Тетяна дістала з-за пояска на талії носовичок і приклала до очей. Тремтливою рукою взяла келиха з шампанським і, не підводячи голови, почала пити його дрібними ковтками.
— Допивай, моя люба. — Роза Клебб, підбадьорливо крекчучи, нахилилася над дівчиною, немов жахлива квочка.
Тетяна покірно спорожнила келиха й відчула, як її опір зникає, нею оволодіває втома, і вона ладна зробити все, аби тільки покінчити з цією розмовою, забратися звідси й заснути. Тепер вона усвідомила, що означає потрапити на допит, і почула голос, яким розмовляє там, на допитах, Клебб. Він таки діє, цей голос: ось і вона вже слухняна, готова до співробітництва.
Роза Клебб повернулася на своє місце, і з-під материнської маски, що все ще не сходила з її обличчя, прозирнув оцінювальний погляд.
— А тепер, люба моя, лише одне маленьке інтимне запитання. Як водиться серед нас, дівчат. Ти дістаєш насолоду від злягання? Чи приносить воно тобі радість? Багато радості?
Тетяна знову затулилася долонями і змучено глухо відповіла:
— Так, товаришу полковнику... Звичайно. Коли любиш... — Голос її відлітав кудись убік. Що вона може сказати? Яку відповідь хоче почути ця жінка?
— Гаразд. А тепер уявімо собі ситуацію, коли ти, моя люба, не закохана. Як тоді? Чи даватиме тобі насолоду злягання з чоловіком?
Тетяна нерішуче труснула головою. Вона забрала руки від обличчя, нахилила голову, її волосся розсипалося важкими пасмами. Вона щиро спробувала уявити собі таку ситуацію, але не змогла. Тому просто зробила припущення:
— Гадаю... це залежатиме від чоловіка, товаришу полковнику.
— Логічна відповідь, моя люба. — Роза Клебб висунула шухляду, дістала фотографію і поклала її перед дівчиною. — А от із таким чоловіком, наприклад?
Дівчина обережно піднесла фото до очей, так, неначе воно могло загорітися в її руках. Боязко глянула на вродливе, безжальне обличчя і напружила уяву, намагаючись щось відчути.
— Я не можу сказати з певністю, товаришу полковнику. Він симпатичний. Можливо, якщо він ніжний... — Вона занепокоєно відсунула від себе знімок.
— Е ні! Тримай його в себе, люба моя! Постав його поруч зі своїм ліжком і повсякчас думай про цього чоловіка. Згодом на своїй новій роботі ти дізнаєшся про нього більше. А тепер... — її очі за квадратними скельцями заблищали. — Тобі не кортить довідатись, яка буде твоя нова робота? Заради якого завдання тебе вибрали з-поміж усіх дівчат у Росії?
— Так точно, товаришу полковнику! —Тетяна слухняно звела очі просто в дуло націленої на неї рушниці, її таки взяли на мушку, і вологі гумові вуста спокусливо розтулилися.
— Вас вибрали виконати приємний обов'язок, товаришу єфрейторе. Це, як ми кажемо,— справжня любовна робота. Ваш обов'язок — закохатися. І це все. Більше нічого. Лише закохатися в цього чоловіка.
— Але хто він такий? Я його навіть не знаю. Рот у Рози Клебб переможно скривився. Що ж, дурній крихітці буде над чим помислити!
— Він — англійський шпигун!
— Боже мій! — Тетяна затулила вуста рукою, злякавшись власних слів. Вона отетеріла від несподіванки й вирячила на Розу Клебб трохи п'яні очі.
— Так! — Роза Клебб була задоволена ефектом, який справили її слова. — Він — англійський шпигун. Можливо, найвідоміший з усіх. І віднині ви з ним кохаєтесь. Отож вам слід звикати до цієї думки. І ніяких дурниць, товаришу! Ми повинні бути серйозними. Це важлива державна справа, і вас обрано як засіб її вирішення. Тож, будь ласка, ніяких дурниць! А тепер — деякі практичні деталі. — Клебб замовкла і раптом вибухнула: — Та забери руку від свого дурного обличчя! І не дивись, як перелякана корова. Сідай і уважно слухай. Бо буде гірше. Зрозуміло?
— Так, товаришу полковнику. — Тетяна слухняно випростала спину й поклала руки на коліна, як на заняттях у школі офіцерів безпеки. Уява її розпалилася, та на емоції не було часу. Набутий нею досвід підказував, що йдеться про операцію державної ваги — їй належало працювати на Батьківщину! її обрали для важливої конспирации, і як офіцер МДБ вона повинна виконувати свій обов'язок і виконувати його добре. Тетяна приготувалася з професійною увагою слухати полковника.
