Кафе здавалося безлюдним, та коли Керім рушив між столиками, з-за каси підвівся чоловік. Одну руку він тримав під прилавком. Упізнавши Керіма, чоловік привітав його нервовою білозубою усмішкою і швидко пішов назустріч. У цю мить щось упало на підлогу і лунко задзвеніло на цементі. Він перевів їх через посипаний гравієм майданчик, ступив до брами у високому мурі й гупнув один раз кулаком. Потім відімкнув браму і жестом запросив заходити.

Вони опинились у фруктовому саду з дощаними столами, розставленими по одному під деревами, та круглим танцювальним майданчиком посередині. Його прикрашали кольорові ліхтарики, порозвішувані на довгих жердинах. Поодаль від них за довгим столом вечеряло близько двадцяти чоловік різного віку. Тепер вони поклали ножі на стіл і пильно дивилися в бік прочинених дверей. Діти, які гралися на траві, попідводили голови, спостерігаючи за прибульцями. Місяць у три чверті досить ясно освітлював цю сцену, кидаючи на неї перетинчасті тіні від жердин.

Керім і Бонд рушили вперед. Чоловік на чолі столу підвівся, щось кинув решті й пішов зустрічати гостей, тоді як дорослі повернулися до вечері, а діти — до гри. Чоловік стримано привітав Керіма й почав йому щось пояснювати. У своєму македонському вбранні — біла сорочка з довгими рукавами, мішкуваті штани та м'які шкіряні чобітки із шнурками — циган мав показний, щоб не сказати театральний, вигляд. Його чуб був заплутаний клубком чорних змій. Великі, схожі на підкову й закручені вниз чорні вуса приховували повні червоні вуста. Над носом сифілітика виблискували люті, жорстокі очі. Місяць висявав на гострій лінії підборіддя та високих вилицях. Права рука із золотою каблучкою на великому пальці лежала на руків'ї короткого кривого кинджала в шкіряних піхвах, кінчик яких був оздоблений срібною філігранню.

Коли циган завершив свою розповідь, Керім сказав кілька вочевидь похвальних слів на адресу Бонда й показав на нього жестом конферансьє в нічному клубі, який запрошує актора до повторного виступу. Циган підійшов до Бонда. Критично оглянувши його, він несподівано вклонився. Бонд відповів тим самим. Керім гучно розсміявся.

— Він каже, якщо ви залишитесь без роботи, то приходьте до нього. Він дасть вам роботу — приборкувати його жінок і вбивати за його наказом. Це — великий комплімент для «гаджо», як тут називають іноземців. Вам слід чимось відповісти.

— Скажіть: мені не віриться, що в таких справах йому потрібна допомога.

Керім переклав. Циган ввічливо ошкірив зуби. Потім щось буркнув і повернувся до столу, різко плеснувши в долоні. До нього одразу ж підскочило двоє жінок. Він коротко їм щось кинув, і вони, підхопивши величезну полив'яну миску, зникли серед дерев.

Керім узяв Бонда за руку й відвів його набік.

— Нам не пощастило,— пояснив він. — Ресторан закрито, бо тут виникли сімейні проблеми, і їх треба розв'язувати рішуче й без чужих. Але я — давній друг, і нас запросили на вечерю. Це буде огидне видовище, та я вже послав по ракію. Потім ми подивимось одну акцію, але за умови, що не втручатимемося в неї. Гадаю, мій друже, ви розумієте, про що йдеться. — Керім міцно стис Бондові руку вище ліктя. — Хай там що діятиметься, ви не повинні висловлювати свою думку чи якось їм заважати. Суд щойно відбувся, і правосуддя має звершитись — їхнє правосуддя. Йдеться про кохання і ревнощі. Дві дівчини покохали одного з його синів, і через це у повітрі тут витає смерть. Обидві загрожують убити одна одну, щоб здобути хлопця. Якщо він обере одну з них, невдаха поклялася вбити і його, й другу дівчину. Це — глухий кут. У таборі точаться запеклі суперечки. Тож сина вислали звідси, і дівчата мають битися цієї ночі на смерть. Син погодився взяти собі переможницю. Жінок позамикали в окремих приміщеннях. Таке — не для людей із слабкими нервами, проте це буде дивовижна вистава і бути присутнім на ній — великий привілей. Сподіваюсь, ви це розумієте. Ми — «гаджо». Забудьте про свій кодекс порядності. Вам не можна втручатися. Якщо ви це зробите, вони вб'ють і вас, і, мабуть, мене.

— Дарко,— відповів Бонд,— у мене є Друг — один француз, якого звуть Матіс. Він керує «двійкою». Якось він сказав мені: «J'aime les sensations fortes». Я схожий на нього і не зганьблю вас. Коли чоловіки б'ються з жінками — це одне діло. Коли жінки з жінками — зовсім інше. Але що з тією бомбою, яка мало не зруйнувала ваше приміщення? Що вони про це повідомили?

— Це зробив ватаг «безликих». Він поставив її власноручно. Вони підійшли Золотим Рогом у човні, і він видряпався драбиною й приладнав її до стіни. Те, що він не дістав мене, для нього велика трагедія. Операцію було добре сплановано. Той гангстер — болгарський біженець на ім'я Кріленсу. Я повинен з ним поквитатися. Бог їх знає, чого це вони раптом захотіли мене вбити, але я не можу дозволяти собі таких неприємностей. Може, я навіть відповім йому сьогодні вночі. Я знаю, де він живе. Якщо Вавра знає точну відповідь, я накажу своєму шоферові привезти необхідне обладнання.

Неймовірно чарівна молода дівчина в грубому старомодному чорному платті з разком золотих монет навколо шиї і з десятком золотих браслетів на кожному зап'ястку вийшла з-за столу і з брязкотом вигнулась у низькому поклоні перед Керімом. Вона щось сказала, і Керім їй відповів.

— Нас запрошують до столу,— пояснив він. — Гадаю, ви вмієте їсти руками? Я помітив, що сьогодні вони вбралися в найкращий одяг. Ця дівчина варта того, щоб із нею побратися. На ній до біса золота. Це її посаг.

Вони підійшли до столу. Обабіч ватага звільнили два місця. Керім шанобливо виголосив якесь привітання і дістав у відповідь короткі, схвальні кивки головою. Вони посідали. Перед кожним стояв великий таріль чогось схожого на рагу, дуже приправленого часником, а також пляшка ракії, глек води та дешеві склянки. Поруч — ще кілька невідкоркованих пляшок ракії. Як тільки Керім налив собі півсклянки, кожен з циганів зробив те саме. Керім долив до ракії води й підніс склянку. Бонд зробив так і собі. Керім виголосив коротку запальну промову, всі піднесли склянки й випили. Атмосфера трохи розрядилася. Стара жінка, що сиділа поруч із Бондом, передала йому довгу хлібину й щось сказала. Бонд усміхнувся й подякував. Він відламав собі окраєць і передав хлібину Керімові, який великим і вказівним пальцями виловлював зі свого рагу якісь шматочки. Керім узяв хлібину однією рукою, а другою водночас поклав до рота великий шматок м'яса.

Бонд хотів був зробити те саме, але Керім різко й тихо попередив його:

— Правою, Джеймсе! Лівою рукою ці люди користуються лише з однією метою.

Бонд затримав ліву руку в повітрі й схопив найближчу пляшку ракії. Він налив собі ще півсклянки й заходився їсти правою рукою. Рагу було смачне, але дуже гаряче. Занурюючи в таріль пальці, Бонд щоразу кривився. За столом усі спостерігали, як вони вдвох їли, а час від часу стара жінка залазила своїми пальцями в таріль із тушкованим м'ясом, вибирала для Бонда ласий шматочок і передавала йому.

Коли вони доїли цю страву, між Бондом і Керімом поставили срібну вазу з водою, в якій плавали пелюстки троянд, і подали чисту лляну серветку. Бонд помив пальці й масне підборіддя, обернувся до господаря і шанобливо виголосив коротку подяку, яку переклав Керім. За столом щось протуркотіли. Найстарший циган уклонився Бондові й заявив, що ненавидить усіх «гаджо», крім Бонда, якого він гордий назвати своїм другом. Потім різко плеснув у долоні, всі підвелися і почали зсувати лави навколо танцювального майданчика.

— Як ви себе почуваєте? — поцікавився Керім. — Вони мають намір випустити на ринг цих дівчат.

Бонд схвально кивнув головою: він тішився вечором. Сцена була водночас і гарна, й жахлива — місяць лив срібне світло на гурт людей, що лаштувався на лавах. Раз у раз миготів блиск золотих прикрас. Дерева, наче вартові, виструнчились у своїх чорних сукнях із тіні на сторожі нічного спокою.

Керім підвів Бонда до лави, де самотньо сидів ватаг. Вони посідали праворуч від нього. Чорний кіт із зеленими очима повільно пройшов терасою і приєднався до гурту дітей, які поводились вельми сумирно, так ніби хтось мав ось-ось прийти на майданчик для танців і дати їм урок. Кіт почав вилизувати собі груди.