Стосовно Дмитра Вишневецького і Пясецького доля була не більш милосердною, аніж до їхніх супутників. На князя і його бойового товариша очікувала подорож до Стамбула, де на обох, а особливо на «Дмитрашку», нетерпляче чекали султанські кати.

Ось і пройшли перед нами уривчасті фрагменти життя князя Дмитра Вишневецького. Життя, до останку покладеного на олтар служіння батьківщині й боротьбі з мусульманською експансією, котра загрожувала самому існуванню української культури в тому вигляді, в якому ми маємо її зараз. Як бачимо, усього тринадцять років, а саме з 1550 по 1563, діяв князь Вишневецький на теренах України й Московської держави. Але навіть цих тринадцяти років виявилось достатньо, аби слава про славетного лицаря пережила віки. А нам час переходити до найбільш сумної частини оповіді, до страти князя у стамбульській Галаті, після якої він і перетнув межі реальної історичної особистості, набув рис легендарного народного героя, козака Байди.

Тепер про обставини смерті Дмитра Вишневецького. Як нам відомо із згадуваних вище султанських «Реєстрів кривд», «подарунка» Томша з нетерпінням очікували в султанському палаці Топкапи, стомившись від постійних небезпек, яким князь від 1558 року піддавав землі, що належали Османській імперії. Тож навряд чи варто дивуватись, що одразу по прибутті до Стамбула Дмитрові Вишневецькому і його товаришу було винесено смертний вирок, який за кілька днів турки справно виконали. Мартин Бєльський описує страту так: «Вишневецький і Пясецький були скинуті з башти на гаки, вмуровані в стіну біля морської затоки по дорозі з Константинополя в Галату. Пясецький помер негайно, а Вишневецький, зачепившись ребром за гак, жив у такому положенні три дні, поки турки не вбили його з луків за те, що лаяв їхню віру». Якщо вдуматись, за цими скупими словами стоїть страта настільки жахлива, що схожих на неї було небагато застосовано навіть до найстрашніших злочинців усіх часів і народів. Довгих три доби помирав князь Вишневецький, змушений терпіти надлюдські муки. Спробуємо розібратись, за допомогою якої ж саме кари було страчено славетного козацького гетьмана.

Минулі століття славились надзвичайно різноманітними видами тортур, за допомогою яких людям «допомагали» переселитися до кращого світу. Десятки, якщо не сотні страт, від опису яких кров холоне у жилах, винайшли майстри катувань у різних куточках світу. Від античних часів історія пам'ятає багатьох збоченців, котрі вважали за честь не лише убити людину, а й завдати їй страждань у останні часи життя. Це римські імператори Калігула і Нерон, великий інквізитор, іспанець Томас Торквемада, московський цар Іван Грозний і багато інших. Одним з найвідоміших бузувірів, котрі жили у XV столітті, був господар Волощини Влад Цепеш на прізвисько Дракула, котрого в народі прозвали «той що саджає на палю». Згідно з німецьким документом, що побачив світ у 1463 році, Влад Дракула як правитель вирізнявся надзвичайною жорстокістю. Відомий випадок, коли Цепеш скликав до себе близько п'ятисот своїх бояр і запитав їх, скільки правителів пам'ятає кожен з них. Виявилося, що навіть наймолодший з бояр пам'ятає княжіння не менш, як семи господарів. Відповіддю Цепеша на таку «нахабність» була спроба покласти край несправедливому, на його думку, порядку — всі бояри були посаджені на палю і укопані довкола покоїв Цепеша в його столиці Тирговіште. Сучасники повідомляли, що особливе задоволення господар Влад Депеш Дракула відчував, коли під час страти сидів за бенкетним столом, спостерігаючи за муками приречених. Не поодинокими були випадки страти на палі й у східній Європі. Поляки часто застосовували таку кару до козаків, і навпаки — козаки до поляків. Специфіка страти на палі така, що у людини, яку нахромлювали на її загострений кінець, розривались нутрощі, але інколи вона могла прожити ще кілька годин. Страта на палі була страшнішою за колесування, під час якого страчуваному почергово переламували кістки, й за четвертування, коли живому ще мученику відрубували кінцівки. Страшнішою навіть за відому страту шляхом розп'яття на хресті, яку полюбляли римляни. Але смерть, яка очікувала на Дмитра Вишневецького, перевершила жорстокістю усі, які описувались щойно.

