Спартаку поталанило втекти з в'язниці. Сталося це 18 березня 1922 р. Незабаром він перейшов кордон із Польщею. І 7 квітня 1922 р. склав цю доповідь.

Пройшло 80 років від тих невеселих подій. І ось я сиджу в Державному архіві СБУ і гортаю кримінальну справу на учасників Листопадового рейду.

Гортаю анкети розстріляних під Базаром. Збереглося їх близько 350.

Найбільше вразило, що серед розстріляних понад половина - люди мирних професій: писарі, телеграфісти, фельдшери, санітари, завідувач аптекою, кашовари, шевці, їздові… Тобто до рук більшовиків потрапив обоз, в якому перебували люди, значна частина з яких взагалі не брала участі у боях, бо була беззбройною.

Вразило й те, що більшовики розстрілювали навіть поранених і тяжкопоранених, зокрема були розстріляні поранені в бою Григорій Дугельський (Дугельний), Кузьма Мироненко, Іван Петренко, Оксентій Тронько, Андрій Шафранівський, Герасим Онофрейчук, Яків Шведюк, Митрофан Грох, Анастас Ясько, Михайло Мелентіїв, Микола Саківський, Петро Гуденко, Михайло Василів, Кость Токаревич, Семен Олехнович, Іван Манжула, Артем Голуб, Степан Майданюк, Борис Страшкевич, Степан Федорів, Трохим Костецький, Олександр Півторак, Пилип Шелест, Гаврило Добровольський, Мусій Білокрис, Кость Янишевський, Андрій Нестеренко, Андрій Свиргодський, Сава Когун, Олександр Зубченко, Яків Кузьмин, Дем'ян Калитський, Тиміш Борщевський, Станіслав Бондаревич, Станіслав Соколовський, Олександр Приходський, Іван Маницький, Купріян Плахтій, Павло Таносечук, Іван Стеблин, Тиміш Радіоненко, Василь Голуб, Олекса Мельниченко, Михайло Каменецький, Антін Клименко та тяжкопоранені Стефан Бичко, Юхим Тройнюк, Тиміш Очеретний, Клим Чорний (всього 49 чоловік, тобто 13, 6% від загальної кількості).

Наприкінці хочу звернути увагу на те, що Президент України Леонід Кучма, коли буває у Польщі, на пропозицію президента Александра Кваснєвського вшановує могили козаків і старшин Армії УНР. Чому ж коли мова заходить про вшанування пам'яті воїнів УНР в Україні, він сором'язливо ховається за лаштунки?

Час покласти край цим подвійним стандартам: козаки і старшини Армії УНР мусять бути визнаними на своїй Батьківщині і не тільки визнаними, але й вшанованими на державному рівні.

Президент України - якщо хоче сильної держави - мусить пропагувати героїчні ідеали та вшановувати героїв, жертва яких лягла в основу нашої, а не чужої держави.

Вічна пам'ять тим, хто боровся за свободу нашої Батьківщину, а коли прийшов час - гідно прийняв смерть.

Роман КОВАЛЬ

Слід зазначити, що ми розуміємо неминучість помилок у цьому дослідженні. Насамперед, через неможливість звірити дані анкет з іншими джерелами. По-друге, намагання декого з полонених (на нашу гадку, переважно старшин) приховати дійсне прізвище, ім'я, по-батькові, місце народження, військове звання, освіту тощо. Ще одним моментом, що ускладнював роботу, стала невиразність почерків тих, хто заповнював анкети, як і те, що анкети заповнювалися олівцем, до того ж, 80 років тому. Ускладнювало розпізнання анкетних даних й те, що поверх них була написана резолюція: "Расстрелять. м. Базар. 23 (або 22). XI. 1921 г. Гарькавый, Котовский, М. Фриновский, Лившиц…" (і ще один нерозбірливий підпис, очевидно Іванова). Ця резолюція, а також підписи були написані хімічним олівцем розмашисто, з притиском. Накладання ліній ускладнювало діагностику прізвищ та інших даних. Напевно, й не всі козаки і старшини виразно називали свої прізвища і той, хто фіксував їх, міг частково видозмінювати їх. Є підстави припускати, що допит вели малограмотні слідчі-чужинці, що не знаючи української специфіки, вносили і свою дещицю плутанини.

