Перша зустріч Єви Герт із телебаченням не була ані приємною, ані приголомшливою. Скоріше вона залишила по собі гіркий жовчний післясмак. Як у сварці, коли останнє слово лишилося не за тобою.

Єва тільки-но почала працювати асистентом піар-менеджера в одній алкогольній конторі. Робота була на відміну від відділу продажів, непильна. До того ж, у горілчан завжди передбачалися великі бюджети на маркетинг, піар та рекламу. Це автоматом означало, що будь-яка людина, хоч якимсь боком до цих бюджетів причетна, стає мішенню цілої армії рекламних агенцій. І не треба думати, що якщо внаслідок своєї посади ти не розпоряджаєшся мільйонами, а лише кількома десятками тисяч із цього пирога, то ти не будеш цікавити ці самі рекламні агенції. Навіть не треба сподіватися. На нашому ринку навіть ніякенькій тисячі доларів ніколи не дозволять пройти повз щільні обійми рекламно-піарного ринку.

Нью-бізнес-менеджери та клайєнт сервіс-директори злетяться до тебе наче мухи на бутерброд із ковбасою. Й солодко-медовими голосками почнуть наспівувати казочки, перевіряючи, чи ти часом не цілковита дурепа. Наприкінці розмови тебе запросять до ресторану або принаймні в цукерню (чималеньку типу Волконського), аби там у темному закуточку, пропахлому кавою та свіжою листковою здобою, зробити пропозицію, від якої не можна відмовитися. Тобто запропонують відкат.

Відкати — штука небезпечна, як перша крига. З одного боку процент відкату, вигодовування у ресторані, подарунки на дні народження та решту свят включено у ціну. Ultra all inclusive, так би мовити. З іншого боку, як тільки ти вступаєш у відкатно-відсоткові стосунки із підрядником, у тебе зникає моральне право їх дрючити у разі помилок, провалів та відвертих підстав, тож виправдовуйся перед власним керівництвом як хочеш. З третього боку (якщо такий є), з ким би ти і на яких умовах не домовилась, ображена решта розсурмить, що ти взяла відкат. Бо без відкатів ніхто не працює. Навіть супер-пупер чесні експати. Вони й їдуть-то сюди за відкатами.

Єва Герт у горілчаній промисловості була дівчинкою юною, недосвідченою та неймовірно наївною. Свій перший піарний бюджет вона віддала агенції, що припала їй до вподоби, просто так «па любві». А за три дні вперше отримала по голові від своєї солоденької, як медова горілка, керівнички.

Так Єва Герт вивчила свій перший піар-урок: мало того, що відкати беруть, так ними ще треба ділитися. Аби не забути, вона завела собі маленький нотатник, в якому почала записувати свої висновки та помилки, маючи надію їх не повторювати.

У понеділок Єва мала зняти три піар-сюжети для новин в одному із столичних супермаркетів. І хоча все було домовлено, проплачено, а сценарії узгоджено із юридичною службою каналу, знімальна група спізнювалась уже на півгодини. Зважаючи на те, що в сюжеті мали знімати коментарі кількох керівників компанії, а за організацію та тайм-менеджмент зйомки відповідала пані Герт, їй вже почали висловлювати своє незадоволення. Єва Герт була дівчиною фактурною, більшість претензій вона знімала посмішкою чи формуванням в очах дурнуватого погляду «а що, а я тут блондинка», хоча була справжнісінькою брюнеткою.

Єва знервовано набрала мобільний репортера, що мав робити сюжет. Та скинула дзвінок. За кілька невдалих спроб Єва набрала Назара Бельведера, співробітника комерційної служби каналу, який мав пустити в ефір піар-матеріал:

— Назаре, доброго дня. Вже пів на шосту, де ваша знімальна група?

— Ну, я не знаю… Я заявку передав у службу новин… Дзвоніть репортеру, я вам дав мобільний.

— Назаре, ви мій менеджер каналу. Я працюю з вами і не хочу телефонувати ще за десятком номерів, аби дізнатися, хто коли буде і хто за що відповідає. Для мене, як для клієнта, за все відповідаєте ви…

— Заспокойтеся. Вам шкідливо нервувати…

— Із чого це ви взяли, що мені шкідливо нервувати? Моїй нервовій системі шкідливо працювати із такими менеджерами, як ви, Назаре.

— Я ж кажу, я передав вашу заявку, далі не моя відповідальність…

— Я це вже чула. Переключіть мене на вашого керівника.

— Її зараз немає.

— Не хвилюйтесь, я потурбуюся зустрітися із нею особисто…

Єва злісно вимкнула мобільний, ледь не розтрощивши його об підлогу. Аж тут до місця зборів нарешті припливла знімальна група. Тоненька прозоренька дівчинка-репортер із виглядом ображеної снігової королеви без привітання кинула свою сумку і пальто Єві на руки:

— Де знімаємо синхрон? — мабуть, на телебаченні так вітаються.

