Ідея накопичити грошей, продати кімнати в гуртожитку та купити квартири в цьому місті прийшла їм обом одночасно. Порадившись, вони вирішили відкласти поїздку на батьківщину.

– Ось тоді ми приїдемо вже точно не з простягнутою рукою, – радісно сказав Тимур.

– Ми з гордістю зможемо розповісти всім, що маємо, – натхненно виголосила Діана, – і доб’ємося всього самі, своєю працею. Як ти думаєш, мама пишалася б нами? – запитала вона, уважно подивившись йому в очі.

– Як вона може нами пишатися?

– Вона все бачить звідти. А якщо ні, то я прийду на її могилу і все їй розкажу.

– Добре, – погодився Тимур. Йому не хотілося засмучувати сестру, хоча вони не раз говорили про те, що нічого не знають про свою матір. Можливо, вона була питущою або гулящою? Чи були в неї ще діти? І чому вона народила їх, будучи незаміжньою?

Зараз вони були на півдорозі до досягнення своїх цілей. Якщо продати кімнату Діани, додати їхні заощадження, то вистачає на однокімнатну квартиру в спальному районі. Звичайно, хотілося б, щоб сестра мала житло в новобудові, але потім можна буде накопичити грошей і зробити доплату при обміні.

– Чорт! – Тимур вилаявся, згадавши, що тепер нескоро повернеться на свою роботу. Добре, що до цієї аварії вони встигли зібрати потрібну суму для купівлі житла Діані. А він може поки винаймати квартиру. Хіба йому багато треба? Головне, щоб у сестри було і своє житло, і робота, і місце під сонцем…

Діана увійшла в кімнату, поставила в куток пакет із речами. Ось вона і вдома. Пройшла до своєї кімнати, провела рукою по письмовому столу. На долоні залишилися сліди від пилу. Треба пройтися пилососом, протерти всю пилюку у своїй кімнаті та в Тимура. Але спочатку треба прийняти душ. У лікарні вона перебувала в палаті підвищеної комфортності, де були і телевізор, і холодильник, і мікрохвильова піч, і душова кабіна. Але там були не її шампунь і мило, а вона не звикла до чужих запахів. Лікарняний шампунь був не з дешевих, але він не підходив для її волосся. Після миття воно погано розчісувалося й не мало того блиску, до якого дівчина звикла. До того ж вона завжди користувалася бальзамами після миття голови, а в лікарні їх не було. Звичайно, вона могла б попросити і їй би принесли те, чого вона зажадала, але Діана не стала нахабніти. Тепер можна митися тим гелем, який вона вважає найкращим, натерти тіло «молочком» і висушити волосся не феном, а природним чином – розпустити його й дати просохнути.

Дівчина довго ніжилася під краплями води, вдихаючи улюблені запахи свого шампуню. Після душу вона обмоталася великим банним рушником, сполоснула за собою ванну і стала перед дзеркалом. Воно було великим і доходило до самої підлоги. Це дзеркало купив для неї Тимур, сказавши, що вона повинна бачити свою красу на повен зріст. Він дуже її любить. Як би вижила в дитячому будинку без нього? Та й після випуску не змогла б без нього зробити й кроку в самостійному житті. Він покладає на неї великі надії. Як не підвести брата? Не розчарувати його сподівання? Діана важко зітхнула, задивившись у дзеркало. Доведеться трохи попрацювати в тренажерному залі, щоб підкачати м’язи. А про зайву вагу вона сказала Тимуру, щоб пояснити свою термінову виписку з відділення.

Діана, не поспішаючи, пасмо за пасмом розчесала волосся, підпушила його руками. Вона пройшла на кухню, відкрила холодильник. Цього і слід було очікувати! Приготовлена їжа мала неприємний, тухлий запах. Діана викинула геть усе, помила каструлі. У морозильнику знайшла пачку пельменів. Вони завжди самостійно готували їжу, але пакет магазинних напівфабрикатів зазвичай лежав на «чорний день». Іноді їм доводилося затримуватися на роботі або приходили додому втомлені, тоді Тимур говорив словами з «Маски-шоу»: «Чорний день настав!» – і діставав пакет. Діані подобалося господарювати на кухні. Приємно було усвідомлювати, що на новенькій блискучій каструльці немає номера й вона належить тобі. Не треба гадати, що дадуть на вечерю, – можна приготувати те, чого хочеться їм. Вона раділа, як дитина новій іграшці, кожній купленій чашці і тарілці. Усе це було їхньою власністю, а не державною. Іноді вона говорила Тимуру:

– А давай подивимося наш посуд!

Вони йшли на кухню, і Діана, як скарби зі скрині, діставала зі столу все кухонне начиння, дбайливо витирала неіснуючий пил, захоплюючись квіточками на тарілках, мисках і чашках. Хто міг їх зрозуміти? Хіба тільки той, хто все життя не мав нічого свого, лягав спати, коли належить, їв те, що подавали в їдальні, а не те, що хочеться, носив те, що видають. Тепер усе було інакше. Зараз вони купили все необхідне для побуту, потім буде своє житло…

Діана здригнулася, коли пельмені спробували виповзти на грубку зі скипілою водою й піною. Вона зменшила вогонь, перемішала їх шумівкою.

Пельмені вона з’їла без апетиту. «Їмо зайві калорії?» – запитав би Аркадій, побачивши, що Діана їсть борошняне. Від спогаду про Аркадія в Діани закрутилося в голові, зашуміло. Вона не стала мити за собою тарілку, як це робила завжди, поставила її в мийку, пішла до своєї кімнати й сіла в крісло, закинувши волосся за його спинку. Це крісло для неї теж купив брат. Він довго бігав по всіх меблевих салонах, розшукуючи таке, щоб їй було і зручно сидіти, і можна було відкинути волосся назад для сушіння. Хороший, добрий, турботливий Тимур! Він досі не знає всієї правди!

Коли настав час відбору двох дівчат у групу, Аркадій запросив Діану до свого кабінету.

– Діано, одягни купальник, належне взуття та продемонструй мені ще раз французьку та італійську школу, – сказав він.

Діана дуже хвилювалася, адже вирішувалося її майбутнє. Може, через це вона не надала значення тому, що Аркадій вирішив влаштувати перегляд не на подіумі, а в себе в кабінеті. Вона не звернула увагу, що на низенькому скляному столику стояла відкоркована пляшка коньяку, а біля неї – дві чарки та коробка цукерок «Вечірній Київ».

Діана знайшла вільне місце й виконала всі прохання наставника.

– Непогано, – сказав він, пом’явши між пальцями свою цапину борідку. – Але…

– Що не так? – запитала розгублена Діана.

– Іди сюди. Сядь зі мною поруч.

Вона скорилася, сіла на краєчок дивана, де напівлежав Аркадій.

– Випити хочеш? – запитав він, кивнувши в бік пляшки.

– Я не п’ю.

– Правильно робиш. А я, свиня, іноді вживаю.

– Скажіть, над чим мені попрацювати, – попросила Діана, – я все виправлю.

– Ти розумієш, що зараз вирішується твоя доля? – запитав Аркадій, подивившись на Діану хтивим поглядом.

– Звичайно, – сказала вона тихо, передчуваючи недобре.

– У тебе може бути велике майбутнє, а може його й не бути!

– Я буду старатися, – пробелькотіла перелякана Діана. Якби він сказав «ні», вона б зомліла.

– Якщо будеш слухати мене й робити все так, як я тобі скажу, незабаром станеш топ-моделлю, будеш добре заробляти, їздити на покази за кордон. Я все можу!

– Я буду вас слухати, – сказала вона ледь чутно.

– От і розумниця! Люблю слухняних дівчаток! Ось побачиш, що Аркадій не кидає слів на вітер.

– Я буду вас слухати, – повторила Діана.

– Тоді роздягнися й підійди до мене, – сказав Аркадій…

Діана намагалася не згадувати той день, коли втратила цноту в кабінеті свого вчителя. Вона не розповіла про це Тимуру, просто не могла – і все! Він вірив у неї, у її здібності, він навіть не міг уявити, що відчувала вона, віддавши себе в брудні руки Аркадія.

Варто віддати належне, той дотримав слова і взяв Діану у свою групу. Після цього він іще кілька разів спав із нею, але в основному його цікавили не дівчата, а чоловіки, і це радувало Діану. Потім вона почала зустрічатися з Геною. Коли вони переспали вперше, Гена був добре напідпитку й не зрозумів, що Діана вже втратила цноту. Усе було добре до того дня, як Аркадій запросив Діану в кабінет після демонстрації нової колекції рік тому.

– Від тебе зараз залежить і моє майбутнє, і нашої групи, – сказав їй Аркадій. Він нервово ходив із кутка в куток, натикаючись на меблі.