— Я не граюся. Я не граюся, коли тут таке робиться. Викидати мене за двері на чорний хід…о!

Він підскочив до панні Цап і тупнув ногою.

— На чорний хід, фе… Я хочу, щоб мене викинули з сіней на сходи, як усіх порядних людей!

— Про мене! — мовила вона і, хоч Малий біг ззаду та плакав, поволокла Карлсона через усю квартиру до сінешніх дверей, щоб викинути його на сходи, як він і хотів.

— Ось тепер маєш! Тепер ти задоволений?

— Еге ж, задоволений, — відповів Карлсон, і панна Цап так хряснула дверима, що весь будинок здригнувся.

— Нарешті! — сказала вона й рушила назад до кухні.

Малий біг за нею і бурчав:

— Фе, які ви недобрі й несправедливі! Карлсон повинен бути на кухні!

І він справді був на кухні. Коли панна Цап і Малий зайшли туди, Карлсон стояв біля плити й наминав тюфтельки.

— Звичайно, я хотів, щоб ви мене викинули з сіней на сходи, — заявив він, — аби я міг зайти з чорного ходу і взяти собі смачних тюфтельок.

Тоді панна Цап схопила його за комір і викинула втретє — знову на чорний хід.

— Ох і влазливе ж! — сказала вона. — Як та муха… Але чекай, я ось замкну двері, то, може, хоч тоді матиму спокій.

— Побачимо, — сумирно сказав Карлсон.

Двері за ним хряснули, і панна Цап подбала, щоб вони вже були замкнені як слід.

— Фе, які ви недобрі, — правив своєї Малий.

Та панна Цап не слухала його. Вона попростувала до плити, де на сковороді шкварчали такі гарні тюфтельки.

— Може, врешті, і я з’їм якусь тюфтельку після всього, що мені довелося витримати цього вечора, — сказала вона.

Тієї миті з відчиненого вікна почувся голос:

— Добрий вечір! Є хто дома? І чи лишилося ще хоч трохи тюфтельок?

На підвіконні сидів Карлсон і задоволено всміхався.

Малий захихотів.

— Ти залетів через балкон з коридора?

Карлсон кивнув.

— Саме так. І ось я знов з вами. Ви ж бо мені раді… особливо та, що біля плити.

Панна Цап стояла з тюфтелькою в руці. Вона саме хотіла покласти її в рот, та, побачивши Карлсона, завмерла на місці і лише кліпала очима.

— Зроду не бачив такої ненажери, — сказав Карлсон і шугнув з вікна до панни Цап. Пролітаючи повз неї, він вихопив тюфтельку, швиденько проковтнув її і піднявся під стелю.

Панна Цап отямилась. Вона стиха зойкнула, схопила вибивачку і погналася за Карлсоном.

— Ох ти ж, тварюко, ну, тепер я таки вижену тебе!

Карлсон радісно кружляв навколо лампи.

— Гей-гей! Будемо знову змагатися. Так весело мені було тільки в дитинстві, коли мій любий татко гнався за мною навколо цілого Меларену[4] з ляпачкою. О, тоді нам була забава!

Карлсон вилетів до передпокою, і почалася гонитва по всій квартирі. Попереду летів Карлсон — він сміявся і гейкав з радощів, — потім бігла панна Цап з вибивачкою, далі Малий, а ззаду стрибав Бімбо й голосно гавкав.

— Гей-гей! — вигукував Карлсон.

Коли панна Цап була зовсім близько, — от-от наздожене його, — Карлсон прискорював лет і підіймався під стелю. І хоч як замахувалась панна Цап вибивачкою, їй не щастило досягти Карлсона, хіба що вона зачіпала по підошвах його черевиків.

— Еге-ге! — казав Карлсон. — Не лоскочіть мені підошов! Так не годиться, а то я не граюся!

Панна Цап бігала, аж сопіла, за Карлсоном, ляпаючи великими босими ногами по паркету. Вона, сердешна, не мала навіть часу одягти шкарпетки і взути капці через привида та через безперервну біганину. Вона вже притомилася, але й гадки не мала здаватися.

— Стривай-но лишень! — гукала вона і мчала далі.

Часом вона підскакувала, щоб досягти Карлсона вибивачкою, але той тільки сміявся і щоразу ухилявся. Малий теж сміявся, бо не міг утриматись. Він так реготав, що в нього аж живіт заболів, а коли панна Цап із Карлсоном утретє опинилися в його кімнаті, кинувся на ліжко, щоб трохи відпочити. Він лежав там зовсім знесилений, та все ж не міг стримати сміху, коли бачив, як панна Цап женеться за Карлсоном уздовж стін.

— Гей-гей! — вигукував Карлсон.