— Ось сценарій… — зауважила Єва, поки досить спокійно і доброзичливо. — Хіба вам не передали?

— Я питаю, де знімаємо синхрон? — прозора не приховувала свого незадоволення.

— А що таке синхрон? — запитала Єва.

Репортерка презирливо подивилася з висоти своїх метра шістдесяти на модельну Єву згори вниз (цікаво, як це їй вдалося?). Ця пришелепувата не знає, що таке синхрон? Що вона тут робить?

Проте відповідати вона погребувала. Може, вважала негідним.

— Ви читали сценарій? — ще раз чемненько поцікавилася Єва. — Якщо ні, то ось вам роздруківки.

— Дєвушка, що ви мені даєте? Я журналіст, я нічого не буду робити за сценарієм. Хто цей маразм видумав?

Маразм писала сама Єва у парі зі своєю солоденькою керівничкою, яка стоїть неподалік. І, здається, зараз випише Єві чарівного «пенделя», за те, що вона досі не навчилася «строїти» підрядників.

До розмови миттєво підключився оператор, під стать репортерці, страшний, як хворий із важким харчовим отруєнням.

— Дєвушка, який сценарій? Ми знімаємо новини. Якщо хочете за сценарієм, то наймайте собі продакшн-студію і вперед. І сценартеся собі до усцяння.

— Ми узгодили ці сценарії із вашим комерційним відділом та юристами каналу. Тут усе ок з юридичної точки зору, просто зніміть і все.

— Мені по барабану, що сказали юристи каналу. — заявила репортерка. — І чхати я хотіла на комерційну службу. Мій керівник шеф-редактор новин.

— Може, й сам комерційний директор каналу вам по барабану? — уїдливо поцікавилася Єва. — То я йому передам.

— Дєвушка…

— Мене звуть Єва… А як ви собі уявляєте, що ви будете брати інтерв'ю у звичайних людей, що проходять повз? А якщо вони не пили нашу горілку? А якщо вона їм не сподобалася?

— То треба робити нормальну горілку, — резюмувала прозора, відкидаючи роздруківки на підлогу. — Які сценарії? Не треба робити із журналістів жінок за викликом.

— Знаєте, мене не піпчить, ким особисто ви себе почуваєте. Мені байдуже, що комерційна служба продає те, що не узгодила із редакцією новин. Знімайте за сценарієм. Усе проплачено. Сюжет шістдесят секунд, наріжте так, щоб і вам було добре, і нам близько до сценарію.

— Дєвушка, не треба мене вчити. Я п'ять років відовчилася, плюс маґістерка. Вам скільки років? Ви взагалі вищу освіту маєте?

— А ви як гадаєте?

— У вас ще мало досвіду… — констатувала репортерка.

— Ви розумієте, що наша Леся — це обличчя каналу, — знову встряг оператор. — У неї контракт, її обличчя не може асоціюватися із жодним продуктом. А ви в цьому ідіотському сценарії написали — обличчя журналіста на фоні стенду горілки.

— Дико перепрошую, ви свою Лесю бачили? Думаю, жодна торгова марка, окрім похмелятора, не хотіла, аби її бренд асоціювався із вашою Лесею. Це по-перше, а по-друге, були б розумними — зняли б все, як вам треба, змонтували так, щоб нам було приємно, і не псували настрій. Ви працюєте наче з гір спустилися за принципом «не подобається, вали під три чорти». А ви в сервіс-індустрії працюєте, вам треба посміхатись і кланятись, посміхатись і кланятись, як гейші, коли розливають саке.

— Костю, дзвони головному редактору новин, я на цьому виїзді працювати відмовляюся. Нехай знімають із продакшн-студією… Сценарії вони мені пишуть, пушкіни хрєнови… — прозора здулася із супермаркету, як дірява повітряна кулька.

Наступного дня Єва Герт влаштувала грандіозний, смачний та тотально нищівний скандал на каналі. З одного боку комерційна служба, генпродюсер каналу та власник капітально вздрючили та построїли редакцію новин, а з другого боку за асистентом піар-менеджера міцно закріпилася слава склочного, мстивого та злісного стерва. Сюжет звичайно переробили з іншою знімальною групою та навіть надіслали офіційне вибачення. Не те, щоб Єва полюбляла сваритися, просто питання про те, скільки років дівчинці та чи є в неї вища освіта, вивели її з рівноваги. Пристойних каналів було небагато, тому, коли Єва планувала зйомку інших піар-сюжетів, співробітники комерційних служб почали ставитися до неї із певною пересторогою. А чи не влаштує вона часом ще якого тотального шкандалю на весь медійний ринок? Так Єва вивчила другий піар-урок: навіть якщо ти стовідсотково права, у ТВ-каналу набагато більше можливостей розповісти світу про зворотне.