Підійшов до Рибки і говорить йому: «Я там, за болотом, живу. Та біда нам від ведмедя. Задер у сусідів дві телички і колоди з медом поторощив». Рибка казав, що той бортник говорив дуже проникливо, а в очі заглядив, немов хотів тебе на чомусь вловити. «То чого ваші люди не підвісили битак із зубцями до бортей?» «О, ні! То такий здоровенний ведмідь - він усі битаки не відштовхував, а обірвав!.» Рибка й каже: «Достойний звір!» Той урічливий чоловік говорить: «Поможи нам - застрель ведмедя!» «То хіба у вас людей нема?!» «Та є. Але таких стрільців, як ти, немає! То підеш до нас?…» «Піду, - каже Рибка, - тільки плата сіллю, полотном і нитками». «Добре, добре! Ходімо!» І ніхто не встиг оговтатись, як вони щезли. Парубки те діло прогавили. І не знали, куди і з ким пішов Рибка… Знов був лемент у його хаті і материне голосіння… Вже як почались холодні тумани, Рибка повернувся. Та ще привів низенького кашлатого коника. На конику два лантухи. Всі, звичайно, збіглися подивитись на Рибку і його здобич. Бо в однім лантусі була ведмежа шкура. А в другім дві штуки полотна, кілька мотків доброї льняної нитки, полив'яна миска, горщик і глечик. Шкуру Рибка зразу віддав батькові, бо хоч була і прозолена, але могла зіпсуватись. Всі в нього - і рідні, і сусіди, і старійшини - випитували: що, та як, та де? Він же їм пояснив, що ведмедя не один день довелось чекати біля бортей. Бо в тих людей скрізь липові гаї і повно бортей. «Ведмідь був менший, ніж наш, - пояснив Рибка. - Після першої стріли таки добіг до мене і зачепив лапою. Подер гачі, пояс зірвав». М'ясо Рибка віддав тим людям, шкуру позолив і забрав собі. «А чого ти собі не взяв барило меду? Ти ж їхні борті врятував!» - Питали сусіди. «А хто його знає… Може тому що я до солодкого не ласий». «Кінь у тебе, отроче, звідкіля?» - Поважно питали старійшини. «Коник мені дістався приблудний. Я до того лантухи на волокуші тягнув. Коня здибив у озерці. Його туди вовки загнали. Я їх пострелив - вожака і вовчицю. Молоді - повтікали. Ну й коник мені дістався. Бачите - без вузди».

Так Рибка всім оповідав. Але тобі, Бабо Лелю, він сказав, що той бортник справді був бортником. І дуже багатим. І нього в коморі все було здоровенними кадубами з медом заставлено. На полицях цілі воскові кулі завбільшки з баранячу голову! Жив він одинаком в хаті осторонь від усіх. І навколо двору в нього був високий плетений тин. Ні першої ночі, ні другої ночі ведмідь не з’являвся. Бо, певно, його ігрища на леваді сполохали, хоч воно було не близько. Той бортник і каже Рибці: «Побудь у мене ще трохи. Він прийде зразу як ігрища скінчаться». Рибка згодився. А там були далі гарні озера з протоками, і Рибка досхочу рибалив. І ось на якусь там ніч, а ще торжище не розійшлося, почалось коло тину і воріт камешіння якесь. Потім почав рипіти тин - через нього перелазили, бо не змогли відкрити ворота. Бортник страшенно злякався, аж клацав зубами. «То все волхви - мої вороги! Бо я людей і скотину лікую. І до мене люди йдуть. І несуть мені всякі підноси. А їм - дулю! Тому вони хотять вкоротити мені живота!» Рибка тихо відчинив віконце-заволоку. І послав стрілу туди, де чувся ще й голос. Потім другу на рипіння тину. Потім третю на шелест. Наче хтось застогнав, хтось наче скиглив. Ще чулось тупотіння і наче хтось гепнувся. Далі все затихло. Але ні бортник-чаклун, ні Рибка до схід сонця не виходили. Як вийшли, побачили, що в трьох місцях зовні тину на траві і на піску плями крові. Зовсім її небагато. Рибка пояснив бортникові: «Я бив не сильно, тільки щоб стріла уп’ялася! Щоб вони налякались і більше до тебе не потикались!» А чаклун-бортник йому й каже: «Я так і думав. Пішли по їхніх слідах - знайдеш твої стріли. Бо якщо хто інший знайде - буде великий галас і біда нам з тобою!» Пішли вони по слідах. Знайшли дві стріли. Далі сліди завели їх до ліску. Там вони і здибали коника. Стояв прив'язаний до липи. Взяли вони коника і далі по слідах. Дійшли до хирявого піску на болоті. Там сліди уривались. Бортник-чаклун і каже: «Вони з-за болота прийшли якимось таємним проходом. Я того проходу не знаю. Повертаймо додому». Але, перш ніж повернути, він зняв із коника сідло і вуздечку. І кинув їх у трясовину. Поляскав коника по чубку, погладив по соколку, цмокнув разів три. І коник без вузди, без правила пішов за ним. Як вони виходили з лісу на піщану дорогу, «бортник» вирубав розлогу глодову гілляку. І сказав іти позаду коника і замітати сліди… В своїй господі «бортник» поставив коника у свою стайню, до свого коня. І поки Рибка був у нього, коника не виводив навіть на подвір'я. Сказав Рибці: «Чую я, що завтра прийде клишоногий. А мені щось лина закортіло зварити. Піди на озерце - влови. Тобі це раз - і вже є!» «Добре!» Та й почав Рибка вдягати через плече налуччя з луком… А чаклун і каже: «Та не обтяжуй себе оружжям. Серед дня ведмідь сюди не потнеться!