— Зараз я тобі покажу «гей-гей»! — сопіла панна Цап, люто розмахуючи вибивачкою. І справді їй нарешті пощастило загнати Карлсона в кут коло ліжка Малого.

— Ну, стривай! — закричала вона. — Зараз я тебе спіймаю!

І враз вона так зойкнула, що Малий оглух. Він перестав сміятися.

«Ой, тепер Карлсона спіймано», — подумав він.

Але то не Карлсона спіймано. То панна Цап спіймалася. Вона попала ногою — просто великим пальцем — у пастку.

— О-о-ох! — застогнала вона. — О-о-ох!

Панна Цап шарпонула ногу і вражено витріщила очі на якусь дивину, що міцно вчепилася їй у палець.

— Ой-ой-ой! — схопився Малий. — Чекайте, я відчеплю її… О, пробачте, то я ненавмисне!

— О-о-ох! — застогнала панна Цап, коли Малий допоміг їй відчепити пастку і вона знов здобулась на слово. — Нащо тобі пастки під ліжком?

Малому справді було шкода панни Цап, і він, затинаючись, розпачливо сказав:

— Ми… ми хотіли спіймати в неї несподівану мишу.

— Хоч і не таку велику, — додав Карлсон. — А маленьку, гарну, з довгим хвостиком.

Панна Цап зиркнула на Карлсона й застогнала:

— О ти… ти… Щезнеш ти колись звідси?!

І знов погналася за ним з вибивачкою.

— Гей-гей! — вигукнув Карлсон.

Він вилетів до передпокою, далі до вітальні, а звідти до кухні, а з кухні до спальні…

— Гей-гей! — не вгавав він.

— Зараз я тобі покажу «гей-гей»! — погрозила панна Цап і цього разу підстрибнула ще вище, аби досягти його вибивачкою. Та вона забула про всі ті меблі, що їх сама понатягала під двері в спальні. І тепер, підскочивши вгору, панна Цап ударилась головою об книжкову шафу і гримнула на підлогу.

— Гей, отепер у Верхньому Норланді знов землетрус! — сказав Карлсон.

Та Малий злякано кинувся до панни Цап.

— Ой, ви не дуже забилися? — спитав він. — Бідна панна Цап.

— Ох, поможи мені добратися до ліжка, — простогнала панна Цап.

І Малий допоміг, принаймні спробував допомогти. Але панна Цап була така велика й огрядна, а Малий зовсім дитина. Йому було не до снаги. Тоді до них спустився Карлсон.

— Ет, і не силуйся, — сказав він Малому. — Давай і я підпряжуся, бо я найчемніший у світі, не те, що ти.

Вони налягли вдвох з усієї сили і врешті таки доправили панну Цап до ліжка.

— Бідна панна Цап, — знову сказав Малий. — Вам боляче?

Панна Цап трохи помовчала, немов прислухалася.

— У мене немає жодної цілої кісточки, — врешті відповіла вона. — Але мені не боляче… хіба що, як я засміюся!

І вона так зареготала, що аж ліжко задвигтіло.

Малий злякано витріщився на панну Цап. Що з нею сталося?

— Кажіть, що хочете, — мовила панна Цап, — але два таких марші за один вечір помагають. О господи, яка я стала моторна!

Вона жваво закивала головою.

— Постривайте лишень! Ми з Фрідою робимо вранці зарядку, і хай вона тепер начувається! Я покажу їй, як треба бігати!

— Гей! — вигукнув Карлсон. — Візьміть тільки з собою вибивачку, щоб поганяти Фріду по всій гімнастичній залі, нехай і вона стане моторна.

Панна Цап сердито глянула на нього.

— А ти мовчи, коли розмовляєш зі мною. Мовчи й біжи принеси мені трохи тюфтельок.

Малий радісно засміявся.

— Атож, після такої гонитви хочеться їсти, — сказав він.

— А вгадай, хто найкращий у світі носій тюфтельок? — спитав Карлсон.

Він уже рушив до кухні.

Потім Карлсон, Малий і панна Цап посідали собі на ліжко й любенько заходилися вечеряти. Карлсон-бо повернувся з кухні з повною тацею наїдків.

— Я побачив, що там є ще пиріг з яблуками у ванільній підливі, то взяв і його. І трохи вареної шинки, і сиру, і ковбаси, і солоний огірок, і дві сардини, і грудку паштету, але де ви до лиха ховаєте торт?

— Торта нема, — сказала панна Цап.

Карлсон опустив куточки губ.

— Отже, я маю наїстися кількома тюфтельками, пирогом з яблуками у ванільній підливі, вареною шинкою, сиром, ковбасою, огірком і двома нещасними сардинами?