А тут саме він увійшов у хату. Зняв шапку, привітався, а сам гордий та похмурий.

- Змерз! - каже.

Як схопиться Парася!.. Дмухає на огонь, і кожух його струшує, і в’ється, як горлиця, коло його.

А він - такий хороший, я й не бачила його, здається, таким, - простяг, гріє руки над полум’ям червоним. А як Парася навернеться на його очі горді та смутні, одвертає од неї очі...

Хотіла я щось порадити, сказати, та не сказала нічого, - пішла собі додому.

І скільки вже я раз хотіла до них піти, та як згадаю - не піду. Як згадаю, що стояв він гордий та спокійний такий, матінко!.. Ні, не піду! Вже не поможе.