Все це примусило благородне серце Германа впасти у глибоку кількамісячну депресію, по виході із якої він запропонував мені розірвати наші стосунки, піти від нього назавжди і повернутися назад в Україну, де в мене якщо і не буде роботи, то принаймні буде під ногами рідна, а не чужа земля і де я ще, можливо, зможу знайти собі чоловіка, здатного піклуватися про мене краще. Я спробувала заперечити, але переконати Германа мені не вдалося.

Так моє життя знову повернулося до “пристрастей по-українськи”, але детальніше про це я напишу якось іншим разом.

Епілог остаточний

Отже, якщо Ви досі пам“ятаєте, то вся ця історія починалася із сумніву. Сумніву у тому, чи справді порядна галицька панночка до 25 років обов“язково повинна здобути хоча би мінімальну кількість практичного досвіду у накручуванні бігудів, відмиванні баняків, підлоги і пранні пелюшок. У тому, чи може вона вважати себе нещасливою, більше того, приреченою на потенційне нещастя, якщо це їй не вдалося. Далі сумніви мої поширилися на те, чи відбувається щось подібне із панночками іншої національності, з метою з“ясування чого я скористалася текстами поетів та поеток різних народів. А ще далі я почала дошукуватися до глибинних причин всіх цих явищ та закономірностей. Першим, що мені, як філологу, вдалося виявити, були непорозуміння у слововжитку і часте переплутування “кохання” із “пристрастю” із часто фатальними супровідними явищами.

Наступним було непорозуміння щодо специфіки жіночих пристрастей взагалі і права кожної окремо взятої жінки зокрема у світлі теорії шанованого пана Вайнінгера.

Висновки, до яких мені вдалося дійти, були більше ніж сумними, хоча я і не виключаю, що спричинено це моїм жіночим світосприйняттям і

способом мислення, як відомо, традиційно обмеженим.

Тому перш ніж прийти до остаточного висновку про те, що причина мого нещасливого особистого життя полягає не у моїй конкретній жіночій недосконалості, а у неможливості щастя як такого, принаймні для жінки, я вирішила провести ще один, цього разу останній експеримент. І порівняти особливості біографії і в першу чергу особистого життя моїх улюблених письменників і письменниць.

До такого експерименту мене не в останню чергу спонукало припущення, що, можливо, мої особисті невдачі пов“язані не так з моєю власною недосконалістю, як із тим, що мені не пощастило у виборі партнерів. Адже, як відомо кожному, хто має хоча б віддалене знайомство із класичною літературою, основою для справжнього і тривалого почуття є в першу чергу спорідненість душ. А хто ще зміг би збагнути мою примхливу поетичну натуру, як не людина подібного ж складу. Не маючи нагоди перевірити це припущення на комусь із живих письменників, я вирішила уявити себе коханою котрогось із класиків. Можливо, це поверне мені віру в те, що справжня пристрасть, як і справжнє кохання, таки існує, а мені просто не пощастило і, можливо, ще пощастить.

Розмірковуючи таким чином, я відразу ж заварила собі міцної кави, і не відкладаючи задуманого в довгий ящик, присвятила ніч вивченню біографії Франца Кафки. Загадкова постать цього чоловіка давно приваблювала мене тим, що його неможливо уявити собі старим, зморщеним і потворним. На всіх без винятку фотографіях і портретах обличчя цього чоловіка вражає юнацькою свіжістю, аристократичною тонкістю рис, чимось майже потойбічним у своїй неймовірній зосередженості і самозаглибленні. Ідеальний образ для ідеального кохання. Читаючи біографію цього чоловіка, я акуратно виписувала у спеціальний зошит все, що стосувалося його особистого життя. Під ранок мої записи виглядали приблизно так:

“Коїтус як кара за щастя бути разом. Жити по можливості аскетично, аскетичніше, ніж холостяк, — це єдинна можливість для мене витримувати шлюб. Але для неї? Страх перед з`єднанням, злиттям. Після цього я ніколи більше не зможу бути один”, – Франц Кафка.

“Отримавши згоду Феліци на шлюб, він відразу ж ретельно в черговий раз описує їй свої недоліки і намагається уникати зустрічей із нею.

Проста думка про весільну подорож йому здається жахливою, спроба взяти жінку за талію – справою нездійсненною. До зустрічі з Міленою – він переживає ідеальну на його погляд любовну пригоду із швейцаркою, протягом 10 днів, проведених у санаторії. Дівчина займала кімнату над ним, і вони спілкувалися за допомогою імпровізованого коду, стукаючи в стелю, або ж Кафка ловив стрічку, яку дівчина опускала зі свого вікна. Він годинами просиджував так, спершись об виступ із свого вікна. Він їздив з нею кататися на човні, споглядаючи її посмішку. Ці дитячі забави, ці стосунки, до яких секс не мав ніякого відношення, ця любов із майбутнього – усе це було саме тим, чого Кафка потребував. Ця, і ще одна, подібна любовна пригода, стали єдиними реальними переживаннями, які трапилися з Кафкою до 37-річного віку”, — з біографії Франца Кафки.

“Я розбився об самого себе”, — Франц Кафка, підсумовуючи свої стосунки з жінками.

“Я можу кохати лише те, що зможу поставити так високо над собою, що воно стане для мене недоступним”, — Франц Кафка, остаточно підсусовуючи свої стосунки із жінками.

Перш ніж перейти до якихось висновків, я, згідно попереднього наміру, не менш уважно прочитала біографію Фрідріха Ніцше, людини, ідеї якої перевернули світову філософську думку, якими захоплювалися і продовжують захоплюватися безліч європейських інтелектуалів, які пропагують філософію надлюдини. Можливо, саме тут мені вдасться знайти омріяний ідеал?

Але з біографії Ніцше я виписала у свій зошит лише одну цитату:

“Одружитися, ніколи, мені неминуче доведеться почати брехати”, — Фрідріх Ніцше.

“Я зовсім сіра, стара, зужита і вичерпана до решти. Мені скоро 31 і моя юність минула як сон, і я дала їй проминути даремно”, Шарлотта Бронте.

На цьому обривалися мої записи у зошиті, який я назвала “Пристрасті класиків”. Продовжувати дослідження у обраному напрямку мені розхотілося, як розхотілося і спробувати себе у ролі коханої котрогось із класиків.

Безумовно, такий вибірковий підхід зовсім не може бути об“єктивним, і безумовно, існують письменники, про життя яких я нічого не знаю, але все у них склалося щасливо. Але як я не намагалася переконати себе в цьому, думалося мені чомусь або про прогулянки повз будинок, де у Баден-Бадені жив Іван Тургенєв, так і не дочекавшись взаємності від обожнюваної ним Поліни Віардо, хоча протягом всього свого життя супроводжував її всюди і намагався жити у сусідньому будинку із тим, який винаймали вони з чоловіком. То про Оноре де Бальзака, який багато років прочекав на смерть чоловіка своєї коханої, польської аристократки Евеліни Ганської, і пережив цього чоловіка всього на кілька років. То про Емілі Дікінсон, яка взагалі не наважилася винести своє кохання за межі стін власної домівки. Тому провела все життя, не виходячи із добровільної ізоляції. А вірші її були знайдені вже аж після смерті.

Останнім, про що я подумала з приводу теми, яка цікавила мене так довго, було те, що мені неймовірно пощастило. На цьому я і завершую свою колекцію пристрастей.


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: