Дев'ять дівок різної статури, кольору волосся, розміру грудей і довжини ніг стояли перед хлопцями у 510му номері, бо саме цей полулюксовий номер із спальнею і маленькою вітальнею (в якому Льошка жив сам) було вирішено зробити епіцентром сьогоднішньої оргії.

План був такий: базовий номер 510 — тут бухаємо, палимо, зажимаємося, веселимося і т. д., і т. п. Трахатися ходимо за бажанням в номер «Льоліка і Боліка» (Олексія і Бориса — так звали журналюг з «Інтера»), який знаходився на цьому ж поверсі, тільки в іншому крилі, для орального сексу використовуємо санвузли в обох номерах. Серьогин номер на дванадцятому поверсі використовувати не було можливості, бо його поселили з якимось старим комунякою, що писав антифашистські книжки у співавторстві із самим Дмитром Табачніком.

Комуняка довго пердів, перед тим, як посцяти (Серьога чув це через тонкі двері санвузла), сцяв уривками тяжко покректуючи, трохи смердів якимось гімном, а, як вийшов з туалету, вивалив на тумбочку купу ліків, витяг із старої валізи кип'ятильника, заварював якусь трав'яну баланду у емалірованій каструльці з малюнком напівзотлілого олімпійського Мішки, і взагалі викликав бажання, навіть у свого колеги по партії так легенько пристукнути себе по лисій маківці із лагідними словами: «Щоб ти швидше здохло, старе кадебістське чмо!»

Тридцять баксів — година, сто баксів ніч! Ото так прайс!!! «Я ж казав — це пиздець!» — волав до Лесика Льошка, коли вони вдвох подалися до найближчого нічного магазину за питвом і наїдками. «Це тільки в «Шахтьорі» такі розцінки! Бо у всьому місті — сто баксів година, триста баксів ніч!»

«А чому так?» — питав майже щасливий Лесик.

«Тому що тут, як правило, дівчата тільки й починають «кар'єру!» Обростають, так би мовити, досвідом!» «І хворобами!» — так і хотілося додати Лесику до слів товариша, бо він, як ніхто, знав, як дешеві повії загубили здоров'я поета Шевченка, але стримувався.

Дівчата, що прибули до номера, хоч і були на вигляд молоді, але вже якісь потаскані, бліді, навіть можна було сказати, нещасні. Вдягнені так-сяк, і навіть якось не по-повійськи. У однієї Лесик навіть побачив бруд під штучним манікюром.

«Не переймайся, гандони усьо рєшают! Наберемо їх із запасом», — ніби вгадавши його думки, радісно вихекнув у морозне листопадове повітря Льошка. — А те що вони ще не виглядають, як справжні досвідчені бляді, то це навіть гарно! Менше досвіду, більше пристрасті!»

«Ну, так!» — погодився з ним Лесь і теж видихнув з себе клуб алкогольної пари, а сам подумав. — Як гарно, що поруч є рішучі, досвідчені друзі».

Алкоголю набрали повно всякого, баксів на триста. За все платив Льоха. І той же ж самий «Хеннессі» і літрову пляшку «Джеймсона», для дівчат узяли вина і «Мартіні», а ще хамону, ковбаси с/к, сиру декілька видів, «Боржомі», оливок, лимону, цукерок «Рафаелло», ну і гандонів… Кожному по пачці. «Гусарські» називалися.

От, певне через ті «Гусарські» гандони, які виробляв невідомо хто і які умовив його взяти Льошка, з Лесиком і сталася біда. Бо він як справжній, шляхетний, цивілізований киянин не покладався на яскравість обкладинок, а волів брати перевірені часом і поколіннями їбунів, непривабливі зовні, але чесні і міцні гандони «Контекс». Але провінційний смак корінного єнакієвца Льошкі Бабкіна, який платив за все і керував ситуацією, зіграв з письменником негарний жарт.

Спершу все було супер! Повернувшись до номера, вони застали усю компанію в доброму гуморі і настрої. Льолік з Боліком розповідали анекдоти, а на столі стояли пляшки з пивом. Усі п'ятеро дівчат, що було їх обрано для початку оргії, і «знято» на цілу ніч (оплату наперед усі внесли заздалегідь із своїх власних коштів, домовившись, що за бажання можна міняти партнерок), сиділи хто де і, цмулячи пиво, надсадно сміялися над старими бородатими анекдотами «київських медійників», що ті їх поцупили безпосередньо з вуст Іллі Ноябрьова — керівника програми «Золотий гусак».

«Нахєра ви понабирали цього йобаного пива!» — удавано злостиво гримнув на них з порогу Льошка. — Ми, блядь, «Хеннессі» прінєслі, віскарь, мартіні…!»

