А скільки дисертацій написано на цю тему — «про перетікання слов’ян трьома шляхами». Як бачимо, О. А. Спіцин не забажав «родичатися» з «малоросами».

Однак що цікаво: і «смоленські кривичі» не мали абсолютно ніякого стосунку до мерянських курганів IX—X століть, тому що їхні кургани відрізнялися від курганів мері.

Ось що пише О. А. Спіцин в іншій своїй праці «До історії заселення Верхнього Поволжя росіянами»: «Найстаріші пам’ятки давнини в країні смоленських і полоцьких слов’ян — подовжені й довгі кургани із залишками спалення трупів. Перші можна відносити до IX ст., другі почасти до кінця IX, почасти до X ст. Ці найхарактерніші старожитності кривичів того часу дуже поширені в їхніх землях і геть-чисто відсутні в районі російських племен південних і східних» [78, с. 3—4].

Однак ні О. С. Уваров, ні його численні колеги серед багатьох тисяч розкопаних курганів не знайшли довгих або подовжених курганів. Винятково круглі й всі як один невисокі. Навіть сам О. А. Спіцин розумів анекдотичність ситуації, тому й зазначав:

«Майбутні дослідники Ростовсько-Володимирської області зроблять велику послугу науці, розшукавши тут безсумнівні сліди давніх кривицьких подовжених і довгих курганів. Найдоречніше шукати такі кургани біля Ростова і Переяславля» [5, с. 96].

Проте й вони не знайшли «біля Ростова і Переяславля» довгих або подовжених кривицьких курганів.

Познущались зі спіцинської теорії «подоби знахідок у Гніздово» і сучасні історики, як-от С. В. Думін і О. О. Турилов: «Особливу увагу дослідників привертали й привертають розкопки Гніздова (який був, цілком імовірно, попередником Смоленська), Темирівських і Михайлівських курганів під Ярославлем. Археологи виявили й характерні типи скандинавських поховань… із характерними предметами, у тому числі так званими “молоточками Тора” (амулетами, пов’язаними з культом скандинавського бога-громовержця), мечі, застібки-фібули…

Ці знахідки скандинавського інвентаря дали історикам достовірний матеріал, який було досить важко ігнорувати, хоча під тиском усе тієї ж великої теорії (слов’янофільства.—В.Б.) розкопки іноді згорталися, були спроби штучно знизити — шляхом складних маніпуляцій — «надмірно високий» відсоток варязьких поховань» [80, с. 18].

Серед тих, хто посилено займався «маніпуляціями» розкопок у Гніздово, був і наш «радянський археолог». Однак подальші дослідження археологів спростували й цю вигадку пана О. А. Спіцина.

Погортаймо «Володимирські кургани» далі: «В’ятичі, судячи з розкопок курганів у Калузькій і Тульській губерніях… стояли геть осторонь від колонізаційного руху в Суздаль…

Речей, характерних для радимицьких і сіверянських курганів XI ст… серед володимирських старожитностей не виявлено жодної, так що не може бути й мови про колонізацію Клязьми з цього боку.

Києво-Волинські кургани XI—XII ст. доволі бідні на речі і вже цим наочно відрізняються від володимирських того ж часу…

Кургани XI—XII ст. дреговицькі близькі до києво-волинських і таким чином, далекі від володимирських» [5, с. 168—169].

Жодне слов’янське плем’я (за О. А. Спіциним), крім смоленських кривичів, не брало участі з XI по XII століття у колонізації Ростовсько-Суздальської землі.

До речі, всі ці висновки стосуються і новгородських словенів, тому що: «…новгородці IX—X ст., задовольняючись своїм історичним центром, не мали колонізаційних інтересів ні на Волзі, ні в Суздальщині» [78, с. 4].

Те саме стосувалося новгородців і XI—XII століть. О. А. Спіцин так і заявив: «…новгородські словени зовсім не брали безпосередньої участі в заселенні Ростовсько-Суздальської області…» [78, с. 6].

Отже, залишилися лише «смоленські кривичі»! Тому О. А. Спіцин і далі проповідує свою ідею:

«Смоленські кривичі, які становили ядро російського населення Ростовської області, продовжували колонізувати її і в XI ст. На жаль, ми зовсім не маємо змоги встановити, наскільки насправді значний був рух населення у цей час з верхів’я Дніпра у заліські міста» [5, с. 169].

