Один із матросів зразу підвіз мене до нього в іншому човні, але коли я запропонував професорові негайно повернутися, він страшенно обурився. “Та що ви, містере Файлендере. — сказав він. — Я вам дивуюсь. Самі вчений, а насмілюєтеся чинити перепони розвиткові науки. Останніми ночами я спостерігав деякі астрономічні явища на небі і сформулював принципово нову гіпотезу про туманності, яка зробить переворот у науці. Але мені потрібна одна довідка про теорію Лапласа, яку можна знайти в чудовій монографії з однієї приватної збірки в Нью-Йорку. А ваше втручання лише гальмує справу, тому що я їду по цю брошуру негайно”.

Я з великими труднощами зумів умовити його повернутися на берег, не вдаючись до сили, — закінчив містер Файлендер.

Міс Стронг та її матір трималися відважно, попри постійну напругу, викликану страхом нападу диких звірів. Але вони ставилися з більшим сумнівом, ніж решта, до уявного врятування Джейн, Тюрана й Клейтона.

Есмеральда безугавно ридала і кляла долю, яка розлучила її з “крихіткою”.

Лорда Тенінгтона і тепер ані на мить не полишали його незмінні приязність та веселий настрій. Він і далі залишався люб’язним господарем, який піклувався про зручності та задоволення своїх гостей. Стосовно екіпажу яхти він тримав себе, як суворий, але справедливий командир. І тут, у джунглях, так само, як і на “Леді Еліс”, навіть не виникало питання про те, хто має останнє слово у вирішенні всіх важливих питань у випадках, які вимагають спокійного та компетентного керівництва.

Якби це добре організоване і відносно забезпечене товариство побачило обшарпану й злякану трійцю, яка мешкала за кілька кілометрів на південь, ніхто з них не впізнав би колишніх блискучих пасажирів, які жартували й бавилися на яхті.

Клейтон і Тюран ходили напівголі. Вони порвали свій одяг об чагарник і ліани непролазних джунглів, через які їм довелося продиратися в пошуках їжі. Джейн Портер не брала участі в цих походах, але її одяг також набув жалюгідного стану.

Оскільки робити більше не було чого, Клейтон старанно зберігав шкури всіх тварин, яких вони вбили. Розтягуючи їх на деревах і вичиняючи, він спромігся досить добре їх зберегти. І тепер, коли він побачив, що його одяг невдовзі взагалі нічого не ховатиме, він став майструвати з цих шкур сякий-такий, вживаючи замість ниток міцну траву і жили тварин.

Внаслідок цього вийшла сорочка без рукавів, яка сягала майже колін. Оскільки вона складалася з багатьох дрібних шкірок різних гризунів, то мала вигляд доволі незвичайний і дивний. Якщо додати, що вона бридко тхнула, то неважко буде зрозуміти, що нове Клейтонове вбрання не найліпшим чином доповнювало його гардероб. Але настав час, коли його довелося вдягти задля пристойності. Навіть нещастя їхнього становища не завадило Джейн Портер щиро засміятися, коли вона побачила свого жениха в такому вигляді.

Невдовзі Тюранові також довелося змайструвати собі таке саме вбрання, тож обоє чоловіків, одягнених у шкури, босі і оброслі бородами, скидалися на точні копії двох своїх доісторичних пращурів. А Тюран нагадував їх і своєю поведінкою.

Так вони жили вже два місяці, як раптом їх спіткало перше поважне лихо. Перед цим стався ще один випадок, який ледь не обірвав назавжди страждання двох з них, і до того ж страшним і фатальним чином, як це буває у джунглях.

Тюран, якого саме лихоманило, лежав у курені на дереві.

Клейтон повертався з лісу, куди він ходив у пошуках їжі.

А Джейн вийшла йому назустріч. За Клейтоном назирці йшов лев, уже старий, шолудивий, але хитрий і підступний.

Вже три дні його ненаситне черево жадало м’яса, здобути яке його ослаблим м’язам та притупленим кігтям було не під силу. Останні місяці він їв усе менше, і йому доводилося щоразу далі відходити від звичних місць, щоб знайти легшу здобич. Врешті він здибав найслабшого і найбеззахиснішого зі всіх дітей природи. Нума міг розпочинати обід.

Не підозрюючи, що смерть чигає на нього так близько, Клейтон вийшов з лісу на відкритий простір назустріч Джейн. Він уже підійшов до неї і був на відстані тридцяти метрів від галявини, як дівчина раптом поглянула новз нього, побачила, що трава розійшлася і з неї виринула руда гриваста голова зі злими жовтими очима.