Як відомо, Галата є північним передмістям Стамбула. Відділяє Галату від міста протока Золотий Ріг. За тих часів, коли до Стамбула привезли полоненого Дмитра Вишневецького, Галата була відомою тим, що від її берегів до берегів Стамбула через пролив було натягнуто велетенські ланцюги, які у разі необхідності перекривали морський шлях у Стамбул. Крім того, знають Галату по залишкам середньовічних веж на її березі. У XVI столітті ці вежі були частиною оборонного комплексу столиці Османської імперії, а також частим місцем страти приречених на смерть. Саме сюди привезли хворого Дмитра Вишневецького і його супутника пана Пясецького. Про це маємо згадку французького посла у Стамбулі, який 15 жовтня 1563 року писав: «Сьогодні або завтра вранці привезуть сюди Дмитрашка з його товаришами». Посол не помилився — скоро князя Вишневецького й справді привезли для страти. Згідно з деякими даними, Вишневецького і Пясецького просто скинули з вежі на вмуровані знизу гаки, на яких вони й зависли. Друга версія описує більш складний механізм страти. На думку деяких дослідників, на місці покарання князя була побудована особлива двоярусна шибениця. За допомогою блока, прилаштованого до верхньої частини шибениці, нещасних спочатку підняли на мотузці на значну висоту, після чого, відпустивши мотузку, змусили упасти на спеціальні, схожі на вила гаки, закріплені на нижній частині шибениці. Першим через це пройшов Пясецький. Він, згідно записам хроніки Мартина Бєльського, «падаючи, зачепився ребром за гак, залився кров'ю і швидко помер, тому що повернувся головою вниз». Скоріш за все, Бєльський має на увазі те, що Пясецький отримав при падінні на гак травму голови, котра не дозволила йому довго страждати й він швидко помер. Не так поталанило князю Вишневецькому. Він, падаючи, теж зачепився за гак, але, очевидно, загострене залізо не завдало князю травм, несумісних з життям. Далі починалося справжнє пекло.

Звичайно, це лише романтична пісня наділяє Байду такою незламною волею й фізичним здоров'ям, що він, висячи на гаку три дні, був здатен розстріляти з лука султанську сім'ю. Насправді все було значно страшніше й прозаїчніше. Турки, які спостерігали за муками Дмитра Вишневецького, не поспішали добити його, а сама смерть, справжня спасителька у такій ситуації, не приходила. Муки князя, мабуть, перевершили муки Ісуса Христа, котрого, як відомо, за вказівкою Понтія Пілата закололи списом через кілька годин висіння на хресті. І тоді князь, розуміючи, що іншого виходу у нього не залишилось, почав провокувати турецьких сановників, які у великій кількості зійшлись подивитись на страту «Дмитрашки». І треба зазначити, що Вишневецький винайшов найбільш ефективний метод для цього — він почав лаяти мусульманську віру й самого Магомета.

Навіть у наш час ми ставали свідками подій, коли мусульмани надзвичайно обурювались до образ деяких недалекоглядних художників і публіцистів, котрі дозволили собі некоректні висловлювання з приводу канонів ісламу або шаржовані зображення його святих. Таким людям радикальні ісламісти навіть виносили заочні смертні вироки й потім дуже довго переслідували їх. На цьому тлі можемо зрозуміти, чим обернулося глузування над ісламом Дмитра Вишневецького. Адже він знаходився у самому серці тогочасного ісламського світу, на очах сотень наймогутніших людей Османської імперії. Переповнені обуренням слуги султана дали наказ розстріляти Вишневецького з луків. Так закінчилось життя першого козацького гетьмана України й палкого борця проти Османської імперії й Кримського ханства.