Ось нарешті й «радянський археолог» трохи пригальмував із «перетіканням смоленських кривичів» у «Ростовсько-Суздальську область». Незабаром побачимо, як він остаточно заплутається у своїх домислах.

У праці «Володимирські кургани» О. А. Спіцин подав ще одну очевидну вигадку, яка стосується досліджень О. С. Уварова:

«Наступні століття життя Володимирської області наразі приховані від очей археолога, тому що кургани далі XII ст. не ведуть» [5, с. 172].

Не будемо докладно аналізувати цю відверту вигадку. Скажемо лише, що кількість курганів другого періоду, які належать до XII—XVI століть, розкопаних уваровською експедицією у Ростовсько-Суздальській землі, становила кілька тисяч. За своєю подобою, методами поховань, знайденими речами тощо вони повністю відповідали розкопаним курганам першого періоду (VIII—XII століття). Ось тому й довелося О. А. Спіцину говорити про «відсутність курганів далі XII століття». Адже і йому необхідно було якось пояснювати єдині 700-літні мерянські цвинтарі та єдину 700-літню форму (і навіть орнамент) посуду. І багато чого іншого. А пояснень із цього приводу в нього не було.

«Радянський археолог» був особливо плідною людиною. Він написав десятки статей про різні археологічні пошуки. Хоча сам, як зазначала ВРЕ, «мало займався розкопками». Він просто вів «зачищення» археологічних досліджень, «уживав спроби складних маніпуляцій», як писали сучасні історики.

Розглянемо його інші праці, порівнявши їх із «Володимирськими курганами». У праці «До історії заселення Верхнього Поволжя росіянами» О. А. Спіцин, сам того не помічаючи, став суперечити своїй теорії «перетікання смоленських кривичів» у «Ростовсько-Суздальську область»:

«Облаштовувачі Суздальської землі, князі Юрій, Андрій і Всеволод, без сумніву, однаково радо приймали поселенців звідусіль… Здавалося б, можна чекати, що саме дніпровські кривичі повинні були становити основну масу переселенців сюди. Може, так і було насправді, але археологічний матеріал точних посилань на це поки що не дає» [78, с. 7].

Хоч якими витонченими прийомами користувався О. А. Спіцин, хоч які натяжки робив, на кшталт: «здавалося б», «можна чекати», «повинні були», «без сумніву», а «смоленських кривичів» як не було у Володимирській області, так і не з’явилося.

Однак у цій праці О. А. Спіцин наразі лише поставив під сумнів свою працю зі спростування робіт О. С. Уварова. А ось у «Розселенні давньоруських племен. За археологічними даними» він уже сам із себе познущався: «У питанні про тих же білорусів є один пункт, у якому філологічні й археологічні розвідки зійшлися, але привели до висновку, дивним чином протилежному істині. Ті й ті суголосно стверджують, що кривичі належать до північної групи давньоруських племен, тобто великоросів, тоді як усі ті місцевості, у яких археологічні розкопки виявили поширення кривицьких (полоцьких і смоленських) курганів у XI столітті, у цей час заселені не великоросами, а білорусами. У масове переселення племен ми не зважуємося вірити, а повне переродження одного племені в інше упродовж 6—7 століть, хоча б російського в російське, малоймовірно. Виходу із цієї дилеми ми не бачимо» [79, с. 39-40].

Спостерігаємо ще один анекдот російської історії. Тому що дилеми тут не було й немає. Є проста істина: від кривичів справді походять білоруси, а «великороси» мають зовсім інше коріння — фіно-татарське. І немає дилеми!

Не будемо вивчати подібні «наукові» праці інших російських істориків, які намагалися спростовувати й очорнювати видатні археологічні дослідження графа О. С. Уварова і його експедиції. Археологічні розкопки і висновки О. С. Уварова безцінні для світової науки. Вони завдали остаточного удару по московській історичній облуді «про слов’янське походження Московії».

У російській історичній науці є й інші джерела, які спростовують «перетікання смоленських кривичів» у так звану Ростовсько-Суздальську землю. Аналізуючи «Літописець Переяславля-Суздальського», Д. О. Корсаков зазначив: