Недовговічною була й «царська вольность» на той період національного відродження нашого краю, оскільки вже 24-го листопада 1906-го року виходять «Тимчасові правила про друк», що ними, нарешті, було приборкано стихійну хвилю позацензурної діяльности українських видань.

До того часу в Лубнах встигає вийти п’ять чисел часопису «Хлібороб» під редакцією В. Шемета. «Першою ластівкою українського шовінізму» назвав це видання майбутній міністр Центральної Ради І. Стешенко. Про зв’язок «Хлібороба» з підпільною Українською народною партією (УНП), яка, поставши 1902-го року, зокрема під проводом М. Міхновського, фактично керувала діяльністю часопису, згаданий І. Стешенко писав: «Ми стикаємося з виступом на відкриту арену українського шовінізму, що належить до того ж типу, який вже сформувався і яскраво висловив себе в брехливій газеті „Самостійна Україна“ (орган УНП. — І. Б.-Т.), котра видається в Галичині». Останнє число забороненого «Хлібороба» вийшло 16-го грудня 1905-го року. Первістком україномовної преси на східніх землях України вважали «Хлібороб» до сьогодні, не замислюючись над тим, що такі заяви розминаються з історичною правдою.

З історії нашого друкованого слова знати, що перше число «селянської часописі „Хлібороб“» з’явилося «явочним порядком» (коштом і заходами Лубенської української громади) 12-го грудня 1905-го року. Натомість «Слобожанщина», як «щоденна політична, економічна, літературна та громадська часопись», що її редактором-видавцем був М. Міхновський, вийшла друком 26-го березня 1906-го року, себто через три місяці після появи «Хлібороба». Тривалий час ця інформація замикала вуста усім дослідникам. Утім, з листування І. Липи вільно буде дізнатися про першість М. Міхновського у справі виходу «першої української газети».

На доказ того, що задовго до появи «Хлібороба» в Лубнах саме Харків мав стати за колиску українського друкованого слова, слугує лист Олександра Кандиби до Івана Липи від 13-го квітня 1904-го року, в якому письменник, знаний широкому загалові як Олександр Олесь, писав:

«Дорогий Іване Львовичу!

Звертаюсь до Вас з дуже неприємним проханням. Коли Ви маєте зайвих сто карбованців, то, будьте ласкаві, пришліть мені по адресі: Суми, Нове місто, Марії Івановні Кандибі (сестрі).

Надзвичайно ці гроші мені зараз потрібні, я буду Вам безкраю вдячний, що Ви мені допоможете в цьому. Виплачу Вам незабаром або всі зразу, або частинами, як схочете.

„Слобожанщина“ вийде тільки через два місяці. Купується друкарня і організовується українське видавництво.

Відповідайте, коли можете допомогти.

Ваш щирий О. Кандиба».

Борис Грінченко, згадуючи вихід «Хлібороба» 1905-го року, зазначав, що жадна київська друкарня «не згоджувалася випустити перший номер першої вкраїнської газети… І несподівано в маленьких Лубнах знайшлася друкарня, що глянула на сю справу інакше». Втім, як бачимо, виявився факт заснування такої друкарні в Харкові ще 1904-го року.

Хай там як, але згадана друкарня, що розташовувалася за адресою: Катеринославський пров., 8 (неподалік помешкання самого видавця-редактора по вул. Конторській, 21), проіснувала недовго. Адміністративні утиски на «ідеологічному ґрунті» щодо новоспеченого київського адвоката-правника дедалі більше перетворювалися на жорстоку реакцію проти активного діяча національного руху, автора «Самостійної України», що, крім того, підозрювався у заснуванні організації «Оборона України», чиїм завданням були революційні акти і яка стала ядром бойових клітин Української народної партії М. Міхновського. Нагадаємо, що на початку діяльности УНП її програмові документи друкувалися здебільшого за кордоном, в Галичині, і то із зазначенням вигаданого місця друкування — з огляду на поліційні заходи тодішньої влади.

Газета «Слобожанщина». 1906 рік

«Невесело тепер в Україні, — повідомляв „Рідний край“ у січні 1906-го року. — Здебільшого заведено скрізь „усиленную охрану“, а через те невільно людям збиратися й радитися про свої потреби. Багато людей сидить під арештом — інтеліґентів (освічених), селян і робітників. Та й ще арештовують щодня нових, газети припиняються, конфіскуються».

Отже, тривале існування в Харкові не судилося також «Слобожанщині» М. Міхновського, чий вихід друком 1904 р. не пішов далі підпільного випробування друкарні на дію організаційних чинників по друкуванню часопису. Справа з тим — з огляду на «технічні умови» — затяглася до 1906-го року.

Про те ж саме свідчить О. Кандиба в листі до І. Липи від 21-го січня 1906 p.: «Повернувшись з Волині, був у Харкові, бачився з Міхновським та іншими. Міркують видавати „Слобожанщину“ (кажуть, уже об’ява була), але в усіх їх так мало енергії, так мало віри ще в початку діла, що й не знаю — чи вийде що з їхніх думок. Дуже хотів би працювати в редакції, але це тільки мрія, далека від здійснення…

Бачив „Хлібороба“, „Громадську думку“, „Гідний край“, на жаль, ніде не співробітничаю».

Слід визнати, що особи, не наближені до громадських справ самого адвоката М. Міхновського (через риси його характеру), небагато знали про його вищезгадані дії. Тож не варто далеко шукати за істинними причинами «занепаду» суспільно-політичної активности М. Міхновського на цей період — у перетлумаченні О. Кандиби — адже від того нас застерігає маловідомий факт участи засновника УНП у виданні «Хлібороба» разом із братами Шеметами.

Відтак, повертаючись до листування О. Кандиби з І. Липою, зазначимо, що вже в березні 1906-го року перший з них повертався до справи видання «Слобожанщини», захоплено повідомляючи своєму старшому товаришеві:

«20 марця вийде наша „Слобожанщина“, в якій я приймаю незначну участь: буду вести огляди часописей українських і російських та бібліографію. Також іноді буду містити свої фейлетони і т. ін.

Все уже налагодилось, все готове, і тільки трішки бракує співробітників. Здебільшого — закордонні. Їх мова для загалу трішки або й дуже незрозуміла, але може буде й „виправляти“.

Може б, і Ви інколи що-небудь надіслали нам? Може б, і від нашої редакції запрохали б дописувачів, поки вони у Вас єсть».

З приводу подальшої творчої співпраці між О. Кандибою та І. Липою слід зауважити, що вперше ориґінальний віршований доробок майбутнього клясика української поезії Олександра Олеся (Кандиби) з’явився саме в альманахові «Багаття», що його видавав в Одесі 1905-го року І. Липа. Тож, запрошуючи свого адресата до співпраці в «Слобожанщині», О. Кандиба мав на це всі підстави, оскільки одеський діяч, виконуючи також свої професійні обов’язки (працював лікарем), знаходив час на громадську та літературну діяльність. Дописуючи до багатьох австро-угорських видань («Народ», «Правда», «Зоря», «Літературно-науковий вісник» та ін.), І. Липа згодом організовує видавництво ОЛС (Одеська літературна спілка), в якому підтримує українські починання. Саме у цьому видавництві ним був «відкритий» талановитий юнак Олексій Плющ.

Офіційно зразкове («нульове») число «щоденної політичної, економічної, літературної та громадської часописі» «Слобожанщина», що ним редакція знайомила суспільство з напрямом свого видання, вийшло друком 25-го березня 1906-го року. Загалом часопис М. Міхновського був присвячений «обороні економічних, політичних, та національних інтересів українського народу» і плянував із часом подавати «щоденний огляд культурного, політичного та соціяльного життя на Україні, в Росії та по всіх інших державах, дописи про різні події громадського життя та звістки про боротьбу широких селянських та робочих мас за краще майбутнє вільне життя». «Непорозуміння» з друкарнею змусили редакцію, яка розташовувалася по вул. Катеринославській, 43, випустити зразкове число дуже скороченим й упорядкованим не так повно, як хотів власник видання. Зазначалося також, що редакція та друкарня зроблять усе, «щоб якомога швидше розпочати видання регулярно». Наступне число часопису мусило вийти в Харкові 1-го квітня 1906-го року. Проте, як знати, справа далі єдиного зразкового числа не пішла, і «Слобожанщина» припинила існування того ж таки 25-го березня 1906-го року.