Після цього, як розповідав далі він, ніяка тебе горілка не бере. Навіть українська п'ятдесятшестиградусна.

Ховрашкевич у розмовах мав значно ширший діапазон, ніж Стратон Стратонович, починаючи від телепатії і кінчаючи вірусами та етрусками. Він говорив про все і водночас ні про що. Ховрашкевич ніколи не міг добратися до вершини своєї розповіді, скільки б його туди не підсаджували. Але, як усі старі парубки, він найбільше говорив про жінок. Це були найулюбленіші його теми. Про жінок він розповідав так млосно, як старі діви про собак і котів. Якщо Ховрашкевичу можна було вірити, то він знав стільки жінок, як бухгалтер Бубон на своєму віку чужих грошей і ревізорів. «Самореклама, — скаже згодом Сідалковський. — Міф про золоте руно».

Ковбик дивився на нього із заздрістю і думав, що кожний холостяк — справжнє пристанисько свободи, неприступна фортеця, де домінують рештки не скасованої жінками волі й незалежності. Але Ковбик не знав того, що старі парубки, які дають клятви ніколи не одружуватися, одружуються раптово і несподівано як для самих себе, так і для своїх ближніх, до того ж, як правило, на вдовах чи розведених. А ті й ті, як відомо, жіночки досвідчені, котрі що-що, а дорогу до загсу знають не гірше за тих, хто там працює, і тому свобода від старих парубків, як естафетна паличка, вмить переходить до молодших поколінь. Фортеці беруться не облогою, їх бере один-єдиний воїн-випадок. Беззастережна капітуляція настає блискавично…

Та цього ще з Ховрашкевичем не трапилося і не трапиться. Бо, поки він перебуває під охороною свого всесильного (принаймні так думає Ховрашкевич) повелителя — Стратона Стратоновича — і під впливом своєї «третьої теорії», йому нічого не загрожує. Навіть одруження.

Слава до Ховрашкевича, як до основоположника «третьої теорії», прийшла не відразу. До неї він ішов, як сам казав, «через терни і голки». Хоча в принципі автором теорії слід вважати Панчішку. Він фактично перший подав ідею про створення шапкоподібної тварини, але сказав це так, між іншим, не надаючи цьому наукового значення. Ховрашкевич, який часто підхоплював коридорні вислови, ухопився й цього разу за ідею Панчішки, довго й потаємно виношував її в собі, мріючи своїм нововідкриттям потрясти світ, а славою ні з ким не ділитися. Навіть зі Стратоном Стратоновичем.

«Третьою теорією» Ховрашкевича у «Фіндіпоші» були всі вражені. Особливо Панчішка. Він відчував у ній щось своє рідне і знайоме, але не хотів у цьому зізнаватися навіть сам собі.

Того ж дня фіндіпошівці, як це водиться у наукових колах, розбилися на два ворогуючих табори: оптимістів і скептиків. Оптимісти на чолі з Ховрашкевичем мали певність, що їм вдасться подолати несхрещуваність пар навіть при абсолютно віддаленій гібридизації, а скептики цей експеримент називали просто антинауковою витівкою і повністю погоджувалися (щоправда, в душі) з Арієм Федоровичем Нещадимом — з того нічого не вийде.

Ковбик стояв осторонь, зайнявши позиції адміністратора і нейтрального спостерігача. Позиції байдужості дотримувалися Карло Іванович Бубон та його молодший колега — касир «Фіндіпошу» Адам Баронецький, прозваний Кухликом.

Бубон своєї вершини, як казав він сам, уже досяг, а Адам про це ще не думав. Бажання у нього були скромніші, ніж гаманець у бідняка. Адам мріяв тільки одружитися, але його мрія поки що була казкою і офіційно ніде не зареєстрована.

Один Ховрашкевич потаємно виношував думку потрясти світ нововідкриттям, але славою ні з ким не ділитися. Навіть з Ньютоном. Чому з Ньютоном? Бо Ховрашкевич знаходив між ним і собою багато спільного. Скажімо, в Ньютона було три закони, у Ховрашкевича — три теорії. «Третя теорія» Ховрашкевича (якими були дві перші — ніхто не знав) прирівнювалася за своєю сміливістю й оригінальністю хіба що до теорії Дарвіна — людина походить від мавпи, а не навпаки. У «Фіндіпоші» в це вірили всі, за винятком Ховрашкевича, який теорію Дарвіна постійно ставив під удар і, хоч вважав себе його учнем (проте не сліпим послідовником), постійно погрожував колись серйозно взятися за його працю «Походження видів», щоб довести, що все це значно складніше, ніж Чарльзу Дарвіну здається.

Інколи в хвилини справжнього натхнення Ховрашкевич казав:

— То могло бути так… Я можу уявити, як Чарльз Дарвін до цього дійшов. Про це ще ніде не написано, але я здогадуюсь. Тут багато розуму не треба. То йому в усьому допомагала дружина. То вона, а не він, любила мавпочок. Можливо, людина й походить від мавпи, але я особисто в тому дуже сумніваюсь.

Принаймні Ховрашкевич, якщо в душі й вірив у цю теорію, то не хотів, аби так думали про нього. Хоча б через те, що в нього на лопатках, як і на грудях, росло чорне кучеряве волосся, яким він гордився, як доморощений ковбой техасами. Волосся він любив, але до Дарвіна ставився, м'яко кажучи, упереджено.

— Це ще раз говорить про те, що ви, Михалку, пішли від макаки-резуса, — допікав його Ковбик. — Бо тільки той, хто відірвався від свого, такою біологічною ненавистю свого ж і ненавидить.

— То ви мені пробачте, але ви вже говорите дурниці, — запалювався Ховрашкевич.

Стратон Стратонович йому пробачав усе, особливо в хвилини гарного настрою. Він задоволено реготав і з своїх власних дотепів, а Ховрашкевича заспокоював:

— Ну, гаразд: не від макаки-резуса, а від макаки-лапундера.

У відповідь Ховрашкевич тикав Ковбику, як ультиматум, вирізку із журналу і замовкав.

— Що ви мені оце тицяєте цю шпаргаленцію. Вона мені зараз ні до чого…

— Ні, ні. Ви таки прочитайте. Послухайте, що робиться з такими грудьми, як у мене. В Італії, — захищав свої груди, як честь мундира, Ховрашкевич, — в Італії, а точніше, в Римі такі груди — останній крик моди. У кого ж таких грудей нема, то фірма «Піно Джованні» робить уже нагрудні перуки. Бо таке волосся на грудях, то, я вам скажу, ознака справжніх чоловіків. Від краваток італійці відмовилися. Носять сорочки з розрізами. Як жіноче декольте.

— Знову про своє: кому чого не вистачає, — кидав Ковбик і масивно підводився. — Краще б займалися своєю «третьою теорією»…

Зі своєю «третьою теорією» Ховрашкевич носився по «Фіндіпошу», як зі своїм старим портфелем. «Третя теорія» Ховрашкевича звучала в його вухах, як п'ята симфонія, і нагадувала йому чомусь третій закон Ньютона. Але ця подібність була чисто цифрова. На цьому їхня спільність закінчувалася, бо відкриття в обох мали абсолютно оригінальний характер і навіть починалися від двох різних предметів: Ньютон відштовхнувся від яблука, Ховрашкевич — від голки.

Усі історичні відкриття, як відомо, супроводжуються вигуками, котрі згодом стають крилатими фразами чи словами і забезпечують їхнім творцям безсмертя. Щось кричав Колумб, коли несподівано побачив Америку. Галілей вигукнув інквізиторам: «А все ж вона крутиться!» «Еврика!» — зарепетував Архімед, вискочивши голим із ванни.

Вигукнув і Ховрашкевич, несподівано сівши на голку:

— Ух, гади! З цими гострими штучками час кінчати! — І, як кіт, підпалений дітьми-варварами, вискочив у коридор. Думки у нього працювали, ніби вентилятор: «Хто ж міг встромити?»

Невже старий Бубон — за те, що й досі не відзвітував за відрядження? А може, Панчішка? Той тихоня також може тонку штуку підсунути…

Ховрашкевич поспішав до курильні імені Тата Карла, як найчастіше називали фіндіпошівці Карла Івановича. Тут усі стояли мовчки і так зосереджено смалили, що, здавалося, навіть не помітили, як увірвався, наче розпечений струмінь повітря, Ховрашкевич. «Хто з них?» — зміряв їх Ховрашкевич поглядом досвідченого детектива. Вгадати було так само важко, як довгий час знайти закон всесвітнього тяжіння.

— Голка, — Ховрашкевич відступив крок назад і, показавши голку, став у позу фотографа-професіонала, що збирався зробити груповий знімок. Обличчя в усіх були такі ж непорушні, як і сімейні фотографії.

— Голка, — повторив Ховрашкевич.

— А що ви цим хочете сказати, дорогенький? — нахилив набік голову Нещадим.

«Голка», — хотів було промовити втретє Ховрашкевич, але, відчувши глупоту своєї настирливості, сказав: