Ось точне відтворення третього документа:

– Тут є цифри! – вигукнула Гелена. – Погляньте, панове!

– Діятимемо поступово, – сказав лорд Гленарван, – почнімо спочатку. Дозвольте послідовно відновити всі неповні, уривчасті слова. З перших літер зрозуміло, що йдеться про трищоглове судно, назва якого завдяки поєднанню англійського і французького документів стає зрозумілою: «Британія». З наступних двох слів – «гонія» і «південний» – зрозуміло тільки друге.

– Оце вже цінна вказівка, – заявив Джон Манглс. – Отже, аварія сталася в Південній півкулі.

– Досить невизначено, – зауважив майор.

– Продовжую, – вів далі Гленарван. – Слово «досяг» – корінь дієслова «досягти». Бідолашні пристали до якогось берега. Але де? Що означає «контин»? Чи не континент? Потім «жорстокий»?

– Жорстокий! – вигукнув Джон Манглс. – Так от пояснення німецького слова graus: grausam – «жорстокий»!

– Продовжуємо! Продовжуємо! – вигукнув Гленарван, інтерес якого до розшифрування документа дедалі зростав. – «Інд…» Чи не йдеться тут про Індію, куди цих моряків могло викинути? А що означає слово «довго»? А, довгота! Ось і широта: 37° 11´. Нарешті у нас є одна точна вказівка!

– Так, але немає довготи, – промовив Мак-Наббс.

– Не все відразу, дорогий майоре, – відгукнувся Гленарван, – добре, що ми напевне знаємо градус широти. Поза сумнівом, французький документ – найповніший із трьох. Очевидно, кожен є дослівним перекладом двох інших, бо всі містять однакову кількість рядків. Тому слід об’єднати всі три тексти, перекласти однією мовою і постаратися встановити якнайповніший їх загальний зміст.

– Якою ж мовою ви збираєтеся перекласти документ? – запитав майор.

– Французькою, – відповів Гленарван, – оскільки найкраще зберігся текст саме французького документа.

– Ви маєте рацію, сер, – погодився Манглс. – До того ж ця мова всім нам добре знайома.

– Отже, вирішено! Я з’єднаю обривки цих слів і фраз та доповню пропуски тими обривками слів, зміст яких зрозумілий, а потім ми порівняємо і обговоримо.

Гленарван одразу ж узявся за перо. За кілька хвилин він подав друзям аркуш, де було написано таке:

У цю мить зайшов матрос і доповів капітанові, що «Дункан» увійшов у затоку річки Клайд, та запитав, чи будуть якість накази.

– Які ваші наміри, сер? – звернувся Джон Манглс до Гленарвана.

– Якнайшвидше прибути в Думбартон, Джоне. Звідти леді Гелена поїде додому, в Малькольм-Касл, а я вирушу до Лондона, щоб доправити цей документ в адміралтейство.

Джон Манглс віддав відповідні накази, і матрос пішов передати їх помічникові капітана.

– А зараз, друзі мої, – сказав Гленарван, – продовжимо наше розшифровування. Ми натрапили на слід страшної катастрофи. Від наших здогадів залежить життя декількох людей. Тому давайте напружимо наші мізки і постараємося знайти ключ до цієї загадки.

– Ми готові, любий Едуарде, – відповіла леді Гелена.

– Насамперед, – продовжував Гленарван, – із цього документа слід виділити: по-перше, незрозумілу частину, по-друге, частину, яка дає нам змогу робити певні припущення, по-третє, – невідоме. Що ми знаємо? Ми знаємо, що 7 червня 1862 року трищоглове судно «Британія», Глазго, відпливло з порту і зазнало катастрофи, що його два матроси і капітан під широтою 37° 11´ кинули в море цей документ і що вони просять допомоги.

– Цілком правильно, – підтвердив майор.

– Що можна припустити? – провадив далі Гленарван. – Перш за все, що катастрофа сталася у південних морях, і тут, прошу вас звернути увагу, обривок слова gonie. Чи це не частина назви країни?

– Патагонія! – вигукнула леді Гелена.

– Правильно.

– А хіба тридцять сьома паралель перетинає Патагонію? – запитав майор.

– Це легко перевірити, – відповів Джон Манглс, розгортаючи мапу Південної Америки. – Цілком правильно! Тридцять сьома паралель перетинає Арауканію[9], проходить пампасами вздовж північних кордонів Патагонії і губиться у водах Атлантичного океану.

– Гаразд! Продовжимо розшифрування. Двоє матросів і капітан досяг (abor) – досягли… чого? «Контин (contin)» – континенту. Зверніть увагу: не острова, а континенту. Яка ж доля спіткала їх? На щастя, тут стоять дві букви pl; вони розповідають нам долю нещасних. Вони в полоні – «полонені». Чиї полонені? «Інд (indi)» – «жорстоких індіанців». Доволі переконливо, чи не так? Хіба слова, яких бракує, не просяться самі собою на пропуски? Хіба зміст документа не вимальовується на ваших очах?

Гленарван говорив переконливо, його ентузіазм вселяв непохитну впевненість, його натхнення передавалося присутнім, і вони хором вигукнули:

– Безперечно! Безперечно!

По невеличкій паузі Гленарван продовжив:

– Друзі мої, ці припущення здаються мені цілком правдоподібними. Вважаю, що катастрофа сталася поблизу берегів Патагонії. Втім, у Глазго я наведу довідки про маршрут «Британії», і тоді нам стане зрозуміло, чи могла вона опинитися в цих водах.

– Навіщо їхати в Глазго? – запитав Джон Манглс. – Я тут маю комплект «Торгової і морехідної газети», з якого ми дізнаємося все, що нам треба.

– Давайте подивимося! – вигукнула леді Гленарван.

Джон Манглс узяв комплект номерів газети за 1862 рік і став швидко їх переглядати. Незабаром він із задоволенням прочитав:

– «30 травня 1862 року. Перу. Кальяо. Місце призначення Глазго, «Британія», капітан Грант».

– Грант! – вигукнув Гленарван. – Чи це не той відважний шотландець, який мріяв заснувати нову Шотландію на одному з островів Тихого океану?

– Так, – відповів Джон Манглс, – це той самий Грант. 1862 року він відплив із Глазго на «Британії». Відтоді від нього не було жодної звістки.

– Поза сумнівом! – вигукнув Гленарван. – Це він! «Британія» відплила з Кальяо 30 травня, а 7 червня, за тиждень, зазнала катастрофи поблизу берегів Патагонії. Тепер нам відома вся історія цієї катастрофи. Бачите, друзі мої, ми майже знайшли ключ до розгадування загадки, і єдиним невідомим тепер є довгота, де сталася аварія.

– Але довгота й не потрібна! – заявив Джон Манглс. – Знаючи країну і широту, я беруся знайти місце катастрофи.

– Отже, нам усе відомо? – запитала леді Гленарван.

– Все, люба Гелено, і тепер я можу заповнити те, що змила морська вода, з такою легкістю, ніби цей документ мені диктував капітан Грант.

Тут Гленарван знову взяв перо і без вагань написав таке:

«7 червня 1862 року трищоглове судно “Британія”, з порту Глазго, затонуло поблизу берегів Патагонії в Південній півкулі. Два матроси і капітан Грант спробують досягти берега, де опиняться в полоні жорстоких індіанців. Вони кинули цей документ під… градусами довготи і 37°11´ широти. Надайте їм допомогу, або вони загинуть».

– Добре! Добре, любий Едуарде! – вигукнула леді Гелена. – Якщо цим бідолахам призначено колись знову побачити свою батьківщину, то вони будуть зобов’язані вам своїм порятунком.

– Вони її побачать! – відповів Гленарван. – Тепер ми маємо повний варіант документа, досить точний, цілком зрозумілий та достовірний, і Англія, не замислюючись, прийде на допомогу трьом своїм синам, покинутим на дикому узбережжі. Те, що вона колись зробила для Франкліна та багатьох інших, вона зробить і для тих, хто зазнав катастрофи на «Британії».