У Купчинцях пацифікація відбулась два рази. 22.ІХ пацифіковано все село, потім прив'язали громадського асесора Олексу Росоляка шнурком за шию до воза і змусили на втіху катам бігти за возом, підганяючи його батогом.

У кооперативі весь товар скинули на одну купу і полили гасом.

У читальні «Просвіти» наказали голові Миколі Шкільному, Тимку Білому і Мирославу Ковалю нищити своїми руками театральний гардероб, накладали на них перуки і мазали фарбами, щоб насміхатись. Також знущалися з Василя Якимишина і його матері.

29. IX з Теребовлі прибув ескадрон уланів і ущент знищив кооператив і його магазин разом із двома відділами. Всі товари знищено, збитки становили понад 100000 злотих (20000 доларів).

Керівнику школи Т. Гринькевичу наказали винести всі книги зі шкільної бібліотеки на подвір'я, і тут їх підпалили.

Того самого дня всіх чоловіків села зігнали (деякі встигли втекти) на громадську площу, відділили членів легального товариства «Луг» — близько 20 осіб і всіх побили, даючи кожному від 50 до 100 ударів. Потім вишикували їх у шеренгу і наказали робити гімнастичні вправи. Далі закрили їх у стайні місцевого власника Лонгарта і знову побили. Вранці 30.IX їх ще раз побили нагайками, членів родин і батьків, що лементували навколо стайні, розігнали прикладами. Побиті лежали цілими днями з гарячкою без лікарської допомоги — до лікаря було більше 20 км.

У селі Велика Лука пацифікація відбулась 29.ІХ.1930 року. Спочатку зробили в селі обшук, потім арештували, не оголошуючи причин, Семена Ляха, Івана Поліщука, Івана Брикайла, відправили їх у місцевий відділок у сусідніх Мишковичах і сильно побили — один поліцейський сидів на голові, другий — на ногах, а третій бив палицею по всьому тілу. Потім відвезли в поліцію в Тернополі. Побили також Василя Звіра, Івана Гладкого, Семена Фостатого, Федора Зінкова, Івана Поліщука, Марію Брикайлову. Стан тяжкого побиття підтвердив лікар, доктор Фурта у Микулинцях.

Побили також зустрінутих на дорозі у селі людей. Це були: Семен Бедрій, Іван Греськів, Іван Фарина, Микола Рогатий, Тимко Зіньків, Іван Комар, Степан Юськів, Михайло Звір, Федір і Онуфрій Брикайли, Степан Зіньків.

Вдома побито: Степанію Брикайлову, Степана Зімовського, Михайла Брикайла, Теклю Лучко, Петра Сикиринського, Олексу Лазуту, Михайлину Ляхову, Євдокію Оріхівську, Мартина і Івана Романівих, Семена Комара, Василя Сцибайла, Теофіла Брикайла, Марію, Ксенію і Анну Рогатих, дітей: Степанію Брикайло — 8 років, Семена Лучкова — 8 років та інших.

У містечку Микулинці людей не били, але в ніч на 30 вересня невідомі злочинці (здогадатись неважко) висадили динамітом у повітря пам'ятник українським стрільцям. Було 2 вибухи: о 8 вечора і о 1.30 ночі. Пам'ятник розбито на дрібні шматки.

У Петрикові побили крамаря кооперативу Матвія Мітренгу 57 років, змушуючи його танцювати і співати сороміцькі пісні. Коли він відмовився, його побили до зомління так, що довгий час його життя перебувало під загрозою.

Побили також Петра Барчишина, його дружину Анну, Михайла Стеця, Василя Сусла батька і Василя Сусла сина, Омеляна Наконечного, Володимира Лучкова, Михайла і Теофіла Середів та інших.

Прошова була пацифікована 29.ІХ. До села приїхало близько 80 поліцейських і почали обшуки вдруге. У священика Лопатинського викинули з шафи всі речі, потоптали ногами, знищили всі парафіяльні книги, всі документи і книги в бібліотеці. Розбили церковну касу, поламали фортепіано і весь домашній інвентар, побили вікна з рамами, зірвали підлогу в парафіяльній канцелярії, залишаючи одну велику руїну. На подвір'ї здерли стріху зі стайні, розкидали два стоги збіжжя, а оскільки саме тоді всю ніч ішов дощ, воно намокло і згнило.

Подібне було і в Михайла Тишинського, у якого здерли солому з усіх будинків, повністю знищили інвентар у хаті, а господаря тяжко побили. У Степана Тарка знищили збіжжя у стодолі, будівлі і домашній інвентар. Те саме зробили у Василя Бадовського, Івана Крамара, Михайла Сампара та інших. У читальні «Просвіти» знищили все, що можна було знищити, — декорації, завісу, все приладдя.

У Малий Ходачків 21.IX, коли люди були у церкві, приїхало 50–60 поліцейських з закритими номерами на шапках; вони оточили церкву і, коли люди почали виходити, почали бити. Були важко побиті: Павло Балабан, Мирон Тимків, Антін Недошиток, Степан Попельняк, Петро Билза, Василь Кужма, Андрій Водяний, Михайло Чиж, Степан Яцків та інші. Потім тим, кого побили, наказали ловити качок в озерці біля Народного Дому, глибина озера — 1 метр. Від'їжджаючи, військо забрало 700 злотих контрибуції, свиню, 2000 кг вівса, 2 вози конюшини і 2 — соломи.

У Чернилові Руськім відділ уланів оточив село, поставив на всіх дорогах кулемети і зігнав усіх мешканців на громадську площу. Після відділення дітей до 13 років, євреїв і поляків, яких там було кілька родин, почалось катування всіх підряд чоловіків, жінок і дівчат.

У Шляхтинцях військо і поліція побили З.Х Івана Шкулу (змушували цілувати самого себе у руки), Миколу Сердюка (в процесі биття мусив кричати «Хай живе Польща!»), Івана Сердюка, Степана Лобатого, Івана Чоловічка, Павла Музіла, Федора Плаксу, Павла Лабатого (11-річний хлопець, якого змушували молитись по-польськи), Євдокію Балабан (60 років), Марію Середюк, Михайла Грим'яка, Давида Маличка і багатьох інших.

Це тільки приклади, які не вичерпують усіх випадків.

Ось приклади з повіту Збараж.

Село Великі Гнилиці військо так оточило, що ніхто не зміг втекти. Били і катували всіх людей, нищили все, що потрапляло під руки. Нарешті наклали на село контрибуцію, забираючи 150 курей, 150 качок, полотно, папірці для скручування цигарок і по 50 грошів готівки для кожного «бравого» вояка, який там був (як у середньовіччі!).

У Гущанцях били війта Григора Березу окремо за Україну, окремо за кооператив, за «Просвіту», молочарню і за сина, який утік перед биттям. За кожну «провину» дістав по 25 нагаїв. Тяжко побитого, його вивезли на цвинтар для тварин. Він мав поламані ребра, звідси висновок, що били також прикладами.

У Добромирці до смерті побили також доктора Павла Козака, господаря Березицького і старого Кадивала, замість зятя, який утік. Знищили кооператив, де скинули товар на купу, облили гасом і олією. Молоду продавщицю роздягнули догола і волочили по розсипаному товару.

Повністю знищили молочарню і читальню «Просвіти», рубаючи устаткування сокирами. Побили голову читальні Кальбу і Михайла Марцинюка, який лежав хворий у ліжку, а його маму, яка його захищала, так катували, що вона довго боролась за життя.

Побили все село, а того, хто зміг утекти від рук катів, пізніше ловила місцева поліція і віддавала уланам, які були в сусідньому селі Великі Гнилиці. Там сильно побили Григорія Гевуся і його сина, а також згадуваного Григора Березу. На завершення дикої оргії поліцейські зажадали пива, горілки і м'яса.

У Лисичинцях 27.IX проведено обшук цілого села і завдано великої шкоди.

У Лозівці биттям змушували селян нищити пам'ятник Шевченка і промовляти образливі слова на адресу Шевченка і України.

У Кошлаках до смерті побито вчителя Адольфа Шевчука (вмер на другий день) і Григора Камінського. Катували усіх селян і знищили весь маєток. Кооператив і молочарня знищені, як і в інших селах.

У Медині так побито одну жінку, що скоро вона померла, як це стверджував доктор Фрідман, лікар із Підволочиська. Закатовано керівника школи Петра Смалія і вчителя на пенсії Миколу Явного, якого поліція кілька разів відливала водою. Доктор Фрідман також підтвердив у нього важкі тілесні пошкодження.

Побито також селянина Різника, його дружину і дочку, потім селянина Осичка. Продавця магазину побили, змушуючи зняти надпис українською на користь польської мови. З магазину забрали багато товару. Володимир Шеремета втік, і за це знищили його хату. Побили багато інших людей.

У Розкошинцях зігнали всіх людей на площу і побили нагайками.

У Скориках тяжко побили Йосипа Пащука, знищуючи заразом хату і все обійстя. Одну вагітну жінку так побили, що померла у них на руках. Старого священика Красноперу жорстоко побили, знищили його будинок і все майно.