19 Коли ви певняки, нехай один з між братів седить у неволї, де вас вартують, а ви йдїть, вистачити хлїб вашій семї, в вашу господу.

20 А брата вашого меньшого приведїте до мене, так і правдиві будуть ваші слова, і не загинете. І вчинили так.

21 І каже одно одному: Ой справдї ми провинили братові нашому тим, що занедбали скорботу душі його, як благав нас, та й не послухали! Тим прийшла на нас така печаль.

22 Відказуючи ж Рубен, каже їм: Хиба ж я не казав вам: Не согрішайте на дитинї! Та не послухали. Оце кров його жадається від нас.

23 Вони ж не відали, що їх розуміє Йосиф; бо промовляв до них через товкмача.

24 Та й одвернувшись од них, сплакав Йосиф, і прийшовши знов до них розмовляв із ними та, взявши Симеона від них, звязав його перед віччу в них.

25 Повелїв же Йосиф понасипати торби їх пашнею, та й вернути кожному гроші в його торбину, та й обмислити їх живностю на дорогу. І сталось так.

26 І навючивши пашню на осли свої, рушили звідти.

27 Розвязавши один торбину свою, щоб усипати оброку ослам своїм на попасї, побачив гроші свої; бо вони були зверху, в устї мішковому.

28 І каже браттю свойму: вернено менї гроші; ось вони в торбі моїй. І охляло серце в їх, і поторопіли, говорючи одно одному: Що се вдїяв нам Бог?

29 І прийшли до Якова, отця свого, в Канаан землю, і оповідали все, що сталось їм, і казали:

30 Промовляв до нас господар землї тієї жорстоко, і вважав нас за розглядників його землї.

31 Ми ж йому казали: Певняки ми, не розглядники.

32 Дванайцятеро братів нас синів отецьких; одного нема, меньший же з панотцем нашим тепереньки в Канаан землї.

33 Каже ж нам господар землї тієї: От із чого я взнаю, що ви певняки. Брата одного покиньте в мене, і забирайте куплений хлїб, задля голоду в домівцї вашій, та й рушайте.

34 І приведїте до мене брата вашого меньшого; тодї знати му, що не розглядники ви а вірняки. І брата вашого тодї оддам вам, і можете орудувати в нашій землї.

35 І сталось, як спорожняли торби свої, диво, узлик із грошима в кожного в торбі його. І бачивши узлики грошей своїх, і самі і їх отець полякались.

36 Каже ж їм Яков, отець їх: Зробили ви мене бездїтним. Нема Йосифа, нема й Симеона; чи то ж і Бенямина візьмете? Це все на мене!

37 Каже ж Рубен отцеві свойму: Убий два сини мої, коли не приведу його до тебе. Приручи його менї; я приведу його до тебе.

38 Він же рече: Не пійде син мій з вами; бо його брат умер, а сей один остався. Як станеться йому пригода в дорозї, що верстаєте, дак зведете смутком моє сиве волосє в землю на той сьвіт.

Буття 43

1 Голоднеча ж налягла тяжко на землю.

2 І сталось, як поїли хлїб, що привезли з Египту, каже їм отець їх: Знов ідїте й купіте нам хлїба трохи.

3 Каже ж йому Юда: Клятьбою клявся нам господар Египецький: Не побачите лиця мого, коли брат ваш меньший не прийде з вами.

4 Так як пошлеш брата нашого з нами, пійдемо й купимо тобі пашнї.

5 Коли ж не пошлеш брата нашого з нами, не пійдемо; муж бо громадський промовив до нас: Не бачити мете лиця мого, коди брата вашого не буде з вами.

6 Каже ж Ізраїль: Про що ви заподїяли зло менї, повідавши мужові, що в вас іще є брат?

7 Вони ж кажуть: Допитом допитувавсь у нас громадський муж і про нашу родину: Чи ще жив ваш панотець? Чи маєте щ

8 Каже ж Юда до Ізраїля, панотця свого: Відпусти хлопця зо мною, так знїмемось і пійдемо, щоб живими бути, не повмирати й самим і малечі нашій.

9 Я сам буду йому зарукою; з рук моїх вимагати меш його. Коли не приведу його до тебе, й не поставлю його перед тобою, нехай буду грішен перед гобою непрощено довіку.

10 Бо коли б ми не гаялись, певно б уже звернулись двічі.

11 Каже ж їм отець їх Ізраїль: Коли так воно є, чинїте по свойму. Понабирайте ж того, що родить у нас найлуччого в торби, та й везїте громадському мужеві тому гостинця: трохи бальзаму та трохи виноградного меду, траганту та ладану, і писташок, оріхів і мигдалю.

12 А грошей возьміть удвоє з собою; а ті гроші, що познаходили в торбах ваших, везїть назад з собою. Може, то недогляд.

13 І брата свого возьміть, і знявшись ідїть ізнов до громадського мужа.

14 Бог же Всемогущий нехай дасть вам ласку в очу громадського мужа, щоб одпустив брата вашого Бенямина. А коли менї вже бути бездїтним, то буду бездїтним.

15 Узявши ж мужі гостинця та грошей удвоє з собою та Бенямина, знялись, та й прийшли в Египет, і стали перед Йосифом.

16 Побачив же їх Йосиф і Бенямина, брата свого, і каже старшому над його господою: Уведи людей в будинок, та заколи що й уготуй; ізо мною бо трапезувати муть люде о полуднї.

17 Зробив же чоловік, як звелїв Йосиф, і ввів людей у будинок Йосифів.

18 І полякались люде, що введено їх у будинок Йосифів, і мовляли: Задля грошей, що були у торбах наших, уводять нас, щоб знайти причину проти нас, і напасти на нас, та й позабирати в раби нас, і осли наші.

19 Приступивши ж до старшого над господою Йосифовою, розмовляли з ним у царинї будинковій

20 Так. Пане добродїю, благаємо тебе: поприходили ми спершу купити пашнї.

21 Сталося ж, як зупинились на попас, та порозвязували торби свої, аж се гроші кожного в торбинї його, в устї. Ті гроші вертаємо по вазї тепереньки руками нашими.

22 А гроші другі привезли з собою купити харчі. Не відаємо, хто вложив гроші нам у торби.

23 Каже ж їм: Мир вам! Не лякайтесь. Бог ваш і Бог отця вашого дав вам скарб у ваші торби, а гроші ваші в мене. І привів до них Симеона.

24 І принїс води їм пообмивати ноги, і дав паші ослам їх.

25 Наготовили ж вони гостинця, докіль прийде Йосиф о полуднї; чули бо, що там обідати муть.

26 І прийшов Йосиф до дому, і принесли йому гостинця, що наготовили, та й уклонились йому лицем до долївки.

27 І поспитав у них про їх здоровлє, і каже: Чи здужає панотець ваш старенький, що мовляли? Чи ще жив?

28 Вони ж кажуть: В доброму здоровї раб твій, отець наш; іще жив. І понахиляли голови, та й уклонились до долївки.

29 І споглянув очима своїми, і побачив Бенямина, брата свого єдиноматернього, і спитав: Чи се брат ваш найменьший, що про його казали менї? І каже: Бог нехай милує тебе, дитино!

30 Замішався і зупинивсь Йосиф; поривало бо душу його до брата його, і шукав, де сплакнути; і увійшовши у ложницю, заплакав там.

31 І вмивши лице, вийшов, перемігся й каже: Подавайте хлїб сїль!

32 І подано йому окроме, а тим окроме, і Египтянам, що з ним обідали. Не можуть бо Египтяне їсти з Євреями; гидують бо тим Египтяне.

33 Посїли ж проти його, первенець по родовому праву свойму, а наймолодший по недолїцтву свойму; і дивувались вони один одному.

34 І посилались їм частки сперед його; більша ж була частина Беняминова над усї частки впятеро. Пили вони й попивали із ним у веселостї.

Буття 44

1 І повелїв Йосиф старшому над господою його говорючи: Посповнюй людям торби пашнею, скільки винесуть, і повкладай кожному гроші в усьтє торби його зверху.

2 А чашу мою срібну вложи в торбу меньшому і гроші його за пашню. І зроблено по слову Йосифовому.

3 День заднився, людей одпущено, самих і ослят їх.

4 Вийшовши вони з городу, не відойшли ще далеко, як повелїв Йосиф домозверхникові свойму: Гой! уставай, та вганяй слїдом за людьми; наздожени їх і скажи: Так се ви платите злом за добро?

5 Та ж се кубок, що пє з його пан мій; він же й ворожбу ворожить по йому. Зло вдїяли ви таке заподїявши.

6 Наздогнавши ж їх, каже по наказу сьому.

7 Вони ж йому: Про що говорить пан добродїй слова такі? Не таківські раби твої, не зроблять по слову сьому.

8 Ми ж тобі ті гроші, що познаходили в торбах у себе, вернули з Канаан землї: Як же б украли з дому в пана твого срібло чи золото?

9 У кого з рабів твоїх воно знайдеться, тому смерть, а ми будемо рабами панові нашому.

10 Він же каже: Нехай же й се, як мовляли, так буде. У кого воно знайдеться, нехай буде мій раб, ви ж чисті будете.