Кол. Сивіцький: Бо села українські. А школи польські, плебісцити ніби за українською школою, ніби дозволені законом — фікція, причина для поліцейських переслідувань.
Кол. Ажнюк: Повинні вчити порівну, польську і українську.
Кол. Зборовський: Чому нас не допускають до середньої і вищої освіти?
Кол. Стравінський: Чому забороняють ходити у національному вбранні, організовувати урочистості й відзначення, накладають штрафи за носіння шапки-мазепинки?
Кол. Кузменюк: Церкви відбирають, які прадіди збудували.
Кол. Юршова: Неправда! Забирають ті церкви, які були костелами. Землю з парцеляції на всіх ділять, освіта однаково доступна полякам і українцям.
Кол. Петерка (чех): Українці — темні і неписьменні.
Кол. Суський: Українці на Волині українізували поляків.
Кол. Вітковський: На селі є співжиття, а в Народному університеті нема.
Кол. Ажнюк: Чому в церквах почали правити Службу Божу польською?
Проф. Фльорко: Бо моляться за Польську державу, бо змушує вище духовенство.
Кол. Павлічек (чех): Українці — старі волиняни, не можна їх викидати з Волині, а їх з-під кордону викидають.
Кол. Гнида: Чому створюється враження, що українці у Польщі — це слуги?
Кол. Сивіцький: Закривають кооперативи, читальні, роблять сокальські кордони, а молодь росте, набирає свідомості і бореться з комунізмом.
Кол. Котковяк: Українці мають погані звички. Не знають, що Волинь поляки на ноги поставили.
Кол. Островський: Ми всі — селяни, то і в устремліннях повинна бути єдність.
Кол. Кавалек: Обидві сторони перегинають палицю. Школи потрібні полякам і українцям.
Кол. Нємчик: Геть шовінізм, піднімаймо село!
Zakład Historii Ruchu Ludowego, Uniwersytet Ludowy w Michałówce, teczka 22, kurs X, Protokoły zebrań dyskusyjnych, s. 125
Витяг з листа к. слухачки Аделі Стегнівни до Галіни Юртової, керівника Народного університету в Михайлівці Дубнівського повіту на Волині.
Здовбиця, 26 серпня 1936 р.
(…) Мучить мене польсько-українська проблема. (…) Я не можу себе переконати. Я їх ненавиджу і не можу дивитись на ці справи інакше. Вони всі однакові, це все наші вороги, які, якщо б могли, то знищили б нас за одну мить, але біда їм — жменя слаба і дика.
Говорила нам пані про те прекрасне поєднання, про взаємне простягнення братньої руки поляка — українця. Ні, прошу пані, я сама не можу у це повірити, це ніколи не станеться, бо таких, як я, є багато, і всі ми взаємно ненавидимо. В університеті на кожному курсі панувала удавана згода. Підкреслюю, удавана, бо справжньої не було. Я жила з ними і бачила, що завжди творились два табори, польський і український. Тільки що, на жаль, нас завжди було менше. Пані, напевно, не знала того, що у наших польських душах вирував бунт. Так… навіть аж так, то всі знали, що як тільки щось котра скаже, то на це знайдуться аргументи. Була тиша, тільки часом зберемось і говоримо, що не хочемо, щоб українки нами командували, не хочемо розмовляти українською. Це були короткі періоди, то лише моменти, але дуже виразні, і я сьогодні стверджую, що замало пани-опікуни звертали уваги на цю проблему А чи бачила пані, які гарячі дискусії виникали, коли мова йшла про національність? Ще одно хочу зауважити, що українки були більш запальні, більше розуміли слово «патріотка». Якщо Огродниківна щось сказала, вони за нею всі йшли, бо вона була своя, це була українка, а я ворог — полька, і нас було мало. Чи згадує пані, щоб за мене чи Потомську коли-небудь голосувала Огродниківна чи Рехняківна? Ніколи! Я відповідала тим самим. (…)
Не можу дивитись і слухати про те, що діється у Малопольщі, більше того, — навіть в окремих волинських селах. У Здовбиці є такі, хто нас, Польщу, вважає своїми найгіршими ворогами, здійснюють антидержавні акції, отже, як ще таких переконати, як до таких протягнути дружню руку, коли вони всім серцем нас ненавидять. Ні, прошу пані, не можу з цим погодитись, бо «вони», хоча ніби добре наставлені до нас, але при найменшому заколоті піднімуть руку із зброєю, вони перші зрадять нас за ламаний гріш. (…) Не люблю їх так, як ненавиджу чехів. Знаю, що пані буде старатись мене переконати, але не знаю, чи то пані вдасться, так мені чогось ввійшло до серця, так уже коріння вросло, що сумніваюсь, чи все це вдасться мені вирвати. (…)
Тато мій є головою сільськогосподарського осередку. Треба було скликати збори, а тому що секретар є українцем, то повідомлення написав українською, батько підписав польською. Такі повідомлення отримали також члени осередку — поляки і висловили загальне обурення, що написано тільки українською. Мені сказали про те, я не вміла відповісти, зробилася дурною… І, прошу Пані, я не знаю, чи це таке велике порушення? Мені здається, якщо батько це підтримав, то це не так страшно. А що Пані про це думає?
Zakład Historii Ruchu Ludowego, Uniwersytet Ludowy w Michałówce, teczka 7, kurs 7 żeński, 1936, s. nienum.
Звіт волинського воєводи 1936. (Витяг). Національні стосунки на селі за даними 1931 року.
Населення у воєводстві 2 079 857. З них у містах 257 985. У сільських гмінах 1 821 872 = 100 %. З них поляків 254 827=14 %; українців 1 405 275 — 77,1 %; євреїв 84 094 = 4,6 %; чехів 26 901 = 1,5 %; німців 43 249 = 2,4 %; росіян 4 923 = 0,3 %; інші 2 603.
Парламентське представництво Волині 1922–1935.
Рік | Сейм | Сенат | Всього | ||||||||||||||||
П. | Уп | Уо | Єп | Єо | Ч | Р | П. | Уп | Уо | Єп | Єо | Ч | Р | П | У | Є | Ч | Р | |
1922 | - | - | 12 | 4 | - | 16 | - | - | 4 | - | 1 | - | 5 | - | 16 | 5 | — | 21 | |
1928 | 4 | 4 | 6 | 1 | - | 1 | 16 | 2 | 1 | 1 | 1 | - | - | 5 | 6 | 12 | 2 | 1 | 21 |
1930 | 8 | 6 | 1 | — | - | 1 | 16 | 3 | 2 | - | — | - | - | 5 | 11 | 9 | — | 1 | 21 |
1935 | 5 | 5 | - | - | - | - | 10 | 4 | 1 | - | - | - | - | 5 | 9 | 6 | - | - | 15 |