«Так, «Сармат»… лучшєє піво в Українє… наше, данєцкоє… парні в барє бралі…» — ніяково вичавила з себе одна з дівчаток, сприйнявши грізний тон Льошки за чисту монету.

«Та єбал я ваш данєцкій «Сармат»! Я с Єнакієва, ясно?! — продовжив свій «суворий» тон Льошка. — Єбал я ваш Данецк! Єнакієво руліт!!!»

В цьому місті, навіть Лесик, трохи сконфузився. Ні, він знав, що усі «данєцкіє — подорваниє», важка злочинна спадковість, травмована психіка, необхідність збереження тваринного інстинкту виживання, боротьба за місце під сонцем, «сплять кургани тьомниє», «весна на заречной уліце», і всьо такое… Але щоб так суворо…

«Та расслабтєсь… Шучу я! — з диким реготом Льошка кинув кульки на підлогу, так, що пляшки весело задзвеніли, і піднявши руки заволав на весь отель: давайте єбаться!!!»

«Якої тобі єбаться, у тебя же в Києве сім'я, дєті… Ти ж прімєрний сєм'янін, Льоша?» — жартома спробував його приструнити цигарчаний магнат Серьожа.

«Єбал я всех… Я на отдихє, у себя дома! Я єбаться хочу!..» — знову щосили заволав Льошка, а потім, визирнувши до коридору через прочинені двері, мовив комусь «Ізвінітє», і, грюкнувши ними, хижо потер руки і змовницьки проказав: «Давайте начінать!»

Ну, «їбаться — не їбаться», а далі було таке… Десь годинки півтори, посиділи всі скопом, вижлуктавши з рожевих разових стаканчиків дві півлітрові пляшки «Хеннессі», і ще півпляшки «Джеймсона». Дівчата пили здебільшого «Мартіні», хижо заїдаючи його сирами і хамоном, а потім «тихий Серьожа», який після майже єдиної промовленої ним фрази про Льошкіних сім'ю і дітей, весь час мовчав і жлуктив «Джеймсон», взяв свою Свєту і повів її до ванної кімнати.

Вийшли звідти хвилин за десять, натхненні і щасливі. Свєта сором'язливо опускала очі додолу і облизувала трохи підпухлі губи, а Серьожка влив у себе півсклянки віскаря і сказав: «Бля, люблю Данєцк!»

І понеслося… Спершу Льолік з Боліком, взявши своїх подруг Таню і Лєну, потягли їх до себе. Потім Льошка зачинився у ванній кімнаті із своєю Свєтою (в компанії виявилося дві Свєти — Льошкіна і Серьожкіна).

Лесикову подругу звали Наташа. Просто і органічно. Вона була фарбованою білявкою, міцної статури з великими персами, затягнутими у зелену трикотажну кофтину, джинсовій міні-спідниці і чорних непрозорих калготках, заправлених в чорні напівчобітки на невисоких підборах.

Чому Лесик обрав саме її з усіх дев'яти представлених на огляд дівчат? Можливо, тому що його колишня дружина теж була міцна і грудаста (Лесь любив грудастих), а може, й тому, що незважаючи на фарбоване біле волосся, Наташа несла на своєму обличчі наявні ознаки належності до скіфсько-сарматської антропологічної гілки місцевого народонаселення, бо очі мала розкосі, блудливі темно-зеленого болотного кольору, широкі вилиці і напрочуд виразні пухкі, хтиві губи, в які так і хотілося що-небудь запхати.

Спершу в ці губи Лесь (о естетська натура!) запхав свій палець. Ні, ну натурально, коли решта вийшли на балкон покурити і вони лишилися в кімнаті самі, він протягнув руку до своєї Наташі і торкнувся великим пальцем її пухких вуст. Наташа, із викликом, дивлячись йому прямо у очі, ухопила його злегка зубами за палець і полоскотала язиком пучку. «Пішли до ванної…», — запропонував Лесик. «Пішли».

Отак двічі вони ходили до ванної кімнати в номері 510. Причому другий раз затрималися там чи не на півгодини. Алкоголь притупляв фізичні відчуття і сам акт орального сексу значно подовжувався.

Проте, на диво, Лесикові чоловічі фізичні сили у гарній компанії і під впливом дорогого алкоголю відновлювалися миттєво і вже за десять-п'ятнадцять хвилин він відчував, що унизу живота набрякає, пучиться його життєдайний пагін, його корінець, його ствол і, хоч як би це не по-хахляцьки звучало — «гетьманська булава».

Скориставшись нагодою, Лесик з Наташею усамітнилися в номері Льоліка і Боліка і саме там, оволодівши Наташею по-справжньому, вже після самого акту, сидячи навпроти повністю оголеної повії, Лесик побачив оті чорні цятки проколів і синці у зоні підпахової артерії, які його насторожили.