Джейн, скута страхом, не могла вимовити й слова, але її переляканий і уважний погляд і так все пояснив Клейтонові.

Він швидко озирнувся і зрозумів всю безвихідність становища. Лев був за якихось тридцять кроків від них, а вони знаходилися на такій самій відстані від куреня. У Клейтона була лише важка палиця, але, як він сам зрозумів, ця зброя проти лева була так само дійова, як іграшкова рушниця, заряджена корком.

Зголоднілий Нума вже давно знав, що всяке гарчання під час пошуків їжі цілковито марне. Але тут, коли він був так переконаний у своїй здобичі, що вже аж почував у себе під кігтями її ніжне м’ясо, то роззявив свою страшну пащеку і дав вихід стримуваній люті. Повітря затремтіло від довгого оглушливого ревіння.

— Джейн! Тікайте! — вигукнув Клейтон. — Швидше! Тікайте до куреня!

Але її тіло, паралізоване страхом, не слухалося, і вона нерухомо і безмовно, з мертвим виразом обличчя стояла, дивлячись на смерть, яка підкрадалася до них обох.

Тюран почув страшне ревіння й підійшов до виходу з куреня. Коли він побачив, що коїться, то почав стрибати на місці, гукаючи по-російському:

— Тікайте! Тікайте! Інакше я залишуся сам у цьому страшному місці. — І з цими словами він заплакав.

Третій голос на мить відвернув увагу лева, він зупинився і з цікавістю поглянув на дерево. Клейтон довше не міг витримати. Він повернувся спиною до звіра, обхопив голову руками і почав чекати смерті.

Дівчина нажахано подивилася на нього. Чому він нічого не намагається зробити? Якщо йому судилося вмерти, то хіба не краще зустріти смерть хоробро, як чоловікові личить, нехай навіть і з нікчемною палицею? Чи так повів би себе Тарзан з племені Великих мавп? Хіба він не боровся б до останнього? А лев уже присів для стрибка, який зараз мав обірвати їхнє молоде життя. Ще мить — і в їхні тіла вгородяться кігті, а тоді лютий звір розшматує їх своїми жовтими іклами.

Джейн Портер упала на коліна і почала молитися, заплющивши очі.

Тюран, який ослаб від лихоманки, знепритомнів.

Секунди переросли в хвилини, хвилини — в цілу вічність, а звір ніяк не стрибав.

Клейтон майже знепритомнів від того, що страх і страждання тривали так довго. Його коліна підгиналися, ще мить — і він упаде.

Джейн Портер неспроможна була довше чекати й розплющила очі. Що це — чи, бува, не сон?

— Вільяме, — прошепотіла вона, — погляньте.

Клейтон опанував себе і зусиллям волі змусив озирнутися.

У нього вихопився крик подиву. Звір лежав мертвий біля самісіньких його ніг. З його червоно-бурого тіла стримів важкий бойовий спис, вгороджений у спину над правою лопаткою і в самісіньке серце.

Джейн Портер звелася на ноги й похитнулася від слабості. Клейтон швидко повернувся до неї, простягнувши руки, щоб підтримати, притис до себе, поклав її голову собі на плече, ніжно цілуючи в приливі радощів від їхнього порятунку.

Але дівчина м’яко відсторонила його.

— Не треба, Вільяме, — сказала вона. — В ці кілька миттєвостей я пережила тисячоліття. Перед обличчям смерті я зрозуміла, як належить жити. Я б не хотіла змушувати вас страждати, але мушу вам сказати, що не можу далі зносити становища, в якому опинилася завдяки моїй нерозважливій обіцянці і бажанню будь-що додержати її. Тепер я виразно бачу, що керувалася фальшивим почуттям честі. Щойно нережиті миттєвості показали мені, що я буду злочинцем, якщо далі буду обманювати вас і себе. Я не можу бути вашою дружиною, навіть якщо ми повернемося до попереднього життя.

— Джейн, що з вами? — вигукнув Клейтон. — Що ви хочете цим сказати? Як наш дивовижний порятунок міг вплинути на ваше ставлення до мене? Ви зараз зажурені, але завтра опануєте себе.

— Я зараз відвертіша, ніж будь-коли, — відповіла вона. — Те, що оце сталося, нагадало мені, що мене кохав найхоробріший у світі чоловік. На жаль, я надто пізно зрозуміла, що сама люблю його, і тому відсторонила його. Тепер він помер, і я ніколи не вийду заміж. Принаймні я ніколи б не змогла бути дружиною іншого, менш хороброго чоловіка. Я завжди зневажала б його за відносне боягузтво. Ви розумієте, що я маю на увазі?