Поиск
Кассандра
Але для того,
щоб знести долі погляд, повноліття
твого ще мало.
Долон
Бачу я, царівно,
що ти мені не хочеш відповісти,
і я даремне тільки час гублю,
а я його не маю вже багато.
Кассандра
(здригається при сих словах)
Хто се тобі сказав?
Долон
Ми призначили,
щоб я вернувся, поки зійде місяць.
Кассандра
Але ж тепера місяць рано сходить!
Долон
То ж, власне, я тому не маю часу,
здається, й так його немало згаяв!
Поліксена
Пождав би ти безмісячної ночі!
Долон
Війна не жде, царівно,- поки б ми
безмісячних ночей тих дожидали,
то, може б, місяць освітив руїну
святої Трої. Я піду, царівни.
Щасливі будьте!
(Іде до брами, не оглядаючись, і зникає в ній).
Кассандра мовчки махає йому вслід рукою, а як він виходить поза браму, вона припадає до плеча Поліксени і гірко ридає.
Поліксена
Та чого ж ти плачеш?
Кассандра
Се ж я востаннє говорила з ним!
Що ж я йому казала? Все холодні,
непривітні слова, як ті мечі
ворожії, що мають заколоти
єдиного, коханого Долона!…
Чом я не кинулась йому до ніг?
Чом не благала на богів олімпських,
щоб він не йшов у ту лихую путь?
Чом не сказала: «Ох, не йди, загинеш!»
Чом я хоч поглядом не задержала?
Злякався б він очей тих зловорожих
і, може б… може б, він мені повірив,-
він сам казав,- та, може б, і послухав.
Дитина він перед очима долі,
не зважився б іти на їх огонь,
якби виразно бачив смерть видиму.
Ох, а тепер… Моє єдине щастя
конає там…
Поліксена
Кассандро! та вгамуйся!
Тож він живий! Чого ти так голосиш,
аж моторошно, справді! Не годиться,
ще хто почує! Нам додому час.
Кассандра
Нехай там чує цілий світ! Несила
мені мовчати… Ох, ти ще пізнаєш,
як тяжко найдорожчого втеряти!
Поліксена
Кассандро, годі! Що се ти говориш?
Ходім, тут темно, страшно, я боюся.
Вже пізно…
Кассандра
Пізно… хутко зійде місяць,
освітить поле… Мій Долон на полі
такий самотній, наче кипарис
на роздоріжжі… він такий хисткий,
він молоденький, ніжний - не до зброї,
до ліри, до кітари він удався,
до весняних пісень… Ох, що ж ті руки
порадять проти сих мечів важких,
що здійнялись над ним… Рятунку!
Поліксена
Слухай,
чи ти безумна? Тож збіжаться люди!
Готові ще й ахейці сполохнутись!
Кассандра
Ахейці?… Я замовкну… я не буду…
Довге мовчання.
(Кассандра тремтить всім тілом, спочатку щільно закриває лице покривалом і стоїть нерухомо, потім одкриваеться і пошепки говорить, стискаючи обидві руки Поліксені).
Ходім на браму… Ти ходи зо мною…
мені так страшно… я боюся долі…
Поліксена
Та як же підемо? На сходах темно.
Кассандра
Ох, ні, не досить темно, я все бачу…
(Простягає руки в простор).
Ох, Артемідо, сестро Аполлона,
богине ясна, погаси свій світач
на сюю ніч, на сю єдину ніч!
Нехай коханці менше мрій зазнають,
вони щасливі й так! Невже для того,
щоб їм, щасливим, марилось любіше,
мені, нещасній, відбереш ти мрію,
останню, розпачливу тую мрію,
що є ще десь на світі мій коханий,.
мій, хоч несуджений, та мій єдиний!
Коли то правда, що говорять люди,
немов і ти зазнала раз кохання,
на ймення чистої любові тої,
благаю, зглянься!
Поліксена
(тремтить)
Годі, люба, годі!
Кассандра
(спиняється, потім говорить зміненим голосом)
Так, правда, годі, нащо сі благання?
Що зможуть проти долі всі боги?
Вони законам вічним підлягають
так, як і смертні,- сонце, місяць, зорі,
то світачі в великім храмі Мойри,
боги й богині тільки слуги в храмі,
всі владарки жорстокої раби.
Благати владарку - даремна праця,
вона не знав ні жалю, ні ласки,
вона глуха, сліпа, немов Хаос.
Рабів її благати - і даремне,
і низько, я рабинею рабів
не хочу бути!
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: