Антоніо, під вітання юрби, обійшов арену кругом і ще двічі виходив вклонятися. До бар'єра він вернувся злий, намагаючись здаватися байдужим, і коли Мігелільо подав йому склянку води, він щось промовив крізь зуби. Він відсьорбнув із склянки, ні на кого не дивлячись, потім прополоскав рот і виплюнув воду на пісок. Згодом я запитав Мігелільо, що Антоніо сказав:

— Він сказав: «Дуже мені потрібне це вухо», — відповів Мігелільо. — Все одно, він показав їм, що до чого.

Другим виступав Чікуело-другий. Він маленького зросту, не вище п'яти футів і двох дюймів, з сумним благовидним обличчям. Вірніше, він був такий. Ні одна тварина, навіть борсук, не може дорівнятися йому хоробрістю, і мало хто з людей, на мій погляд. Він з'явився на арені спершу як новільєро, потім у 1953 і 1954 роках, — як матадор, відбувши страшну школу сільських капеа. Так називають аматорський бій биків, який влаштовують на сільських майданах — найчастіше в Кастільї та Ламанчі — де місцеві хлопці й мандрівні новачки-тореро виходять проти биків, що вже не раз брали участь у боях. Буває, що в такого бика на рахунку понад десяток людських життів. Села і висілки, де влаштовуються капеа, не мають засобів на спорудження арени, тому там просто довкола майдану ставлять вози, щоб відрізати шляхи відступу, а глядачам продають грубі загострені кілки, якими користуються пастухи і скотарі, так що вони можуть загнати наляканого аматора назад на майдан або побити, якщо він спробує тікати.

До двадцяти п'яти років Чікуело-другий був зіркою капеа. Поки всі відомі матадори часів Манолето і після нього виходили проти півбиків і триліток з підпиляними рогами, він учився вбивати семиліток, чії роги були цілі. Багато з цих биків билися не вперше і тому були небезпечніші за будь-якого дикого звіра. Чікуело виходив на бій у селах, де не було ні лазаретів, ні лікарень, ані хірургів. Щоб вижити, він мусив добре знати биків і, працюючи майже впритул до них, вміти ухилятися від рогів. Він знав, як можна уціліти в бою з биком, якому нічого не варто заколоти його рогами, і він навчився всіх ефектних прийомів, усіх показних трюків. Він також навчився майстерно убивати бика і віртуозно орудувати мулетою, змушуючи бика дуже низько опускати голову в останній момент, що при маленькому зростові Чікуело було конче потрібно. Він був безмежно хоробрий, а крім того, йому страшенно щастило. Йому щастило постійно — до минулої зими, коли він згорів у літаку, що зазнав аварії.

Того року він вернувся на арену, бо все, крім бою биків, здавалося йому прісним. З арени він пішов тому, що знав, — хоч би як щастило, не можна до безконечності випробовувати долю. А вернувся через те, що ніщо інше не радувало по-справжньому. І ще, як водиться, спокушали гроші.

Йому дістався добрий бик, досить крупний, щоб проти його власної мініатюрної постаті здаватися величезним. Роги були солідні, і Чікуело-другий продемонстрував своє справедливо прославлене вміння уціліти на арені, працюючи так близько до бика, як не зумів би ніхто інший без ризику бути покаліченим. Він працював уміло, покладаючись на свою блискавичну реакцію і феноменальне везіння, проробив один по одному належні пасе і всі відомі показні трюки, і проробив їх добре. Куди небезпечніше було б працювати далі від бика, але за всіма правилами класичної школи, одначе цього ніхто не помічав, і Чікуело-другий повертався до бика спиною і, позираючи на публіку, пропускав його під витягнутою правою рукою, щоб публіка згадала Манолето, який разом зі своїм антрепренером відкрив нову еру в мистецтві бою биків — еру пишного розквіту і глибокого занепаду, а потім був убитий на арені і після смерті став напівбогом, навік убезпечивши себе від критики.

Чікуело-другий заслужено тішився любов'ю глядачів. Він був свій для них, і він показав їм те, що вони звикли вважати справжнім боєм биків, і показував у роботі з повноцінним биком. Для цього потрібне було везіння, а також майстерність та абсолютна хоробрість. Коли він вгородив шпагу перший раз, вона наткнулася на кістку, але з другого удару ввійшла до кінця і, опираючись на ефес, він стояв між рогами, поки мертвий бик не звалився, як підкошений, на пісок.

