йому ще спілкуватися з родичами потерпілої... А може, загиблої.

-Сплюнь.

-Це тобі, Рибалко, спльовувати треба. Якщо наша дівчинка помре, тебе закриють надовго, а по тобі зона плаче давненько. І от коли ти в нас сядеш, от тоді за всі твої інші фокуси розкрутять.

-Ромчик, я втомився, у мене голова болить. Дівча кинулося під машини саме, ваші архаровці не дуже квапилися надавати їй допомогу, бо їх зацікавила моя особа. Я вийду звідси, а за те, що керував машину у нетверезому стані, заплачу банального штрафу. Вона прийде до тями і все розкаже.

-Знаєш, як буде? - майор змовницькі нахилився до Олега через стіл. - Хто б її родичі не були, ситуацію на раз прорахують. Дитя травмоване, збиває її вночі на дорозі п`яний бандюга. Вона скаже все, як навчать, і на тебе заведуть справу. Тепер - цей придурок, на якого ти з пістолетом кинувся, теж мовчати не буде і скаже все, як бачив. Ще й почне доводити, як ти хотів утекти з місця пригоди і лишити дівчину безпорадною мерзнути на вулиці. Ми тебе теж не випустимо, відкупитися теж не вийде, бо заяву свою, власноруч написану, їм назад ніхто не віддасть.

тобі яка з цього користь?

-Придумається якась там, не переживай. Таких, як ти... А, - майор махнув рукою. - Сам же все розумієш, навіть краще за нас усіх. Все, паняй у камеру, сам спати хотів. Покисни до ранку.

У камені стояла липка задуха, до якої додавалися перегарні вихлопи трьох хануриків, специфічні запахи, що постійно оточують кавказців, і ще тхнуло чимось кислим. Походження запаху Рибалка визначити не міг. Кавказці сиділи під стінкою, кинули поглядом на новоприбулого і знову повернулися до свого тихого перешіптування. Алкаші мирно хропли, зайнявши своїми тілами більшу частину простору, придатного для лежання. Олег присів на дощатий помост - нари, сперся боком на стінку і спробував закуняти.

Нічого не виходило. Поки що події розвиваються так, як він передбачав, і радості з своїх прогнозів щодо роботи рідної міліції Рибалка не отримував. Навіть згадка про сержанта Григоряна вже не так тішила. Чомусь пригадався вираз

обличчя непритомної дівчини, справді розгублений, немов вона усвідомила лише в останню мить, що збирається робити, та не змогла зупинитися. І зовсім недоречна до обставин музика. Дотепер Олег ніколи не замислювався про доречність чи недоречність музики в подібних випадках та в різних ситуаціях. Він звик постійно чути її, різну, на території базару, а правильніше - над територією.

Цікаво, під яку б музику хотіла померти ти?

Хто ж тебе образив, дурненька?

Цієї ночі не спала ще одна жінка.

Алла Різник плакала, прикладала холод до синця, знову плакала, коли дивилася на себе у дзеркало. Обличчя... ну, скажемо так, не спотворене, але приємного все одно мало. Звичайно, це не бритвою чи ножем різонути з люті. До такого висновку вона прийшла, знайшовши у барі недопитий коньяк. Нехай, нехай Карась його приніс, нічого це не означає, не вдавиться. Випивши третю чарочку, вона перестала плакати і подивилася на все, що трапилось, більш філософські та розважливо.

Міг би різонути з люті. Хто завгодно, тільки не Олег Рибалка. Цікаво, кому від цього прочухана більше додалося люті? Він пару стравив, поїхав і за годину прийде до тями. Вони, мужики, такі. Вони погано знають жінок. Особливо таких, як Алла Різник.

Чому раптом таких? Вона одна-єдина, вона неповторна у своїй люті. Коханець довів, що сильний, вона це й без того знала, слабкодухих мужиків не підпускала до себе за кілометр. Лиш їй самій додав він люті, тож нехай не сходить цей синець як може довго. Вона буде щодня дивитися і живитися його енергією. А нічого сказано: енергія синця. Треба ще випити, алкоголь заспокоює.

Навряд чи Олег Рибалка буде проситися назад, приїде з мільйоном пурпурових троянд і впаде в ноги. З інакшим чоловіком, до речі, вона б і не зустрічалася. Та й сама не побіжить. Ти можеш топтати мене ногами, заплювати мені очі, ґвалтувати, кинувши поперек ліжка просто в чоботях. Але ти не можеш просто так ударити мене в обличчя і залишити на ньому такий жахливий синець. Вона нагадає кривдникові про себе, і не ударом по пискові, для жінки це надто примітивно, а в інший спосіб. Вигадувати його не треба, сам придумається.

Думка про витончену помсту висушила Аллині сльози. Вона навіть відчула, що може тепер спокійно заснути.

На ранок Рибалку випустили, повернули речі. Майор був менш балакучий, уникав прямого погляду. Але якісь пояснення він дати мусів, тому кинув коротко:

-Потерпіла прийшла до тями і сказала, що кинулася під вашу машину сама. Пояснила це тим, що вагітна четвертий тиждень. Струс мозку, одне ребро зламане. Про вагітність не бреше... Гуляй поки...

2.

Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: