– Гаразд, сер. Я вирушу з вами. Якщо мені не вдасться допомогти вам натрапити на слід капітана Гранта, то, принаймні, я доведу вас до того місця, поблизу якого розбилося судно.

– Дякую, Айртоне, – мовив Гленарван.

– Сер, дозвольте вас запитати.

– Так, мій друже!

– Де саме ви плануєте зустрітися з «Дунканом»?

– У Мельбурні. Це у разі, якщо нам треба буде перетнути Австралію від одного узбережжя до другого. В іншому випадку – на східному узбережжі.

– Отже, капітан «Дункана»…

– Капітан очікуватиме на мої вказівки в Мельбурні.

– Гаразд, сер, – відповів Айртон, – можете на мене розраховувати.

– Я і справді розраховую на вас, – мовив Гленарван.

Пасажири «Дункана» щиро дякували боцманові «Британії». Діти капітана Гранта не знали, як виявити свою прихильність до нього. Усі тішилися з приводу Айртонового рішення, окрім хіба що ірландця, який втрачав розумного і надійного помічника. Та Падді О’Мур розумів, що для експедиції означає присутність Айртона, тому й змирився з утратою.

Гленарван доручив ірландцеві забезпечити експедицію засобами пересування для подорожі Австралією. Попередньо домовившись із Айртоном про місце зустрічі, мандрівники повернулись на яхту.

Повертались у піднесеному настрої. Усе кардинально змінилось. Зникли сумніви. Тепер експедиції не доведеться йти уздовж тридцять сьомої паралелі наосліп. Гаррі Грант прихистився на цьому материку – в цьому немає жодних сумнівів. Їхні серця сповнювала радість, яка нарешті з’являється в душі після тривалих сумнівів. За сприятливих умов за два місяці «Дункан» висадить Гаррі Гранта на березі Шотландії.

Джон Манглс дуже сподівався цього разу взяти участь в експедиції. Він завів про це розмову із Гленарваном і навів тисячу доказів на користь своєї участі в експедиції: він згадував про свою відданість місіс Гелені та йому, лордові, про свою придатність у ролі організатора, про непотрібність своєї присутності на судні. Словом, Джон Манглс згадав про все, окрім одного, втім, Гленарван про це знав і без нього.

– Маю до вас лише одне питання, Джоне, – відповів Гленарван після зливи капітанових переконань, – чи повністю ви покладаєтеся на свого помічника?

– Цілком, – відповів Джон Манглс. – Том Остін досвідчений моряк. Він доведе «Дункан» до Мельбурна, як слід відремонтує його і приведе судно до місця зустрічі в точно призначений день. Том – людина честі й дисципліни. Він завжди виконує накази і ніколи не відкладає поставлені завдання «на потім». На нього ви можете покластися, як і на мене, сер.

– Що ж, Джоне, тоді вирішено – ви вирушаєте з нами, – постановив Гленарван і додав із усмішкою: – Адже, коли ми знайдемо батька Мері Грант, ваша присутність буде бажаною.

– О, сер… – пробурмотів Джон Манглс.

Це все, що він був спроможний відповісти. Капітан сполотнів і стиснув простягнуту йому руку Гленарвана.

Наступного дня Джон Манглс у супроводі теслі й матросів, які несли провіант, знову вирушив до господи Падді О’Мура. Він з ірландцем мали забезпечити транспорт для експедиції.

Уся сім’я колоніста взялася до роботи. Тут був і Айртон, який не скупився на корисні поради, що ґрунтувалися на знанні місцевих умов.

Падді з Айртоном вирішили, що жінкам варто їхати в фургоні, запряженому волами, а чоловікам – верхи на конях. Ірландець заходився забезпечувати експедицію тваринами і фургоном – критим возом завдовжки 20 футів. Його мали тягти три пари волів. Для керування таким транспортом потрібна була неабияка майстерність. Втім, Айртон опанував її на фермі, і Падді О’Мур ручався за його вправність. Тому Айртонові довірили обов’язки візника.

Фургон був без ресор, дуже незручний, але інших варіантів не випадало. Джон Манглс не мав змоги бодай щось змінити в будові цієї таратайки, а тому дуже постарався облаштувати її всередині.

Спершу він розділив фургон дощаною перегородкою на дві частини. Задня призначалася для зберігання провіанту, багажу і кухні містера Олбінета, передня відводилась для мандрівниць. Тесля перетворив її на доволі затишну кімнатку з товстим килимом на помості, столиком і двома койками, для Гелени та Мері Грант. Захистом від нічного холоду були щільні шкіряні завіси. У разі сильної зливи там могли прихиститися і чоловіки, а за гожої днини вони мали ночувати в наметі. У тісному приміщенні Джон Манглс вирішив зібрати необхідні для жінок речі. Це йому вдалося. Гелена і Мері Грант не мали відчувати особливої різниці між фургоном і комфортабельними каютами «Дункана».

Чоловіків споряджати в путь було значно простіше. Приготували сімох витривалих коней для Гленарвана, Паганеля, Роберта Гранта, Мак-Наббса, Джона Манглса та двох матросів – Вільсона й Мюльреді. Айртонові належало зайняти своє законне місце на передку фургона, а містер Олбінет міг чудово влаштуватися у багажному відділенні.

Коні й воли паслись на луках ферми, тож до від’їзду їх можна було швидко зібрати.

Віддавши належні вказівки теслі, Джон Манглс вирушив на «Дункан» разом з ірландським сімейством, яке виявило бажання відвідати Гленарвана з візитом. До них приєднався Айртон. Близько четвертої години пополудні Джон із супутниками були на облавку судна.

Гостей радо зустріли. Гленарван запросив усіх на обід: він не хотів залишитися в боргу перед гостинними господарями. Австралійці з радістю прийняли його запрошення. Падді О’Мур був у захваті від меблів у каютах, шпалер та килимів на стінах. Айртон навпаки, до умеблювання й іншої розкоші на яхті поставився доволі стримано. Натомість він як професіонал розпочав оглядати яхту з точки зору мореплавця.

Він обстежив судно від самого дна трюму, побував у приміщенні, де працює гвинт, у машинному відділенні поцікавився потужністю машини, затратами пального, обстежив вугільні камери, склад зброї, запаси пороху. Особливо його цікавив склад зброї і далекобійність гармати. Із Айртонових професійних запитань Гленарван переконався, що той і справді досвідчений моряк. Свій обхід боцман закінчив оглядом мачт і такелажу.

– У вас чудове судно, сер! – сказав він.

– А як чудово пливе! – відповів Гленарван.

– А яка його тоннажність?

– Двісті десять тон.

– Якщо я не помиляюсь, то під усіма вітрилами «Дункан» легко робить п’ятнадцять вузлів.

– Можете рахувати сімнадцять і не помилитесь! – відгукнувся Джон Манглс.

– Сімнадцять! – вигукнув боцман. – То з ним годі змагатися жодному військовому судну!

– Жодному! – заявив капітан. – «Дункан» – справжня гоночна яхта і за жодної швидкості не дасть себе обігнати.

– Навіть під вітрилами?

– Навіть під вітрилами.

– У такому разі, сер, прийміть вітання моряка, який знає ціну гарному судну.

– Радий це чути, Айртоне, – відповів Гленарван. – Залишайтеся на нашому судні. Якщо побажаєте, то воно стане також і вашим.

– Я подумаю про це, сер, – просто відповів боцман.

Цієї миті з’явився Олбінет і повідомив про обід.

Гленарван із гостями попрямували до кают-компанії.

– А цей Айртон розумний хлопець, – зауважив Паганель, звертаючись до майора.

– Занадто розумний, – тихо озвався Мак-Наббс, якому не подобались ще й боцманове обличчя та його манера поведінки.

Під час обіду Айртон, який чудово знав Австралійський материк, розповідав багато цікавих подробиць про нього. Він поцікавився у лорда Гленарвана, скількох матросів той бере із собою в експедицію. Дізнавшись, що лише двох, здивувався і порадив спорядити загін із найкращих матросів. Він так наполягав на цьому, що в майора мали розвіятись будь-які підозри щодо нього.

– Але ж наша подорож Австралією цілком безпечна? – запитав Гленарван.

– Так і є, – поквапився відповісти Айртон.

– У такому разі, на судні ми залишимо якомога більше людей, щоб якісно відремонтувати корабель. Дуже важливо, щоб яхта прибула в чітко встановлений термін. Тому й не скорочуватимемо команду.

Айртон зрозумів хід думок лорда Гленарвана, тож більше не наполягав.

З настанням сутінків ірландці розпрощались із шотландцями. Айртон разом із сім’єю Падді О’Мура повернувся на ферму. Коні і фургон з волами мали бути готовими до наступного дня. Від’їзд призначили на восьму ранку.