Ішвар. Чи спалить, Кайлаше?

Кайлаш. Дуже ймовірно.

Ішвар. Чи не краще додати до сонця полум'я нашого гніву, Кайлаше... Га?

Кайлаш. Гніву?

Ішвар. Так, любий... Бо сонце не спалить оцих голябарів. (Показує на житниці). Бо сонце не спалить золотих рупій у сталевій касі, а гнів наш, Кайлаше, полум'я гніву інколи палить дужче за сонце...

Кайлаш. Нізащо... Не треба, Ішваре, навіть думати про це... Інакше погубимо справу...

Дідок. Чи правильно я зрозумів тебе, шановний...

Кайлаш. Я слухаю нашого гостя...

Дідок. Чи правдиво я зрозумів, що він (показує на Ішвара) хоче підбити тебе і всіх на страйк?

Ішвар. Ми вже страйкуємо.

Дідок. Страйкуєте?.. І ти думаєш, це змінить закон життя?..

Ішвар. Хто ти такий?.. Хто тебе прислав до нас?..

Кайлаш. Ш-ш-ш... Обережніш, Ішваре. Він же наш гість.

Дідок. Я сам прийшов... Я не ворог вам і нікому не ворог. Я тільки хотів нагадати про мудрість...

Кайлаш. Про яку це мудрість?

Дідок. Вона одна на світі, мій сину. Це мудрість смиренного серця. Як дощова вода тече згори вниз, так і вода мудрості тече од смиренного серця...

Кайлаш. І стає болотом...

Дідок. Не перебивай мене на слові, шановний...

Кайлаш. Я слухаю старого...

Дідок. Так-от... Запитання мудрості: якщо писаря замкнено в тюрму, то скажи мені: коли вийде строк і його випустять, чи стане він витрачати весь час на те, щоб танцювать і радіти з приводу свого визволення, чи знову стане писати, як писав?

Кайлаш. Це ж до чого?

Дідок. А до того, що отак і ви, визволившись із неволі хазяйської, скажіть, чи будете веселитися весь час, чи знову станете до роботи як наймити?.. (Спитав і одійшов).

Ішвар. Отак і там буде, на півночі, у далекій великій країні... Приходили до робітників їхні браміни і казали, ну, точнісінько так казали: «Визволившись із неволі, чи будете веселитися весь час, чи знову станете до роботи як наймити?..» І не знали робітники, що відповісти мудрим брамінам... (Після паузи). Та прийшов Ленін...

Голоси. О, Ленін...

– Знаємо, Ленін...

– Чули ми, Ленін...

Ішвар. І сказав робітникам: «Визволившись з тюрми, ви не будете, звичайно, танцювати все життя, ви станете знов до роботи, але ви вже не будете горювати і плакати...»

Голоси. Мудро сказав Ленін...

– Добре сказав Ленін... (Співають).

Як схилиться над водою повний ущерть,

Наше буде життя – англійців смерть.

Топитимем їх коло хат у каналах,

У прокляті горла застромим орало,

Зітнемо голови і кинем у клоаки,

Одрубаємо руки — і з'їдять їх собаки.

Ішвар (під час пісні). І робітники там прогнали брамінів та радж... І плантаторів прогнали... І знай, старий, що вони змінили закони життя, що скоро у них дощова вода потече знизу нагору...

Баркер (зачувши слова пісні). Го-го... Ви чуєте, містер Скотт? Ви чуєте? Вони зітнуть нам голови, ви чуєте? Поганий індус збирається обрізати нам руки. (Підходить ближче. За ним офіцер. Пісня уривається). Ви чуєте? Нам роти замажуть калом... Калом – ви чуєте?.. Поганий індус збирається замазати рота благородному англійцеві ка-лом... Проте не бійтеся, містер Скотт, це просто хор індійських жаб.... Хіба не бачите: у них жабині горлянки і животи?.. Ось... ось... ось... Покажи горлянку! Не хочеш? (Дратує наймитів, тикаючи стеком у кожного. Помітивши, що Ішвар від дотику спалахнув гнівом). Може, удариш мене?

Кайлаш (застережливо). Ішваре!

Баркер. А-а, не хочеш? Цебто — не можеш... Ватажок не велить... (Помітивши дідка). Ти вже тут? Молодець... Містер Скотт, він уже тут...

Офіцер (теж помітивши дідка). А-а-а... прекрасно, прекрасно...

Баркер. І ви думаєте, містер Скотт, що вони справді можуть перетворити хоч одне слово з пісні на діло?.. Нічого подібного... Вони нікчемні страхополохи... Знов кажу – жаби. Го-го! Ану, в болото, ану!..

Лист... є лист. (Читає). Містер Скотт, прошу вашої уваги. (Читає голосно). «До падлюки Баркера від комітету паліїв...»

Офіцер. О!?

Баркер. «Коли ти, англійська падлюко, протягом трьох днів не задовольниш наших вимог, перше: щоб права індуса на нашій землі були не тільки рівні, ба навіть більші за права англійця...» Ви розумієте, містер Скотт?

Офіцер. О-о!

Баркер. «Друге: щоб було скасовано кару бамбуками для всіх індусів-наймитів і встановлено на три місяці для англійців; третє: щоб нам платили за роботу стільки, скільки ми захочемо. Коли протягом трьох днів цих вимог не буде задоволено, всі твої плантації, голябарі, майно, будинки підуть з димом. Комітет паліїв на плантації Баркера, 27 липня». А сьогодні перше серпня, містер Скотт, і треба сподіватись, що злодії...

Кайлаш. Такого комітету у нас нема, бабу Баркер. Таких вимог ніхто з нас не писав і не напише. Наші вимоги всім відомі: щоб права індусів були нарівні з правами англійців, щоб скасовано було кару бамбуками... щоб заробіток був справедливий, а не такий...

Баркер. Ось лист вашого комітету, собаки...

Кайлаш. Це не наш лист. Це провокація...

Баркер. Ну! (Цілиться з револьвера).

Служка. Бабу Баркер! Дим! Огонь! Великий огонь! горить голябарі... Рис горить.

Баркер. Підпалили! Містер Скотт, мерщій до телефону! Викликайте військо!

Тараоре. Запевняю білого пана: поміж нас немає паліїв...

Баркер. Го-го... Подивимось тепер на страйкарів! Правимо... через мушку... (Виймає револьвер, цілиться в негра).

Голоси. Тікаймо! Нас тепер переб'ють!

— Стійте! Ми не порушили закону...

— Ми не палії! Ми не винні!

Тараоре. Я ще раз кажу. Огонь не з наших рук у житниці білого пана...

Баркер. Я не хочу з тобою говорити, чорний собако! Геть з дороги! (Зводить револьвера).

Самбо. Не треба палити огнем, білий пане.

Голоси. Геть!

Тараоре. Самбо, не руш білого... Самбо!

Самбо. Тепер він нікого не вб'є, Тараоре. Я його не вб'ю, і ти його не вб'єш. (Кидає геть револьвера).