Характерним було непоодиноке розходження написання прізвищ в анкеті і у списку розстріляних. Тобто, самі більшовики подекуди подавали дві версії одного й того ж прізвища. Інколи це допомагало нам вияснити найбільш вірогідний варіант. Хоч і не завжди... Складалося враження, що інколи у списку уточнювали прізвище, а подекуди, навпаки, змінювали його до невпізнання.

У пошуках інколи допомагав варіант, наведений у реабілітаційному висновку, хоч треба зазначити, що той, хто підготовляв ці висновки, подекуди додавав і власні помилки, що призводило інколи до "реабілітації" неіснуючих людей.

Щоб збільшити шанси знайти рідних розстріляних у м. Базар і донести до них правду про тернистий шлях члена їхньої родини, ми вирішили подавати й назву сіл чи волостей, точних назв яких встановити не вдалося. Але оскільки місцеві люди краще розбираються в топоніміці своєї місцевості, то вони й допоможуть нам згодом встановити істину.

Упорядники

Народився 21 листопада 1891 р. у м. Полтава. Українець. Стан - міщанин. Закінчив двокласну школу та військовий навчальний заклад. Безпартійний.

В Армії УНР із 1919 р. Служив у 2-й Волинській стрілецькій дивізії (далі скорочено: 2-а Волинська дивізія). Інтернований у таборі м. Каліш (Польща). Під час Другого Зимового походу - командир комендантської сотні штабу 4-ї Київської стрілецької дивізії 1-ї Волинської групи Української повстанської армії під проводом Юрка Тютюнника (далі скорочено: 4-а Київська дивізія). Будучи пораненим, потрапив у полон 17 листопада 1921 р. коло с. Звіздаль Овруцького повіту Волинської губернії 3. Розстріляний 23 листопада 1921 р. у м. Базар Овруцького повіту Волинської губернії 4. Реабілітований 12 березня 1998 р.

Державний архів СБУ, арх. 74629 фп., т. 1, арк. - 1 зв.

Примітки

В анкеті (повна назва: "Анкета для перебежчиков или плененных закордонных государств") і списку розстріляних - Сузима. На анкеті червоним олівцем виразно, великими літерами дописано "штабс-капітан Дугельський", а потім ще синім хімічним олівцем у графі ПІБ написано: "Дугельський". У списку розстріляних зазначено, що Григорій Сузима - "штаб. капітан". У книгах Василя Вериги "Листопадовий рейд" (К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 1995. С. 173) та "Другий Зимовий похід. Листопадовий рейд. Базар" (К.: Фундація ім. О. Ольжича, 1995. С. 198) це прізвище подається як сотник Сулима. Звертаю увагу і на те, що згаданий учасник Другого Зимового походу, незважаючи на задеклароване ім'я Григорій, підписався наприкінці анкети "А. Сузима" (а не "Г. Сузима"), що дає підстави трактувати це прізвище та й ім'я, як вигадані. Напевно, за псевдонімом "Сузима" намагався сховатися підполковник Дугельський, учасник Другого Зимового походу, командир комендантської сотні, про якого згадує Василь Верига (там само. С. 78). Іван Ремболович у своєму спогаді "Рейд 1921 року" ("Другий Зимовий похід. Листопадовий рейд. Базар" К.: Фундація ім. О. Ольжича. 1995. С. 90, 101) подає це прізвище як Дугельний.

Тут і далі можливі помилки, викликані небажанням деяких козаків і старшин Другого Зимового походу говорити правду або всю правду, тобто прізвища, імена, військові звання, місця проживання тощо можуть бути вигаданими чи видозміненими.

Під час допиту стверджував, що "військова частина небоєздатна... кожний хотів потрапити додому".

На цій анкеті хімічним олівцем накладена резолюція "Расстрелять. м. Базар. 23. XI. 1921 г. Гарькавый, Котовский, М. Фриновский, Лившиц…" (і ще один нерозбірливий підпис, очевидно Іванова). Подібна резолюція - й на інших анкетах (у більшості дата розстрілу - 22. XII. 1921 р.

Народився 21 вересня 1891 р. у с. Піски Лохвицького повіту Полтавської губернії. Українець. Стан - селянин. Закінчив церковно-приходську школу. Унтер-офіцер царської армії. Безпартійний.