— Поки що,— Клебб увімкнула свій офіційний голос на повну потужність,— скажу коротко. Більше почуєте згодом. Протягом кількох наступних тижнів вас щонайдетальніше готуватимуть до операції, аж поки ви добре засвоїте те, що вам належить робити. Вас навчать іноземних звичаїв, забезпечать прекрасним одягом, проінструктують з усіх мистецтв жіночої зваби. Потім вас пошлють до зарубіжної країни, кудись у Європу. Там ви зустрінете цього чоловіка і спокусите його. В цій справі ви не повинні відчувати ніяких дурних докорів сумління, бо ваше тіло належить державі. Держава пестила його від самого вашого народження. Тепер ваше тіло мусить попрацювати на державу. Зрозуміло?
— Так точно, товаришу полковнику! Логіка тут була неспростовна.
— Ви супроводжуватимете цього чоловіка до Англії. Там вам, безсумнівно, влаштують допит. Він буде легкий. Англійці не застосовують жорстоких методів. Ви відповідатимете так, як зможете, аби тільки не завдати шкоди державі. Вас озброять бажаними для нас відповідями. Можливо, вас відвезуть до Канади — туди англійці висилають певну категорію іноземних в'язнів. Але тоді вас врятують і повернуть до Москви. — Клебб пильно стежила за реакцією дівчини, що сприймала все, здавалося, без жодних сумнівів. — Як бачите, це досить проста справа. У вас є запитання на цьому етапі?
— А що буде з тим чоловіком, товаришу полковнику?
— Для вас це не має значення. Ми використаємо його як засіб, щоб ви потрапили до Англії. Мета операції — передати британцям фальшиву інформацію. Для нас, товаришу, цікавими будуть і ваші враження від життя в Англії. Донесення такої добре тренованої і розумної дівчини, як ви, стануть для держави у великій пригоді.
— Так точно, товаришу полковнику! — Тетяна відчула, якої вона набуває ваги, і раптом усе це прибрало в її очах привабливого вигляду. Аби тільки вона змогла зробити все як слід! А вона, безперечно, робитиме все якнайкраще. А що, коли їй не пощастить закохати в себе англійського шпигуна? Нахилившись, Тетяна знову поглянула на фотографію. Яке привабливе обличчя! А що таке мистецтво зваби, про яке правила ця жінка? Може, це за його допомогою...
Задоволена Роза Клебб підвелася з-за столу.
— А тепер, люба моя, можна й розслабитись. На сьогодні досить. Я піду й приведу себе до ладу, і ми зможемо поговорити по-дружньому. За хвилину я повернуся, їж цукерки, а то я їх просто викину. — Роза Клебб зробила невиразний жест і з діловим виглядом вийшла до сусідньої кімнати.
Тетяна знову сіла. То ось про що йдеться! Зрештою, не так воно все й погано. Яка полегкість! А яка честь бути обраною для такої важливої справи! Навіщо було так лякатися! Звісно, державні мужі не дозволять зашкодити невинній людині, яка чесно працює і не має в своїй записке темних плям. Зненацька вона відчула неймовірну дочірню вдячність до великої держави, а також гордість, що тепер вона матиме змогу повернути дещо зі своїх боргів. Навіть ця жахлива жінка Клебб насправді не така вже й погана, як здавалося досі.
Тетяна все ще весело розмірковувала про ситуацію, коли двері до спальні прочинились і з'явилася «жінка Клебб».
— Як тобі оце, люба моя? — Полковник Клебб розпростерла свої дебелі руки й закрутилася на всі боки, зводячись, мов манекенниця, навшпиньки. Потім стала в класичну позу, відкинувши одну руку набік, а другу поклавши на талію.
У Тетяни відвисла щелепа. Вона, як у лихоманці, намагалася придумати, що їй сказати. Полковник СМЕРШу Клебб надягла напівпрозору нічну сорочку з оранжевого крепдешину із фестонами навколо короткої квадратної шиї, а на зап'ястках — із широкими в оборках рукавами. Під сорочкою чітко виднівся ліфчик із двома великими трояндами з рожевого атласу. Нижче красувалися короткі й широкі старомодні штанці до колін, теж із рожевого атласу й з еластичною стрічкою вище колін. З-під напіввідкритих зборок нічної сорочки випиналось одне коліно з ямкою, схоже на жовтуватий кокосовий горіх. Ноги були взуті в рожеві атласні капці з помпончиками із страусових пір'їн. Роза Клебб скинула окуляри, і на її «роздягненому» обличчі одразу ж проступив товстий шар фарби, туші та губної помади. Одне слово, у неї був вигляд найстарішої і найстрашнішої в світі повії.