Пропольські елементи зосередились у створеному лише весною 1943 р. Волинському Українському комітеті, впливи якого, проте, є обмеженими і який не становить чисельної сили.

На Волині діяли військові організації, керовані місцевими українцями із Східної Малопольщі, тобто ОУН, яка почала наповнювати своїм впливом інші організації, головним чином українську міліцію на службі у німців. На переломі 1942/43 років значно пожвавилась діяльність українських військових організацій, на що звернула увагу німецька влада і вчинила репресії, арештовуючи українських націоналістів. Українські організації почали контракцію, звільнивши у ряді міст політв'язнів. Німці почали роззброювати і арештовувати постерунки міліції, які брали головним чином участь у звільненні в'язнів. Побоюючись роззброєння, українська поліція почала кидати службу і з повним озброєнням втікати до лісу. Починаючи від середини березня, втікає також українська сільська поліція. У зв'язку з втечею української поліції до лісів з повною екіпіровкою відразу розпочались спорадичні випадки вбивств поляків, які працювали на німецькій службі — адміністраторами маєтків, у лісовій, дорожній службі тощо. Ці вбивства мали характер особистих порахунків і були спричинені бажанням помсти особам, які прислуговували німцям і неодноразово були змушені з огляду на займану посаду виступати всупереч інтересам місцевого населення. У подібних службах могли траплятись випадки надуживань зі шкодою для місцевого населення, що виникали неодноразово через надмірну службову відданість, яка легко могла бути використана ворожою пропагандою проти польських інтересів.

На німецьку пропаганду такого роду вказує книжка, доступна до продажу тільки для німців, доцента Берлінського університету доктора Байєра під назвою «Das Schnicksal der Polen» — «Доля поляків». Автор — політичний чиновник в адміністрації Генеральної Губернії — у вступі засуджує діяльність поляків на Волині за те, що вони проникають у німецькі органи влади і установи як посередники між німецькою владою і самим населенням зі шкодою для населення, а також для доброї думки німецької влади і самого населення.

До вбивств поляків, які працювали у німецькій адміністрації, підрозділами бунтівної української поліції швидко додалися вбивства польського цивільного населення взагалі, головним чином на селі, так що скоро цілі населені пункти, колонії і села стали жертвами прихованої ворожої пропаганди. Важко встановити головних виконавців тих дій, бо на Волині, крім відділів української поліції, діяли відділи бандерівців і мельниківців, крім підпорядкованої останнім поліції — радянські диверсанти, петлюрівці, тобто відділення військових організацій з колишніх офіцерів армії Петлюри. Можна тільки встановити, що групові вбивства почались на півночі, у Сарненському і Костопільському повітах, де діяв, головним чином, так званий Тарас Бульба, що представлявся головним командиром української народної армії. У керівництві його підрозділів, можливо, були колишні петлюрівські офіцери. У Сapненському повіті ще в лютому сталося перше масове вбивство 17 польських і 5 українських родин з села Поросля поблизу Антонівки. Українська поліція в інших повітах на той час ще несла службу на постерунках. Тарас Бульба (прізвище Боровець) є родом з Волині. Перед війною уряд замовляв у нього в Клесові граніт на могилу Пілсудського у Вільнюсі. У період формування німцями українських охоронних батальйонів на Волині він вступив до такого батальйону в Сарнах, а коли німці розформували батальйон, втік з частиною бійців до лісу і розпочав партизанську боротьбу.

Польська думка схильна визнавати більшовиків підбурювачами та таємними керівниками всіх акцій. Діючи у тіні, вони вплинули на початок поширення Бульбою і ОУН гасел щодо мордування поляків. Такі наміри у середовищі більшовиків відповідали змісту повідомлення ТАСС, яке проголошувало захист українського населення від загарбницьких планів Польщі. Особливо треба підкреслити, що лише після повідомлення ТАСС почалися масові вбивства поляків. З іншого боку, пропаганду масових убивств поляків розпочали емісари крайнього галицького крила ОУН, які в кількості приблизно тисячі агітували по селах проти поляків. Проти визнання акції масових убивств поляків виключно справою галицької пропаганди свідчила інформація, отримана нами безпосередньо від наших людей із Сарненського повіту, де був перший осередок усієї цієї акції, звинувачуючи, власне, місцеві українські чинники у провідній участі в антипольській акції, включно навіть з тими чинниками і українською інтелігенцією, які перед війною брали участь у польсько-українському зближенні, ініційованому колишнім воєводою Юзевським (додаток № 20). З цим зв'язаний факт, що Тарас Бульба також походить з Волині і на території його дій у Сарненському і Костопільському повітах розпочались масові вбивства. Справжню основу цих подій становила перш за все моральна атмосфера, створена німецьким окупантом: масові вбивства євреїв, застосовуваний варварський принцип групової відповідальності місцевого населення за саботаж радянських диверсантів, жахливі катування невинних людей, жінок, стариків і дітей, палення і знищення житла, що спричиняло втечу населення, особливо молоді, у ліси, зміцнення різних банд, створених часто без усвідомленої мети, лише з думкою пережити важкий період.

До цього належить додати використання окупантом допоміжної поліції, яка набиралася з найгіршого елементу місцевого населення, який проходив у німецьких «культуртрегерів» вишкіл щодо найбільш варварських методів знищення людини, зневаги до людської гідності і брутального знецінення людського життя не тільки особистості, а й цілих суспільних груп, як це було з євреями. На додаток окупант з повним усвідомленням своєї диявольської роботи вживає допоміжну поліцію однієї національності проти іншої і навпаки, а також поширює цю ганебну систему на господарську і цивільну адміністрацію.

На цій основі виникла сильна антипольська пропаганда. Кожна церква, розібрана військом, кожне село, навернене з православ'я у католицизм, кожний будинок, виселений КОПом з прикордоння, багаторазово використовувалися у цій пропаганді. Повного знищення і катування зазнали поселення так званої сільської шляхти. Коли ми звернулись до двох найвизначніших українських діячів у Варшаві з колишньої російської імперії з проханням пояснити причини волинських подій, то вони навели приклади здійснення польською гранатовою поліцією в Холмському повіті, за німецьким дорученням, репресій проти українських сіл за підозру у підтримці радянських диверсантів і неправильної поведінки польських сільських управителів лісової служби тощо на Волині як можливу першопричину подій на Волині.

Ворожу пропаганду полегшує також дуже низький рівень української освіти на Волині перед війною, який уможливлює предковічні, засновані на ненависті, способи пропаганди, хлібні віча (шматки хліба зі встромленим антипольським написом), що передаються від хати до хати, від села до села, з наказами, попередженням про підготовку сокир, обіцянками, що щось станеться, і т.ін. Цим можна пояснити повсюдну участь сільського населення у нападах, підпалах і вбивствах часто вчорашніх спокійних поляків-сусідів найжорстокішими способами і за участі в цих розправах навіть жінок і дітей.

Наведені дані показують, що спочатку ОУН намагалась заволодіти ситуацією. У наказі від 4.IV. 1943 поліцейським погрожували карою смерті за перебування без наказу на території (додаток № 11). Жодних наслідків не мало звернення Волинського Українського комітету, яке засуджувало вбивства поляків, вважаючи їх результатом німецько-радянської політичної інтриги. Не заспокоїли людей і відозви волинського окружного представника Уряду Речі Посполитої Польщі до українського і польського населення Волині (додаток № 12). Німці закликали українську поліцію до повернення на службу, вказуючи на Тараса Бульбу і Галицьку ОУН як на ініціаторів відмови від служби. Щодо вбивств поляків, то спочатку вони були байдужі, але коли почали гинути німці й на території запанувала анархія, а польське населення почало втікати з сіл до міст, почалися репресії. Спочатку вони не мали достатньої чисельності, щоб оволодіти ситуацією. Приймали у поліцію поляків з територій, де відбувалися вбивства, привели підрозділи, сформовані з поляків, — правдоподібно, з військових полонених кампанії 1939 р., і, цілеспрямовано чи мимоволі застосовуючи принцип групової відповідальності, спричинились лише до погіршення ситуації, коли ці польські підрозділи, підпорядковані німцям, почали вирізати українські села, а німці наголошували, що це є карою за вбивства поляків.