Вперше за цю божевільну добу Гайдук так гостро відчув біль утрати найближчої людини. Для Гайдука — військового і науковця — священними були поняття «моя команда», «мої люди», «хлопці, яким можна довіряти». Ні родина, ні якась партія чи політичний рух (збіговисько зрадливих базік, об'єднаних (скоріше — роз'єднаних) жадобою влади) не становили для Гайдука жодної цінності. Ніколи не мав сентименту до родичів — двоюрідних братів чи дядьків — які незрідка виявляли ворожість до нього, вважаючи його самозакоханим, владолюбним, жорстоким, замкненим у собі егоїстом. Зневажав усі партії, не вірячи жодному з лідерів: робота у розвідці й можливість ознайомитися з найтаємнішими файлами, що їх накопичувало Головне управління військової розвідки і Особливий відділ при Гетьмані, позбавив Гайдука ілюзій щодо минулих і теперішніх політичних лідерів України.

Він вірив тільки друзям-розвідникам, на допомогу яких можна було сподіватися в будь-якій смертельній ситуації, з якими пройшов не одне випробування; знав, що колеги, перевірені часом, належать до «його команди», він любив їх, пишався ними і всюди, де міг, допомагав їм. Віктор Безпалий був одним з найвірніших Гайдукових сподвижників.

Вже світало, коли лімузин з утікачами дістався Смитз Фолз, де розташувалася таємна авіабаза імені генерала У.Кларка. Звіт про цю базу, підготовлений резидентом військової розвідки України по Канаді, пройшов ще у 2075 році через Бюро Гайдука. Це був доволі поверховий документ (діяльність резидента в Канаді взагалі викликала в Гайдука ряд запитань), але зараз, риючись у пам'яті, він згадав, що, згідно з інформацією, авіабаза призначена для здійснення таємних операцій в Арктиці і Сибіру, Пакистані, Китаї, Індії та Афганістані. Маршрути стратегічних бомбардувальників і важких військово-транспортних літаків пролягали над Північним полюсом і територією Союзу Держав Чорної Орди. Ні в канадський, ні в американській пресі та інтернетджерелах база не згадувалась. Лише одного разу, коли важкий бомбардувальник «Ланкастер-37» розбився неподалік Оттави, у французькій її частині Гатіно, спалахнув скандал: заморська територія Франції Квебек звинуватила владу Онтаріо в навмисній диверсії проти французьких інтересів. Вибух знищив науково-дослідний центр з виробництва високоточних боєзарядів у передгір'ях Гатіно. Паризька преса висунула навіть припущення, що на борту «Ланкастера» могла бути ядерна зброя — такої сили був вибух. Але справу швидко зам'яли. Конфедерація сплатила Парижу солідну компенсацію і надала французам збройну допомогу у проведенні каральної операції проти самопроголошеного арабського Халіфату в департаменті Івелін, врятувавши Версаль від зелених прапорів ісламу. Проте аналітики ВІРУ з кількох маленьких заміток зробили висновок щодо точки злету бомбардувальника, його бойового навантаження і траєкторії падіння.

Починався ранок. Сонце сходило від кам'яних бастіонів, якими закінчувався Атлантичний океан, й піднімалося над Ньюфаундлендом і Лабрадором. У весняному, ще холодному тумані, нечітко вимальовувалися темно-сірі силуети велетенських літаків. Гайдук автоматично порахував їх — понад три десятки. У східному секторі аеродрому причаїлися винищувачі-бомбардувальники F-160 вертикального злету — пласкі чорні безформенні платформи, що панували в стратосфері. Вежа управління авіарухом, схожа на середній нью-йоркський хмарочос, випливала з імли. Під'їзні доріжки ще були пунктирно позначені синіми нічними вогнями; полем снували важкі армійські траки для перевезення боєприпасів.

