Голуби ж і горобці полетіли в гнізда свої, — ті в голубники свої, а горобці під остріхи, — і тоді загорялися голубники, а од них хижі і стодоли[128]. І не було двора, де б не горіло, і не можна було гасити, бо всі двори загорілися. І побігли люди з города, і повеліла Ольга воям своїм хватати їх.

А як узяла вона город, то спалила його. І старійшин же города спалила, а інших людей — тих побила, а других оддала в рабство мужам своїм, а решту їх зоставила платити данину.

І наклала вона на них данину тяжку, і дві частини [її] ішли[129]Києву, а третя — Вишгороду, до Ольги, бо Вишгород був Ольжиним городом.

І пішла Ольга по Деревлянській землі з сином своїм і з дружиною своєю, встановлюючи устави і уроки[130]. І [донині] є становища її і ловища її.

І прийшла вона в город свій Київ із сином своїм Святославом. І, пробувши один рік,

У РІК 6455 [947], пішла Ольга до Новгорода. І встановила вона по [ріці] Мсті погости[131] і данину, і по [ріці] Лузі погости, і данину, і оброки[132]. І ловища її є по всій землі, і знаки[133] [її], і місця[134], і погости, і сани її стоять у Пскові й до сьогодні. І по Дніпру [є] перевісища [її], і по Десні, і єсть село її Ольжичі й до сьогодні.

^{Ольга зі Святославом. Мал. XIII (XV) ст.}

Установивши порядок, повернулася вона до сина свого в Київ і перебувала [тут] із ним у любові.

У РІК 6456[948].

У РІК 6457[949].

У РІК 6458 [950].

У РІК 6459[951].

У РІК 6460[952].

У РІК 6461 [953].

У РІК 6462 [954].

У РІК 6463 [955]. Вирушила Ольга в Греки і прибула до Цесарограда[135]. А був тоді цесарем Костянтин, син Леонтів. І, побачивши її, гарну з лиця і вельми тямущу, здивувався цесар розумові її і розмовляв з нею, сказавши їй: «Достойна ти єси цесарствувати в городі сьому з нами». Вона ж, зрозумівши [його річ], мовила до цесаря: «Я поганинка єсмь. А якщо ти хочеш мене охрестити, то охрести мене сам. Якщо ні — то я не охрещуся». І охрестив її цесар з патріархом [Полієвктом].

^{Ольга у Цесарограді (Константинополі). Мал. XIII (XV) ст.}

Просвітившись же, радувалась вона душею і тілом. І поучив її патріарх про віру [християнську], і мовив їй: «Благословенна ти єси в руських князях, бо возлюбила ти світло, а тьму облишиш Благословлятимуть тебе сини руськії навіть в останньому покоління нащадків твоїх». І дав він їй заповіді про церковний устав, і про молитву, і про піст, і про милостиню, і про додержання тіла в чисто А вона, схиливши голову, стояла, слухаючи поучения, вбирала [його], як губка, і, поклонившись патріархові, говорила: «Молитвами твоїми, владико, хай убережена буду я од сіті вражої». І було наречено її в хрещенні ім'ям Олена, як ото й колишню цесарицю, матір великого Костянтина. І благословив її патріарх, і відпустив її.

^{Перевіс.}

А по схрещенні призвав її цесар і сказав їй: «Я хочу взяти тебе за жону». Вона тоді мовила: «Як ти мене хочеш узяти, коли охрестив мене сам і назвав мене дочкою? Адже в християнах нема такого закону — ти ж сам знаєш». І сказав цесар: «Перехитри ти мене єси[136], Ольго». І дав він їй дари многі — золото, і серебро і паволоки, і начиння різного, і відпустив її, назвавши її дочко своєю.

^Серпи.

Вона ж, збираючись додому, прийшла до патріарха, благословення просячи для роду [свого], і сказала йому: «Люди мої погани і син мій, — хай би уберіг мене бог од усякого зла». І мовив патріарх: «Чадо вірнеє! Ти в Христа охрестилася єси і в Христа втілилася. І Христос убереже тебе, як ото уберіг Єноха в найдавніші покоління, потім Ноя в ковчезі, Авраама од Авімелеха, Лота од содомлян, Мойсея од фараона, Давида од Саула, трьох отроків[137]од [смерті в] печі, Даниїла од звірів, — так і тебе він ізбавить од врага і сітей його»[138]. І благословив її патріарх, і пішла вона з миром у землю свою, і прибула до Києва.

Се ж [усе] сталося [так], як при Соломоні: прийшла цариця ефіопська, хотячи почути мудрість Соломонову, [і] велику мудрість побачила[139], і свідчення [її]. Отак і ся блаженна Ольга шукала істинної мудрості божої. Але та, [цариця ефіопська], — людської, а ся — божої. «Бо ті, що шукають премудрості, — знайдуть [її]»[140]. «Премудрість на розпуттях волає, і на дорогах сміливо [голос] підносить, і на краях стін із заборолами проповідує, і в воротах городських одважно говорить: «Скільки ж літ ви, невігласи, [будете] і держатися неправди?»[141] А ся ж блаженна Ольга з малих літ шукала мудрості, яка є лучче від усього на світі сьому, і знайшла вона перло многоцінне, що ним є Христос. Сказав бо Соломон: «Бажання благовірних насолоджує душу [їх]»[142], і «прихили серце своє до розуму»[143], бо «тих, що люблять мене, [премудрість], — я люблю, і ті, що шукають мене, — знайдуть мене[144]». Бо господь сказав: «Того, хто приходить до мене, — я не вижену геть»[145].

Ся ж Ольга прибула до Києва, як ото ми сказали, і прислав до неї цесар грецький [послів], мовлячи: «Многим одарив я тебе, і ти говорила мені: «Коли я повернуся в Русь, [то] многі дари пошлю тобі: челядь, і віск, і хутро, і воїв багато на поміч». Ольга ж, відповідавши [цесареві], сказала послам: «Якщо ти, отож, так само постоїш у мене в Почайні[146], як і я в Суду, — то тоді я тобі дам». І відпустила вона послів, це сказавши.

^{Кістяна пластинка з княжим знаком Святослава Ігоревича. Біла Вежа. X ст.}

Жила ж Ольга [разом] із сином своїм Святославом, і повчала його мати охреститися, та не зважав він на це, ні до вух не брав. А якщо хто хотів [своєю] волею охреститися — [Святослав і його дружина] не боронили, але глумилися з того. «Адже для невіруючих віра християнська юродство єсть»[147]; «не знали бо [її], ані розуміли ті, які ходять у тьмі, і не відали вони слави господньої»[148], «бо одебеліли серця їх, і ушима ж важко вони слухали, [а] очима [не хотіли] видіти»[149]. Сказав бо Соломон: «Діла нечестивих далекі від розуму»[150], «хоча я, [премудрість], кликала вас, та ви не послухали, і простерла я слова [мої], а ви не розуміли, і одкидали ви мої поради, а моїх же докорів не слухали», «зненавиділи бо ви премудрість і страху господнього не прийняли, не хотіли ви слухати порад моїх і зневажали мої викриття»[151].