— Ернесто зовсім не вміє писати, — казав він. — Мері доводиться все переписувати на машинці і переробляти. Мері — жінка освічена, культурна, от вона й допомагає йому. А Білл — його негр. Ернесто розповідає йому всякі історії, коли вони їдуть до міста або ще куди-небудь, а потім негр записує їх. Тепер я розкусив усю вашу механіку.

— Непогана механіка, — сказав я. — І машину водити мій негр також уміє.

— Я розповім тобі дуже страшні історії, просто моторошні. Потім ти перекажеш їх негрові, а він уже обробить їх. Ми підпишемося під ними обидва, а гроші підуть у спільний фонд нашої фірми.

— Хоч би мій негр не підвередився, — сказав я. — А то ще вночі засне за кермом.

— Ми накачаємо його чорною кавою та вітамінами, — сказав Антоніо. — І, мабуть, краще спершу продавати нашу писанину під самим твоїм ім'ям, поки моє прославиться в літературі. Як ідуть наші справи під твоїм іменем?

— Потихеньку.

— Правда, що нам можуть тільки один раз присудити цю шведську премію?

— Правда, — сказав я.

— Яка несправедливість, — промовив Антоніо.

Поки Антоніо одужував, Луїс Мігель виступив чотири рази, і з усіх звітів виходило, що він перевершив самого себе. Я був зайнятий Антоніо і своєю роботою і не стежив за тим, які роги були у його биків. В Малазі тоді не виявилося жодного близького знайомого, у кого я міг би це перевірити. Я бачився з Мігелем і говорив з ним, коли після гучного успіху в Гренаді він приїхав відвідати Антоніо в лікарні, і мені дуже хотілося побачити його на арені. Я обіцяв йому, що ми приїдемо до Альхесіраса, де він мав виступити двічі.

Ми приїхали до Альхесіраса ясного вітряного дня чудовою дорогою, що йшла понад берегом моря. Я турбувався, що вітер утруднить роботу матадорів, але арена в Альхесірасі споруджена з таким розрахунком, щоб захистити її від поривчастого східного вітру, який тут називають леванте. Цей вітер — бич прибережної Андалузії, такий самий, як містраль для Провансу, але матадори не тривожилися, хоча прапор наверху цирку сильно шарпало.

Усе сказане в звітах про Луїса Мігеля підтвердилося. Він був гордовитий без пихи, спокійний, тримався невимушено і впевнено керував боєм. Приємно було бачити, як він усьому дає лад і як майстерно працює. Він тримався на арені так само природно і вільно, як біля басейну на Кубі, де ми з ним балакали, відпочиваючи після купання, в ту пору, коли він не виступав. Але в ньому відчувалася неподільна і поважна поглиненість своєю роботою, яка вирізняє всіх великих митців.

Плащем він працював краще, ніж будь-коли за моєї пам'яті, хоча його вероніки не схвилювали мене. Але я захоплювався щедрістю й розмаїтістю його прийомів. Усі вони були високо професійні і виконані віртуозно.

Він був чудовим бандерильєро і ввіткнув три пари бандерилей з не меншим блиском, ніж кращі майстри цієї справи. Він не фальшивив і не позував. Він не біг до бика через усю арену, а з самого початку привертав його увагу і з геометричною точністю ставив його в потрібне положення, а коли бик, нагнувши голову, націлювався рогом, піднімав руки і безпомильно втикав палички в потрібне місце. Дивитися, як він орудує бандерильями, була справжня втіха.

Його робота з мулетою була дуже цікава й ефектна. Він чудово проробляв класичні пасе і показав ще чимало прийомів всіляких стилів. Убив він дуже вправно, не наражаючи себе на надто велику небезпеку. Я розумів, що при бажанні він міг би убити справді майстерно. Я також розумів, чому довгі роки він вважався матадором номер один в Іспанії і в усьому світі, — так іспанці оцінюють своїх матадорів. І ще я розумів, яким небезпечним суперником він буде для Антоніо, але після того, як я побачив роботу Луїса Мігеля з обома биками, я вже нітрохи не сумнівався щодо наслідку змагання. Ця впевненість особливо зміцнилася в мені, коли Луїс Мігель, підготувавши бика до смертельного удару, відкинув мулету й шпагу і, беззбройний, обережно став навколішки в полі зору бика перед самими рогами.

Публіка була в захваті, але коли Луїс Мігель повторив свій трюк, я збагнув, як це робиться. І ще дещо інше помітив. У биків Луїса Мігеля роги були підпиляні, потім обстругані, щоб надати їм природної форми, і я навіть помітив глянець мастила, яким змащують кінчики рогів, щоб приховати зроблену маніпуляцію і надати їм природного блиску. Віддалік роги були чудові, якщо не розумітися на них. Звісно, я міг і помилитися, але так чи так, Луїс Мігель був у чудовій формі, він був великий матадор найвищого класу, він мав величезний досвід і величезну привабливість на арені і поза нею, — одне слово, він був дуже небезпечним суперником. Він здався мені хіба що трохи втомленим — а сезон ще тільки почався і обіцяв бути дуже напруженим. Але він був чудовий на арені і працював чудово. Одначе я знав, що в цій стадії єдиноборства у Антоніо була одна безперечна перевага. Він виходив у Мадріді проти биків, до рогів яких ніхто не торкався, і в Кордові я бачив, що він убив бика з величезними рогами. А роги у биків Луїса Мігеля з самого початку здалися мені підозрілими. Обізнані люди, що сиділи біля нас, висловлювали сумнів щодо рогів, але їм було байдуже: вони прийшли задля видовища. Ділкам, причетним до бою биків, теж було байдуже. Більшість публіки взагалі не висловлювала своєї думки. Мені було не байдуже, бо, дивлячись на Луїса Мігеля, я розумів, що при такому чутті, при такому глибокому знанні своєї справи він міг би впоратися з будь-яким биком і досягти досконалості справді великих матадорів, — можливо, самого Хоселіто. Але довга практика боїв з ослабленими биками мало-помалу зробить його непридатним для бою із справжнім биком. Я не думаю, що Антоніо чекає повна перемога. Хто знає, чи не відіб'ється рана на його душевному стані? Але після того, що я бачив, — якщо тільки я не помилявся — я вважав, що шанси Антоніо ростуть.

На афіші значилося ще два матадори: місцевий хлопець на прізвисько Мігелін, кремезний, з копицею густого волосся, дуже сміливий і веселий, і Хуан Гарсіа, прозваний Мондено, високий, сухорлявий юнак, який працював з таким погідним спокоєм, так стримано і скромно, ніби це був не бій биків, а католицька меса, яку він служить уві сні. Він і Дієго Пуерта були кращими молодими тореро минулого сезону.

Я намагався бути гранично безстороннім у моїх оцінках Луїса Мігеля і Антоніо, але їхнє суперництво ставало схоже на міжусобну війну, і зберігати нейтралітет було все важче. Переконавшись у незрівнянному і багатогранному таланті Луїса Мігеля, побачивши, що він у чудовій формі, я вгадав наперед, що чекає Антоніо, коли почнуться їхні спільні виступи.

Луїсу Мігелю треба було утримати свою першість. Він претендував на перше місце серед матадорів, і він був багатий. Це була немаловажна обставина, одначе він щиро любив бій биків і на арені забував про своє багатство. Але він хотів, щоб усі шанси були на його боці. Крім того, він хотів, щоб йому платили за вихід більше, ніж Антоніо, що і спричинилось до їхнього взаємного озлоблення. Антоніо був відчайдушно самолюбний. Він твердо вірив, що він кращий матадор, ніж Луїс Мігель, і не від учора. Він знав, що може бути великим на арені, хоч би які були роги в биків. Луїсу Мігелю платили більше, ніж Антоніо, а я знав, що коли так буде, як вони виступлять разом, то Антоніо розвернеться на всю силу, і вже ні в кого, і передусім у Луїса Мігеля, не залишиться сумніву, хто з них кращий. Антоніо або помре, або доб'ється цього, а вмирати в нього не було ніякого бажання.

Змагання між Луїсом Мігелем Домінгіном і Антоніо Ордоньєсом почалося на арені в Сарагосі. Були бики з ферми Гамеро Сівіко. Всі, хто захоплювався коридою і міг оплатити проїзд, зібралися тут. Приїхали всі мадрідські спортивні оглядачі, а в обідній час у «Гранд-отелі» юрмилися скотарі, посередники, аристократи, титуловані особи, колишні баришники і всі нечисленні шанувальники Антоніо. Шанувальників Луїса Мігеля було багато — політичні діячі, чиновники та військові. Ми з Біллом поїли в невеликій таверні, куди він мене привів, потім піднялися в номер до Антоніо, і він здався нам бадьорим, але дещо відчуженим. Коли він ось так рухав головою, ніби в нього шия погано гнеться, і говорив з ледь помітним андалузьким акцентом, я зразу вгадував, що він на когось злиться. Він сказав нам, що спав добре. Ми домовилися після бою вирушити до Тіруеля і там пообідати. Я сказав, що ми з Біллом поїдемо просто з цирку, інакше Антоніо на своєму «мерседесі» випередить нас. Усе це надто виразно нагадало мені розмову перед боєм у Аранхуесі, але Антоніо саме цього й хотів. Прощаючись з нами, він весело усміхнувся і моргнув мені, ніби між нами була якась таємниця. Не скажу, що він нервував, але все-таки він трохи хвилювався. Я зайшов до номера Луїса Мігеля і побажав йому добрих биків. Він теж трохи хвилювався.