Чед не квапився повертатися в Касл-Хоум. Він повільно пройшов вузькими провулками, вибоїстою вулицею, що тягнулася уздовж Оук-Рівер, вийшов на шосе з самотніми віллами по обидва боки і лише потім звернув до будинку. Зовсім несподівано перед ним виріс кам'яний мур, він зиркнув угору і за кілька десятків метрів побачив каплицю. Чед заблукав до крайстчерчського цвинтаря.

Швидше машинально, ніж з якоюсь певною метою, він відчинив хвіртку. Неподалік від каплиці стояло п'ять чоловіків. Зодягнені в чорні костюми, вони з виразом нудьги на обличчях дивилися перед себе. Чед запитав одного з них, чи не знає він, де похована місіс Шеклі. Чоловік пояснив, і Чед, минувши кілька рядів могил, незабаром опинився на південній частині цвинтаря.

Сімейний склеп Шеклі — дешева мініатюрна копія грецького храму з двома колонами — був споруджений лише 1940 року і містився в тій частині цвинтаря, де вже не було могил. Метрів за сто виднівся черепичний дах Касл-Хоума.

Вхід до склепу закривали іржаві ґратчасті двері. Чед вже зібрався повертатися назад, але ненароком штовхнув двері. Вони несподівано відчинилися. Кинувши погляд на замок і петлі, Чед помітив, що їх недавно змастили. Запалений цікавістю, він спустився вниз. Маленькі двері в глибині були зачинені. Чед припустив, що ці двері ведуть в інше приміщення, яке, очевидно, міститься під склепом. Замислений, він повернувся до виходу з цвинтаря.

П'ятьох чоловіків, що стояли раніше біля каплиці, вже не було. З іншого кінця цвинтаря долинав церковний спів. Потім на алеї з'явилися люди у траурному вбранні. Вони поспішали якомога швидше піти звідси, бо небо запнули темні хмари і ось-ось мав линути дощ. Тісною юрмою вони йшли до виходу, де на них чекали кілька екіпажів і три автомашини.

Пастор Стерджен, природно, повинен був показати, що він вважає непристойною ту поквапливість, з якою парафіяни залишали цвинтар, і йшов останнім. Коли він порівнявся з Чедом, той заговорив з ним. Окинувши пастора простодушним поглядом, Чед сказав, що має намір оселитися в Крайстчерчі, а оскільки людина він віруюча, то не хотів би жити без благословення церкви. Він хоче брати діяльну участь у житті общини і постійно зустрічатися з людьми, які в цей грізний час не можуть жити без віри.

У пастора Стерджена було вузьке обличчя. Сиве ріденьке волосся звисало майже до комірця. Загалом Стерджен справляв враження добропорядної людини. Він захотів докладно ознайомитися з життям і суспільним становищем свого нового підопічного, і Чед розповів йому про Касл-Хоум, про місіс Порджес і покійну Шеклі, яку він назвав своєю далекою родичкою. Тут же, не сходячи з місця, розповів про багатьох неіснуючих братів і сестер, дядьків і тіток та наговорив сім кіп гречаної вовни про свої благодіяння, які він нібито здійснив в ім'я святої церкви. У великій пригоді став йому в розмові репортаж про фарисейства англіканської церкви, якого він написав два роки тому. Саме цей репортаж дав чудову можливість Чедові вивчити всю церкву і її організацію.

Найбільше вразило Стерджена те, що місіс Шеклі доводиться Чеду двоюрідною тіткою і що гість у майбутньому має намір остаточно оселитися в Касл-Хоумі. Його наречена, дочка заможного купця, який торгує імпортним тютюном та кавою, спить і бачить своє життя на лоні шотландської природи. Вона так само, як і Чед, твердо переконана, що давні добрі британські звичаї збереглися тільки в таких містечках, як Крайстчерч. Тому в найближчі дні він має намір зробити візит і адвокатові Хаббарду, щоб домовитися про купівлю будинку. Потім, ніби ненароком, Чед перевів мову на заповіт померлої. Особисто він сумнівається, що заповіт існує, бо в останні роки стара пані стала надто забудькуватою. Певна річ, він не плекав ніяких надій одержати щось у спадок — ні в якому разі! — адже в старої місіс Шеклі були й інші, ближчі родичі, а вони не так легко змиряться з відсутністю заповіту.

— Ви кажете — стала забудькуватою? — очі Стерджена з навислими над ними густими бровами блиснули. — Якщо в когось у сімдесятирічному віці й була бездоганна пам'ять, так це у вашої тітки. Можете мені вірити.

— Особисто я не можу сказати нічого певного з цього приводу, — зауважив Чед. — Але мій дядько Річард, котрий провідав її востаннє чотири роки тому, помітив у неї якусь розгубленість і неуважність. Сімдесят років — це ж таки вік!

— Можливо, з якоїсь причини вона зумисне хотіла викликати у вашого дядька саме таке враження, — нетерпляче заперечив Стерджен. — Я ж можу лише повторити: в пам'яті вашої покійної тітки все зберігалося, як на кіноплівці.

Стерджен хотів було йти, але потім згадав:

— Ви, здається, казали, що збираєтесь купити й привести до ладу Касл-Хоум?

— Так, так, — ствердив Чед. — Моя наречена хоче мати купу дітей, а Касл-Хоум у нинішньому стані не зможе вмістити велику сім'ю. І взагалі я людина, що все звикла робити грунтовно. Коли вже оселюся в Касл-Хоумі, то хочу мати спокій, а не спостерігати, як по моєму будинку постійно швендяють ремонтники.

— Я з вами повністю згоден, — сказав Стерджен. — До того ж і ремонтники сьогодні проблема. Я знаю лише один виняток — наш будівельний підрядчик Фенвік. Він починав з низів, працював спершу простим муляром. І якщо вже він візьме замовлення, то виконає його так сумлінно, що ніхто не матиме до нього жодних претензій. Не так давно він ремонтував будинок для старих людей, яким опікується церква, і я дуже задоволений.

— У вас в Крайстчерчі є будинок для старих?

— Коли ви дізнаєтесь, як багато робить для людей наша община, щоб урятувати їх душі від розтління, то не так здивуєтеся, містер Олів'є. Ми утримуємо не лише притулок. У нас є молодіжний клуб, власна бібліотека. Хто хоче завоювати душі людські, той повинен іти в ногу з часом. Ми не можемо допустити, щоб нас обплутали всілякими пережитками й забобонами.

«Якби твоя воля, ти повідкручував би школярам вуха і бив би їх по пальцях лінійкою», — подумав Чед, але вголос промовив:

— Найближчим часом я завітаю до вас, ваша превелебність. Мене дуже радує те, що я матиму можливість брати діяльну участь у такій зразковій общині.

— Хай вас бог береже, сину мій! — гучним голосом попрощався пастор і попрямував до свого будинку, що стояв навпроти цвинтаря.

Фарбований паркан присадибної ділянки мав такий свіжий вигляд, ніби його щоранку витирали мокрою ганчіркою. Автомашина, що стояла перед гаражем, аж блищала. На посипаній гравієм доріжці, яка вела до будинку, не було видно жодної травинки, кущі троянд були прив'язані до лакованих дерев'яних паличок, а по зовнішньому вигляду сарая ніяк не подумаєш, що там зберігаються азбестові плити, черепиця та мішки з цементом. Цегла, складена біля стіни, накрита брезентом.

Під мигдалем стояла лава, на ній сидів чоловік. Волосся його було скуйовджене, щоки вкриті густою щетиною. Обличчя вузьке, симпатичне, з кутика губ звисала сигарета. Витягнувши ноги вперед і підставивши чоло сонячним променям, він, здавалося, був задоволений і собою, і навколишнім світом.

На. привітання Чеда чоловік протяжно позіхнув, кивнув головою і лише потім розплющив очі, щоб краще роздивитися відвідувача.

— От тобі й маєш! Звідки ви взялися? Хіба ви не…

— Ну, ну, продовжуйте!

— Ах, ні, я просто з кимось вас сплутав, — він виплюнув недокурок прямо на доріжку. Весь його вигляд промовисто свідчив, що поява Чеда справила на нього велике враження.

Коли Чед поцікавився, чи не зможе він поговорити з містером Фенвіком, чоловік жестом показав на будинок і ущипливо зауважив:

— Він зрадіє вам невимовно!

— Та він же зовсім не знає мене!

Незнайомець нічого не відповів.

На дзвінок Чеда вийшла молоденька дівчина і, після того як він назвав своє ім'я, попросила хвильку почекати і побігла в будинок. Невдовзі вона повернулася і провела його в бюро підрядчика Фенвіка.

Фенвікові Чед наплів усякої всячини щодо своїх планів у Касл-Хоумі.