Лімузин перетнув злітну смугу і подався на кінець поля. Неподалік потужних радарних антен стояв літак, якого ще ніколи в житті не бачив Гайдук. Це був величезний старий «Ланкастер-27» — легендарний транспортний біплан з вісьмома двигунами — по чотири в ряд на кожне нижнє крило. Літак був побудований років сорок тому, коли владу в ООН захопили божевільні «зелені» й нав'язали людству — під приводом боротьби з кліматичними змінами — самовбивчі обмеження у викидах вуглецю та споживанні пального. На темно-сірому двоповерховому фюзеляжі літака був намальований великий червоний хрест на квадратному білому полі. Літаючий госпіталь, який міг одночасно перевозити до 400 поранених, був обладнаний двома операційними і трьома перев'язочними приміщеннями. Лімузин впритул під'їхав до розчахнутого черева літака. Частина його лежала на землі й слугувала мостом для завантаження контейнерами, закамуфльованими під кольори пустелі. Стояв звичайний для такої ситуації гамір. Сержант, що керував завантаженням контейнерів, лаявся з водіями, аби не порушували центровку літака. Дві жовтогарячого кольору цистерни з пальним присмокталися шлангом до правЪго і лівого крил. По них бігали механіки, поралися біля двигунів. Гайдук помітив, що на нижніх крилах біплана прокладено спеціальну доріжку, огороджену сіткою. «Невже вони виходять на крила під час польоту?» — жахнувся Гайдук.

Ніхто не звертав уваги на приїжджих, які мовчки стояли неподалік лімузина. Вожена трималася осторонь, поправляючи на вітрі хустку, щоб не відкрити обличчя. Нарешті до Гайдука підійшов немолодий офіцер у формі розвідника ВПС Конфедерації, віддав честь і попросив паспорт. Зробив якусь позначку у лептопі, потім чемно сказав:

— Рекомендую викинути одяг. На ньому є маячки.

Гайдук мовчки простягнув офіцеру пакет з одягом, в якому прийшов до Білого дому. Непоганий темно-синій, кольору «нейві» костюм за 200 глобо, світло-рожевий галстук. Нові черевики. Шкода.

Офіцер потер долонею сиву борідку:

— Дозвольте взяти на час рейсу шкатулку. Потім повернемо.

Гайдук віддав шкатулку з пістолетом та подарунком першої леді і грамоту Президента Конфедерації. Гроші й геджет-комунікатор завбачливо сховав до кишені.

— Як летимо, капітане?

— Летимо в Європу, куди — не маю права сказати. Вірніше — не знаю. Все залежить від ситуації. Адже ви знаєте, що в Європі війна.

Всюди війна. Ніким офіційно не оголошена, повзуча, перманентна, глобальна війна.

Сонячне тепло з'їдало туман. Ревище двигунів заповнило злітну смуту, з якої один за одним стартували бомбардувальники і відлітали у напрямку затоки Гудзон, а звідти до Північного кола. Самотність і безнадія охопила Гайдука. Ліс навколо бази ще оточували смуги снігу, як у тайзі, а у Вашінгтоні, на Канал-Роуд, цвіли рожеві й жовті маленькі айстри — Лінда старанно поливала їх. Там залишилося його життя. Цистерни повільно від'їхали від літака, залишаючи гарячий слід у прохолодному просторі летовища.

Сивий офіцер приклав долоню до козирка старенького авіаційного кашкета.

— Прошу заходити, пані і панове. Від імені авіакомпанії «Літаючі гроби» вітаю вас на борту «Кульгавого дракона». Летіти нам довго, до двадцяти годин, чи долетимо — невідомо, шлях небезпечний. Але екіпаж надійний, веселий, молодий — всі пілоти старші за мене (він весело підморгнув мовчазним Гайдуку і Божені), але є вдосталь алкоголю і смачної їжі. Прошу, мадемуазель.

Першою він галантно пропустив Божену.

Гайдук попрощався з хлопцями з лімузина, помахав рукою стрільцю, який стирчав на даху «Каділака», і подався по трапу у непривітне черево «Кульгавого дракона». Величезний люк одразу почав зачинятися, і у літаку стало зовсім темно.

За мить до цього до літаючого госпіталю залетів невеличкий дрон й сховався в порожній операційній, сівши на безтіньову хірургічну лампу.

Літак повільно рушив довгою бічною доріжкою до початку злітної смуги, щоб зайняти чергу за бомбардувальниками, які з гуркотом злітали один за одним у холодне небо Канади.

10.

22 квітня 2077 р.

ОПЕРАТИВНИЙ НАКАЗ № 1377/2554 ОТ

Таємно

Всім прикордонним заставам, пунктам і постам переходу держкордону

Всім розвідувальним підрозділам прикордонної служби.

Всім земельним і волосним Управлінням Державної Варти України.

Всім агентам ДерВару, співробітникам поліції і службовцям військової жандармерії