- Ходім.

Дівчинка висмикує руку.

Ляп!

- Я тобі зара посмикаюся!

Дівчинка проводить рукою по очах, роз ґвезьґує пекучу вологу. Все змішується, cтираєть ся. Тоді дає руку. Плакати раптом перехотілося.

Все довкола стає ясним, прозорим, яскравим.

Дівчинка бачить намальовану шмінкою злість: червона кривуля, від якої хочеться сховатися (зачинитися, наприклад у ванній) та верещати.

Ні. Тихцем сидіти. Раптом дівчинка помічає, що вона ніби опинилася під шклом, а все, що відбувається - просто картинка. Вона розуміє, що ні в чому не винна… «Це крапля потрапила мені в око, коли я…» Дівчинка - всередині крап лі. Дівчинка - крапля.

*

Дівчина запізнюється. «Він не чекатиме. Він такий - не чекатиме».

Починається дощ. Крапля упала на руку дівчини. Ковзнула разом з рукою ручниками підземного переходу. Проїхалася на ескалаторі метро. Проскочила шкляні двері…

«Не дочекався…» - Дівчина закушує губу й затискає долоні під пахвами, ніби обіймає себе замість того, хто мав би…

*

Жінка сидить на кухні й дивиться у попіль ничку. Зі стелі на руку - ляп - падає холодна крапля. Жінка механічно зводить очі до попля мованої стелі.

«Знову сусідів залило…» Йде мити посуд.

*

Стара жінка раптом падає на вулиці. У неї зупинилося серце. Перехожі деякий час не звертають на неї уваги. Врешті хтось викликає «Швидку». Холодна мертва рука звисає з мар.

До її пергаментних зморшок прилипла крапля, що впала з дерева…

*. МИШКА від Кайо Кобаясі. Виконується у дванадцять позицій. Символізує Мріїну Нав’яз ливу Манію Власного Житла.

THE BE…E…EATLES…

Бувсобіотретійгодиніночі Фіолетовий Чоловічок з Контрабасом та Котом. Поруч хи мерилося Море, щоночі - інакшим уламком веселого Місяця. Чоловічок часто гуляв но чами зі своїм Котом та з Контрабасом, виспі вуючи колискових Біллі Голідей. Він не лю бив шансону. А удень вмощувався спати у футлярі. Контрабас, натомість, виводив сумних колискових, а випадкові перехожі влучали копійчинами в деку.

По обіді Кіт ходив до гастроному по копчену мойву й тістечка з мигдалем. І, звичайно ж, по мінералку для Контрабаса. В Осені ніхто з них не тямив, але кожен напевне знав, що то - JAZZ. Вони чекали цього пришестя у затінку акації понад спраглим Морем. Кіт і Чоловічок часто сперечалися, заїдаючи мойву тістечками, чи потрібні в Осені Цикади, себто у джазі - Контрабас. Контрабас відмовчувався - чулося лише сичання бульбашок мінералки. Якби він пішов, то будинок все одно відказав би Чоловічкові. Може, футляр, чи то пак мушля - на краще… будинок при тілі…

P.S. Щодо будинків, квартир та мушель:

Мрія не любить замкнених просторів, але вони мають над нею якусь небезпечну хворобливу владу - як мушлі над равликами. Точніше, над тими слимаками, які мушель не мають…

Мрія любить, коли є чай, для неї - уособлення міщанського домашнього затишку: одна конво люта чаю на один куб рафінаду, й не треба собі вени паскудити. Мрія курить, дим летить на світло.

*. КОРАБЛИК - ПАРОПЛАВЧИК. Виконується у шість позицій. Символізує Мріїн Театр Абсурду.

ДЄЛО НЕ В КАПЕЛЮСІ.

У Мрії чорний капелюх, а під ним - блядська руда перука. Капелюх - з ахуїтєльної лакової клійонки, яка стовбурчиться, а перука - з їбучої синтетики, яка вилазить ще сильніше, ніж справжнє волосся. Капелюх схожий фасоном на панамочку, а перука вдачею - на орангутанга.

Окулярів дві пари: рожеві на випадок сонця й зелені на випадок дощу. До Мрії підходять мусора й запитують «мокументи». Мрія пока зує їм три посвідчення: на одному вона схо жа на юного транссексуала, перепаленого пергідролем; на другому - на панкушку опіюшку з чорним на коротко стриженим во лоссям й брунатними синцями під очима; на третьому - на цивільну «домашню дєвачку» з русявим каре й амфетаміновим поглядом. «По киям, - думає Мрія, - я ж не на кордоні!» Один мусор напрягається у напрямку вивчення й співставлення між собою трьох шизонутих осіб на посвідченнях з четвертою шизонутою особою з плоті, крові й пива. Другий мусор штириться на предмет пошуку наркотиків у Мріїних речах.

Третій мусор париться стосовно шмону власне Мріїної особи з плоті, крові та пива. Останній не наважується наблизитись до Мрії й віщує з небезпечної відстані: «Што ето на вас такоє?»

- Шо? - запитує Мрія.

- Всьо, - рішучо стверджує той, описуючи ґумовим дубцем довкола Мрії еліпс, наче окреслює німб.

- Я, - відповідає Мрія.

- Глаза покажи! - безнадійно суворішає мент.

Мрія знімає зелені окуляри й втуплюється широко розчахненими очками в його жлобське рило. Він підозріло вдивляється у каламуть Мріїного «дзеркала душі» й виносить вирок:

«Гдє траву спрятала?» Мрії кортить сказати, що в дупі, але не хочеться пиздувати до мусарні замість попивати на Сходах пивце. Не така вже вона прихильниця содомії. Тому вона просто стенує плічками.

- Снімітє вот ето с голови.

- Що саме?

- Вот етот прєзєрватів.

- Вибачте, я не ношу на голові презервативів: ніяк потрібного розміру не надибаю. Кінг сайз.

Все закінчується тим, що у Мріїному капелюсі мусор трави не знаходить. Перший, явно так і не встановивши логічного зв’язку між чотирма особами й, напевно, покладаючись винятково на наявність печаток, підписів та назв організацій - мусора досі побоюються журналістів, повертає Мрії «мокументи» з неабияким ваганням, суп роводячи жест словами: «Вот ето у нас такая прєса! Піздєц!» Другий, зненацька осяяний слушною ідеєю, уважно розглядає сигарети в пачці, й, все ще не вірячи власним очам, ясний хуй, ні фіга там, окрім сигарет, не знаходить.

Третій з флегматичною роздратованістю однією рукою піддрочує автомат на боці, а іншою - ґумовий кийок. Трьом мусорам більше нічого не залишається, як розпрощатися з Мрією й потихеньку уябувати в пошуках необережних піанерів та дрібнокримінальної рибчинки.

- Уже уходітє?! - щиро розчаровується Мрія: шкода, вона так любить київських рагулів, а надто - у формі! «Не кажи, кума, сама люблю воєнних! Не так воєнних, як їх форму!»

Важкі ментівські кроки віддаляються, й дерев’яні сходинки завмирають. Мрія стягує з голови перуку, з тімені зісковзує й падає поруч, на щойно обшмонаний наплечник, пакет пиздатого афганського хешу. Корабликповні трюми.

*. НЕОРІҐАМІ. Скарб для Фройда. Виго товляється зі скалки бутелькового скельця й будьякого мотлоху. Символізує Мріїну Огиду до ДитиниВсерединіСебе й Неуникну Присут ність Паперу.

СЕКРЕТ.

Унітаз загарчав несила опиратися шклу, прозорий поршень потужно й невблаганно пішов очищувальним потоком холодної води тунелем. Вогка земля перемішана з дрібними камінчиками розсувається під теплою пучкою дитячого пальчика. Коло. Ще коло. Більше та ретельніше. Повільно. І так, щоб не зачепити боків «секретика».

За спиною верещать голоси двадцяти трьох чотирирічних дітлахів. Молода - кров з моло ком - вихователька, офіцерська дружина, про низливо керує грою у «струмочок».

За ніч поверхня шкла зсередини - як і зів’яла за ніч кульбабка на яскравій обгортці від цукерки, й фальшивоперлиста намистина, й білосніжна пір’їнка з грудей голуба - вкрилася дрібною пухнастою росою. Диво. Цей крихітний вбогий світ кавалківскалокуривківуламків речей, створений руками дитини та похований під землею, за ніч утворив з непотребу світ ніжний, довершений, немов комашине крильце під мікроскопом; химерний, неначе живі лишай ники, сапрофіти, що розквітли б за ніч на кістяку прадавньої риби чи на скам’янілій мушлі амоніта під скляною вітриною в зоологічному музеї…