Президент присудив йому обидва вуха, і він, стримано всміхаючись, обійшов арену. Мені приємно в уяві бачити його таким, яким він був того літа, і не варто думати про те, що сталося, коли щастя зрадило його.

Хаїме Остос того дня виступав погано. Праве око у нього було підбите, запливло і сльозилося. Остос ледве бачив ним і раз у раз протирав його. Він, як завжди, дуже старався і працював добре, але через пошкоджене око убити бика йому вдалося на превелику силу.

Другий бик Антоніо був красивий, з чорною, лискучою шкірою, з чудовими рогами і хоробрий. Він стрімко вибіг на арену, і я збагнув, що Антоніо хоче зразу перейняти його. Як тільки Антоніо ступив на пісок, тримаючи плащ напоготові, з рядів на сонячному боці, ліворуч від нас, вискочив матадор-аматор — меткий, гарний хлопець у кепці, ясній сорочці і синіх штанях, перемахнув через бар'єр і розтягнув перед биком мулету. Феррер, Хоні і Хуан — бандерильєро Антоніо — кинулися до нього, щоб повести й передати поліції, перш ніж бик сколе його рогами і тим самим стане непридатним до бою, але хлопець, користуючись природною жвавістю бика, устиг усе ж таки проробити кілька ефектних пасе, водночас ухиляючись від трьох прудконогих переслідувачів, що поспішали прибрати його з арени. Ніщо не може так швидко й непоправно зіпсувати бика для роботи матадора, як раптове втручання збоку.

Кожне пасе матадора — урок для бика, і меткий матадор не робить жодного змаху плащем, який не мав би певної мети. Якщо бик когось заколе рогами на самому початку бою, тим самим рушиться основна передумова професійної кориди: матадор — перша піша людина, з якою бик стикається на арені. Але я дивився на Антоніо, і бачив, як він стежить за спритною роботою хлопця, і зрозумів, що Антоніо нітрохи не стурбований, хоча це втручання й загрожувало йому провалом. Він вивчав бика і з кожним його рухом краще пізнавав його.

Нарешті Хоні та Феррер схопили хлопця, і він покірно вернувся до бар'єра. Антоніо, з плащем у руках, підбіг до нього, щось швидко промовив і міцно обняв. Потім він вийшов на середину арени і взявся за бика. Тепер він знав його, устиг вивчити досконально.

Перші пасе Антоніо — плавні, неквапливі — були зразком грації. Глядачі відчували, що зараз вони бачать роботу, якої зроду не бачили, і що в ній нема фальшу. Ніколи не бувало, щоб матадор не тільки пробачив, але й обласкавив людину, яка легко могла зіпсувати йому бика, і тепер вони оцінили належно все те, що бачили, коли Антоніо працював з першим биком, але чого тоді не оцінили. Ніхто ще з такою довершеністю не орудував плащем, як Антоніо того дня. Він підвів бика до пікадора — одного з братів Салас — і сказав:

— Бережи його і роби те, що я велю.

Бик, сильний і хоробрий, відчувши укол влучно поціленого списа, стрімко кинувся на коня; Антоніо повів його плащем і знов проробив кілька плавних, розмірених веронік. При другому уколі списом бик перекинув коня і притиснув пікадора до дощок бар'єра.

Хуан, брат Антоніо і його головний бандерильєро, наполягав, що треба ще хоча б двічі змусити бика кинутися на коня, щоб утомити м'язи шиї, тоді голова опуститься нижче і легше буде убити його.

— Не вчи мене, — сказав Антоніо. — Він потрібний мені такий, який є.

Антоніо знаками попросив у президента дозволу перейти до бандерилей. Після того як у бика ввігнали одну-єдину пару бандерилей, він попросив дозволу знов повернутися до мулети.

Мулетою він орудував так м'яко, просто й пластично, що кожен порух його здавався немов вирізьбленим. Він проробив один по одному всі класичні прийоми, а потім постарався ще відточити їх, надати їм ще більшої чистоти ліній і водночас Збільшити ризик, ледь присуваючи лікоть до тулуба, щоб якнайближче пропустити бика повз себе. Бик був здоровий, незасмиканий, дужий і хоробрий, з добрими рогами, і Антоніо показав публіці досконалий взірець класичної фаени.