…» «А твої вороги-волхви?…» - питає Рибка. «Ти ж сам бачив - вони через болото втікли!» І Рибка пішов без лука і стріл. Більше він ніколи так не робив… Наловив він риби, зварили вони юшку. Ще пробув там Рибка, поки не підстеріг і не застрелив ведмедя-злодія. З однієї стріли. Пробив ведмедеві груди і серце!… Хотів бортник-чаклун, щоб Рибка лишився в нього за учня. Обіцяв навчити таємним знанням, і лишити у спадок усі борті і господарство. «Ні! - Сказав Рибка. - Я хочу стати великим, найкращим стрільцем!» А бортник-чаклун сказав: «Нехай так. Давай сядемо до столу і вип’ємо на прощання.» Але Рибка відмовився: «Ні! Я ще не парубок!…» «Та ти ж спритніший за них! Хоробріший за них!…» «Ні! Як приймуть до громади - тоді питиму.» Забрав коника-муцика і пішов геть… Коли Рибка повернувся додому, то довго парився в лазенці. Потім відіспався. Взяв один лантух і сів на коника. Мати хотіла спитати, куди він свою плату забирає? Та Дід спинив її: «Нам не можна. А він навіжений. Нехай собі їде. А ми не бачили, не чули і не знаємо нічого.» Рибка приїхав до старого вигнанця. Старий послухав Рибку і пояснив: «Ти чудовий мисливець. Це в тебе, як кажуть, від Бога. Ти вправний рибалочка. І серед людей є особливі мисливці і рибалочки. Тільки полюють вони не на звіра. І ловлять не рибу. Їхня здобич - інші люди. Отой твій «бортник» - саме такий ловець. Він, той чаклун, вловив тебе, бо побачив, що ти кращий за інших. Але тебе за твоє малолітство старші зневажають. Він тебе підманив удаваною повагою і улесливими словами. А тоді твоїми стрілами порахувався зі своїми ворогами. Ти мені сказав, що стріляв зовсім легенько. Та сліди волхвів вели до болота. Там вони і потопились. Бо «бортник» намастив твої стріли отрутою. Від отрути волхви подуріли і поперли в болото. Якби твої стріли були чисті, то волхви забрали б із собою коника. Коли він послав тебе на озеро по линя, він твої стріли вийняв і змив із них отруту. А коли умовляв випити на прощання, то хотів тебе отруїти медовухою. І ти сконав би. Тільки не зразу, а потім!… Так що бережись чужих людей, особливо волхвів, чародіїв чи схожих на них. Бо тут не ти ловець, а вони. І ніколи не лишай стріли без догляду!» Рибка дуже засмутився: «То виходить - я порішив волхвів? Я тільки відлякати хотів!…» «Так воно виходить», - погодився дід Йов. «Діду Йове, діду Йове, - бідкався Рибка. - Ти таке погане мені розповів.» «Нічого, онучку! Не переймайся, а радій, що своя людина тобі сповістить погану новину. Головне, щоб чужі раніше не почули. І не бійся. Той сучий «бортник» нікому нічого не скаже. Ця таємниця йому на користь. Ще раз кажу - не засмучуйся, що я тобі відкрив таємне. Маєш радіти, що одержав нове знання! І ще запам’ятай: людина, що зазирає тобі в очі, як той «бортник», то ловець людських душ і тіла. Стережися тих, хто тобі в очі зазирає нахабно. Щоб вони над тобою сили не мали, не дивись їм в очі. Бо вони сильніші за тебе. Але щоб вони не побачили, що ти їх остерегаєшся, дивись на перенісся. Ніби в очі їм дивишся, а погляду твого вони не можуть перехопити!» «А як у мене погляд буде сильніший?!» - Спитав Рибка. «У тебе чіпкий погляд. Але поки ще з дорослими не змагайся. Тобі ще треба вбитись у зріст і силу». Та Рибка не послухав діда Йова. І коли повернувся до селища, то пішов до парубоцького берези. Якраз біля клуні щось віяли. Рибка підійшов до берези і сказав йому: «Березо! Хочу з тобою говорити!» «То говори» - відказав береза, не дивлячись на Рибку. «Е ні, березо! Ти від мене верниш лице. Чи ти мене боїшся?» - Запитав Рибка. Береза поставив решето на землю, взявся в боки, і засміявся в обличчя Рибці. Але Рибка просто вперся поглядом в очі берези. Від Рибчиного погляду береза почав ніби опадати, якось зіщулився. Потім ніби зовсім обвис тілом. А Рибку від напруги то аж тіпало, обливало жаром спину й руки, то наче вітром холодило. Зрештою, береза не витримав Рибчиного погляду і сказав: «Цур тобі, Пек тобі! У тебе очі урочливі…» І пішов до клуні. Рибка йому услід: «Тікаєш? Бо злякався!…» Та береза йому нічого не відповів… Отак Рибка відкрив у собі силу. Але оте змагання Рибки з парубоцьким березою завдало шкоди всій родині. Бо старці зібрали всю громаду і виголосили, що Рибка не повинен нікуди ходити за громадську межу. І не заважати людям своїми урочливими очима. А якщо Рибка не послухається, а родина його захищатиме, то їх виженуть із громади! Отак за Рибкою, ще отроком, пішла слава чародія. Та Рибка від того не підупав ні духом, ні тілом.


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: